Розсекречені документи та журналістські розслідування, опубліковані з 1990-х років, виявили численні випадки співпраці священнослужителів РПЦ МП з КДБ СРСР

На додаток до статей «Агенти КДБ у церковних рясах РПЦ» і «Тоталітарна секта РПЦ МП» хочеться укріпити раніше викладені твердження додатковими матеріалами з архівів. Ми розуміємо, що подібні матеріали можуть викликати сумніви і навіть недовіру, особливо серед релігійно налаштованої аудиторії. Це не дивно, адже в суспільній свідомості міцно вкоренилося уявлення про те, що священнослужителі насамперед присвячують себе служінню Богу, а не мирській владі чи спецслужбам. Однак у випадку РПЦ московського патріархату (РПЦ МП), згідно з наявними архівними документами, реальність виявилася зовсім інакшою.

Розсекречені матеріали та журналістські розслідування, які почали публікуватися з 1990-х років, виявили численні випадки співпраці священнослужителів РПЦ МП з КДБ СРСР. Дослідження архівів підтвердили, що значна частина церковної ієрархії, включно з найвисокопоставленішими представниками, не лише контактувала з органами держбезпеки, а й активно працювала на них. Ці факти підривають звичне уявлення про РПЦ МП як про незалежну релігійну організацію, що несе через своїх одягнених у позолочені ризи пастирів духовно-моральні цінності. Натомість перед нами відкривається структура, тісно інтегрована в радянську тоталітарну систему. Ієрархи, які займали ключові позиції в церкві, значною мірою використовувалися державою як інструмент контролю над суспільством.

Таким чином, аналіз архівних даних дає підстави стверджувати, що РПЦ МП за часів СРСР була не стільки релігійною організацією, що служить духовним ідеалам, скільки однією з ланок системи державної безпеки, що покликана контролювати вірян і використовувати релігію в інтересах влади.

З огляду на це, тепер не так дивно спостерігати прояв підтримки агресії у нинішніх адептів РПЦ МП, включно з благословенням зброї та участю в пропагандистських військових кампаніях. Освячення зброї та публічні заклики до участі у війні проти України з боку представників РПЦ лише продовжують лінію, розпочату ще в радянські роки. Сучасні дії РПЦ МП лише віддзеркалюють той історичний багаж, коли ідеологія війни та насильства, прикрита релігійною символікою, подавалася як «свята» місія.

Ця лінія поведінки особливо помітна в контексті спроб виправдання агресивних дій з використанням релігійної риторики. Йдеться про так звану священну війну проти західної цивілізації. РПЦ московського патріархату, замість того щоб виступати посередником миру і гуманізму, сьогодні бере активну участь у мобілізації громадської думки на підтримку кремлівської пропаганди.

Подібна сумнівна практика викликає великі питання щодо духовності та незалежності церкви, її істинного призначення і відповідальності перед суспільством.

Але продовжимо розбиратися. Коли це все почалося?

Історія створення організації РПЦ московського патріархату

Повернемося в 1943 рік, до подій, коли генералісимус СРСР Йосип Сталін ухвалив рішення про відродження РПЦ. Міркування про те, що рішення ухвалювали в умовах війни, коли Радянський Союз потребував посилення національної єдності в боротьбі проти фашизму, цілком логічні, проте не виправдовують церкву.

У нас є наступні архівні фото-матеріали, взяті з інтернету. У тому, що ці документи справжні, немає жодних сумнівів.

Доповідна записка В. Меркулова В. Молотову [1]:

Далі Постанова про організацію Ради у справах РПЦ, підписана генералісимусом Радянського Союзу Йосипом Сталіним.

У ній, зокрема, йдеться: «Рада Народних Комісарів СРСР постановляє організувати Раду у справах Російської православної церкви, поклавши на неї завдання здійснення зв’язку між Урядом СРСР і патріархатом Московським і Всієї Русі».

Інший документ від 22 вересня 1943 року сповіщав про проведений 8 вересня собор єпископів РПЦ «тихоно-сергіївської орієнтації», який обрав митрополита Сергія (Страгородського) патріархом московським і всієї Русі. У зв’язку з чим дозволяв відкриття церков, богословських курсів, свічкових заводів і журнальної продукції. Також документ зобов’язував керуватися пунктами, серед яких був наступний:

«Кожну церкву, що знову відкривається, забезпечити перевіреною агентурою КДБ із числа духовенства або церковного активу».

Наступний документ має цікавіший зміст, він датований 28 вересня 1944 року:

Наркомам Держбезпеки союзних і автономних республік, начальникам УНКДБ країв та областей

У другій половині січня 1945 року в Москві відбудеться помісний собор (з’їзд) Російської православної церкви для обрання «патріарха Московського і всієї Русі».

Помісний собор складатиметься з архієреїв і виборних делегатів від духовенства та мирян…

У зв’язку з викладеним НКДБ СРСР пропонує:

1. Розпочати підбір кандидатів для участі в соборі з числа духовенства та мирян, намітивши для цієї мети осіб, які мають релігійний авторитет серед духовенства і вірян, та водночас перевірених на агентурній і патріотичній роботі. Важливо забезпечити, щоб серед намічених кандидатів переважали агенти НКДБ, здатні провести на соборі потрібну нам лінію;
2. На всіх намічених кандидатів (за винятком єпископів) подати до 1 грудня довідки, в яких, поряд із викладом короткої біографії, ділових якостей і політичної характеристики, вказати, наскільки ця кандидатура авторитетна в церковних колах. Порядок просування кандидатур, намічених для участі в соборі, буде повідомлено вам після листопадової наради єпископів. До отримання додаткових вказівок вступати в переговори з агентурою про кандидатів, намічених для участі в соборі і взагалі про помісний собор, не варто.
3. Зобов’язати агентів із числа єпископів, учасників передсоборної листопадової наради, після прибуття до Москви зв’язатися з працівниками 5-го відділу 2-го Управління НКДБ СРСР за телефонами: К-4-24-00, запитати Олексія Івановича, або К-4-59-07, запитати Олександра Івановича. Про їхній виїзд завчасно телеграфувати.

Начальник 2-го Управління НКДБ СРСР, комісар державної безпеки 3-го рангу Федотов.

Начальник 5-го відділу 2-го Управління, комісар державної безпеки Карпов.

28 вересня 1944 року, Москва.

І нарешті, хочемо представити вашій увазі воістину цікавий документ з архіву Йосипа Сталіна (цей висновок ми робимо, бачачи на папері позначку синім олівцем «Мій архів. Й. Сталін»)

5 вересня 1943 року цей лист подяки підписали митрополити Сергій Страградський, Алексій… і Микола Київський і Галицький. Наведемо повний текст.

Дорогий Йосипе Віссаріоновичу!

Історичний день побачення нашого з великим для всієї Руської землі Вождем нашого народу, який веде Батьківщину до слави і процвітання, назавжди залишиться в глибині серця нас, служителів церкви. Ми відчули в кожному слові, у кожному зверненні, у кожному реченні серце, що горить батьківською любов’ю до всіх своїх дітей. Російській православній церкві особливо дорого те, що Ви своїм серцем відчули, що вона справді живе разом з усім російським народом спільною волею до перемоги і священною готовністю до будь-якої жертви заради порятунку Батьківщини.

Російська церква ніколи не забуде того, що визнаний усім світом Вождь не тільки Сталінською Конституцією, а й особистою участю в долі Церкви підняв дух усіх церковних людей до ще успішнішої праці на благо дорогої Вітчизни.

Від імені Російської церкви приносимо Вам велику подяку.

Нехай збереже Вас Бог на багато років, дорогий Йосипе Віссаріоновичу!

Мабуть, перед нами один із найвиразніших прикладів лицемірства в сучасній історії. Тоталітарний режим, який проголосив атеїзм і безбожництво офіційною доктриною, безжально розправлявся з духовенством, піддавав священнослужителів репресіям, руйнував церкви і знищував їхні традиції, раптово вирішує відродити церковний інститут. Однак під виглядом «відродження» швидше за все створюється інструмент влади, і про повернення до духовних витоків мова йти не може в принципі.

Ті, хто був обраний для цієї «нової» церкви, охоче прийняли запропоновану роль, демонструючи свою вірність тоталітарному режиму. І ми вважаємо, вони цілком щиро дякували диктаторові, бо на законних підставах отримували міцний сон, здорову й ситну їжу, автомобілі, багаті апартаменти і владу над своєю паствою. Їм повертали комфортні, «царські» умови життя.

Таким чином, РПЦ, покликана нести світоч духовності, опинилася в ролі штучно створеної структури, що обслуговує політичний апарат.

Ця історія — гірке нагадування про те, як високі духовні ідеали можуть бути перекручені на догоду політиці, а віра та мораль — підмінені лояльністю і раболіпством. Це приклад тоталітарної влади, яка знищила релігію тільки для того, щоб потім використати її оболонку у власних цілях, і він демонструє нам глибину цинізму, на який здатна система, що прагне абсолютного контролю.

І зрозуміло, що питання «А де тут Бог?» навіть не розглядається.

Історія одного агентурного донесення

У статті «Агенти КДБ у церковних рясах РПЦ» ми навели розсекречені короткі витяги з центрального архіву КДБ СРСР, точніше, на яких завданнях були задіяні церковні керівники. Однак як саме відбувалася взаємодія священників і чекістів?

Щоб у читача було уявлення, як це виглядало, пропонуємо приклад одного типового донесення [2], цілком схожого на літературне есе. Воно було написане агентом на прізвисько «Антонов». Після ідентифікації агентури вдалося з’ясувати, що псевдонім «Антонов» носив патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет (Михайло Денисенко).

Цілком таємно.

Агентурне донесення.

Джерело «Антонов»

Прийняв 4 червня 1958 року оперуповноважений Спірін.

Зміст донесення:

Делегація ченців англіканської церкви прибула до Києва літаком із Москви 27 травня 1958 р. о 16:35. Делегацію у складі Х’ю Фенуїка, Роберта Птіньєра, Метью Шоу, Марка Твіді та Джона Лоуренса очолював Марк Джиббард. Усі вони, крім Джона Лоуренса, є представниками різних монастирів англіканської церкви, розташованих у північній Англії та Африці. Ченці (5 осіб) одягнені в підрясники і підперезані поясами, що нагадують мотузку з трьома вузлами. Три вузли означають три обітниці чернецтва.

Марк Джиббард справляє враження інтелігентної людини. Життєрадісний. Делікатний. Зайвого не говорить і не питає. Він є членом Всесвітньої ради церков. У серпні цього року в Женеві відбудеться конференція цієї ради. На конференції заплановано виступ Марка Джиббарда перед християнськими журналістами.

Характерною особливістю Метью Шоу є те, що він нічим не привертає до себе увагу.

Марк Твіді трохи знає російську мову. Очевидно, він давно готувався до поїздки в Радянський Союз.

Роберт Птіньєр за віком старший за інших членів делегації. Він чомусь дуже цікавився чорноземом і навіть хотів узяти його з собою в Англію.

Х’ю Фенуїк виділяється своєю пронирливістю. Він готовий перевірити всі закутки. Його увагу привертало все те, що може справити негативне враження. Він одягнений у захисного кольору підрясник, у сандалетах на босу ногу. Можна подумати, що він жебрак. Обличчя несимпатичне. Х’ю Фенуїк прибув із кіноапаратом, з яким розлучався лише під час сну і за столом. При ньому багато записників, які він дбайливо охороняв. Говорить мало, але слухає уважно. Його очі дивляться на всі боки.

Джон Лоуренс — частий відвідувач Радянського Союзу. Він приїжджає з різними церковними делегаціями, навіть із такими, до яких він, за своїм становищем, не має жодного стосунку. Під час Великої Вітчизняної війни він був військовим аташе в Радянському Союзі. У 1955 році Лоуренс був приставлений до церковної організації від РПЦ, яка побувала в багатьох містах Англії та Шотландії. Зараз він офіційно співпрацює з редакцією одного церковного журналу. З делегацією Лоуренс прибув як перекладач.

Делегацію зустрічали протоієрей В. Юрченко та ігумен Філарет. Після виходу з літака Юрченко сказав коротке вітальне слово. Йому відповів Марк Джиббард. За його словами, метою прибуття до Києва ченців англіканської церкви є ознайомлення з життям російського чернецтва.

Потім делегація та особи, які їх супроводжували, сіли в машини і вирушили до готелю «Інтурист». Дорогою Марк Твіді запитав: «Чи можу я сфотографувати Михайлівський собор? Мене про це просили в Англії». Ігумен Філарет відповів, що Михайлівський храм було зруйновано під час війни.

По прибуттю в готель Д. Лоуренс не довірив свою валізу іншим. Очевидно, валіза становить для нього велику цінність. Розмістившись у номерах, за 5–10 хвилин англіканські ченці та особи, які їх супроводжували, зібралися на обід, під час якого жваво розмовляли між собою на невинні теми. Тоді ж, 27 травня 1958 р., делегації було запропоновано відвідати Покровський монастир і Києво-Печерську лавру.

О 19:20 делегація прибула до Покровського монастиря. Гостей зустріла ігуменя Рафаїла. У монастирі Х’ю Фенуїк звернув увагу на хворих, які ходили монастирем у піжамах, і почав знімати їх на кіноплівку. Після огляду храму, який тривав 15–20 хвилин, ігуменя Рафаїла запросила гостей у свої покої і запропонувала чай. Гості не відмовилися. А Х’ю кидав своє критичне око в усі кути, але нічого не міг знайти підходящого для своєї камери.

Хтось із англіканських ченців запитав, скільки в Покровському монастирі черниць і в якому віці приймаються охочі прийняти чернецтво. Ігуменя Рафаїла відповіла, що у монастирі проживає 250 осіб. У монастир приймаються особи жіночої статі віком не менше 25 років, але постригаються у віці 40 років.

Лоуренс запитав:

— А де перебували черниці під час війни?

— Тут, у монастирі, — відповіла ігуменя Рафаїла.

Коли делегація вийшла з покоїв ігумені і попрямувала для огляду літнього храму, гостей оточив народ і серед них хворі в піжамах. Х’ю став старанно всіх фотографувати. Звертає увагу та обставина, що Х’ю цікавив більше натовп, аніж черниці, хоча він приїхав ознайомитися з життям черниць.

З Покровського монастиря делегація попрямувала до Києво-Печерської лаври. У цей час у лаврі закінчувалося вечірнє богослужіння. Гості трохи постояли в храмі, а потім попрямували в ближні печери. У лаврі Х’ю звернув увагу на жебраків, які сиділи при вході. Делегацію коротко привітав ієромонах Йосип, він же давав пояснення.

У печерах англіканські ченці стали хреститися по-православному і навіть цілували мощі, хоча англіканська церква відкидає шанування мощей. У лаврі не було відповідної обстановки для розпитувань. Після огляду ближніх печер гості сіли в машини і вирушили в готель, де на них чекала вечеря. Було 20:30. Під час вечері було намічено програму на 28 травня 1958 р.

Після вечері англіканські ченці зібралися в номері Марка Джиббарда. З ними були записники. Вони щодня збиралися для спільного обговорення чогось.

28 травня 1958 р. о 7:30 делегація служила англіканську літургію в номері Марка Джиббарда. Літургія тривала 45 хвилин. Після літургії архімандрит Пимен, який супроводжував делегацію, сказав вітальне слово з нагоди причащання і висловив сподівання, що єднання між російською та англіканською церквами з часом буде тіснішим. Гості були дуже задоволені.

О 8:30 — сніданок. Це була середа — пісний день. Делегація висловила бажання постити цього дня, як це прийнято в російській церкві.

Після сніданку почалося знайомство з храмами та містом. З 9:20 до 11:00 делегація перебувала у Володимирському соборі. У цей час відбувалася літургія. Гості слухали літургію, а потім оглянули собор і його чудовий живопис. Бачене в соборі справляло на всіх величезне враження.

На подив, Х’ю не зняв нічого з живопису. Його увагу прикували ті, хто молився, яких цього дня було небагато. З висоти він довго прицілювався, а потім водив своїм кіноапаратом. Він не слухає пояснення, а тільки шастає по всіх закутках.

Після зовнішнього огляду університету, пам’ятника Шевченку та Хмельницькому делегація прибула до Софіївського музею. Гості дуже зацікавилися мозаїкою, фресками та гробницею Ярослава Мудрого. Х’ю майже не слухав пояснень. Він то фотографував, то ходив і заглядав по кутках, весь час намагаючись відстати. У відділі мозаїки та фресок Михайлівського монастиря Х’ю також зняв кілька зображень. Потім Софіївський собор був оглянутий із зовнішнього боку. Екскурсія тривала з 11:00 до 12:00. Екскурсовод давав цілком задовільні пояснення.

О 12:00 делегація прибула до Андріївського храму. Деякий час гості милувалися прекрасним видом на Дніпро. З галереї храму їм було показано церкви на Подолі, перехідний міст і місце, на якому, як припускають працівники історичного музею, стояв Перун. Потім було оглянуто храм із внутрішнього боку. Принагідно давали пояснення, а з боку делегації ставили запитання, що стосувалися історії храму, архітектури та живопису. Лоуренс згадував, що в Шотландії в VII столітті знаходились останки апостола Андрія. Тому гостям було приємно побувати в храмі, присвяченому апостолу Андрію Первозванному.

На Володимирській горі делегація перебувала хвилин 45. Милувалися красою. Х’ю пам’ятник Володимира не фотографував. Коли його запитали чому (не фотографував), він відповів, що дуже яскраве світло, хоча в інших випадках при такому ж яскравому світлі він робив кінозйомку.

О 14:00 — обід у готелі. Після обіду — прогулянка в ліс Чернігівським шосе. Делегація дуже цікавилася пам’ятником хрещення Русі. Тому з готелю попрямували спочатку до пам’ятника, а потім уздовж набережної через міст Патона в ліс.

Дорогою Марк Твіді запитав, скільки в семінарії учнів.

Ігумен Філарет відповів: «112 осіб».

Марк Твіді: «Скільки з них піде в академію?»

Ігумен Філарет: «Чоловік шість».

Ігумен Філарет: «А скільки учнів у Вашій семінарії?»

Марк Твіді: «40 осіб».

У лісі Х’ю відокремився від загальної групи і пішов углиб, імовірно, сподіваючись знайти що-небудь підходяще для свого кіноапарата.

Після відпочинку о 17:00 делегація вирушила до Введенського монастиря. Гостей зустріла скарбниця монастиря (ігуменя Єлевферія була хвора). У храмі відбувалося богослужіння. Співали черниці. Гості трохи постояли, потім вийшли на подвір’я і оглянули із зовнішнього боку будівлі монастиря. Казначея запросила гостей у свою келію, посадила і запропонувала цукерки та фруктову воду. Лоуренс запитав: «У якому віці приймають у монастир?» Якась черниця (не казначея) відповіла: «У 18 років». Лоуренс: «А де перебували черниці під час війни?» Черниця: «Нас виселили з монастиря, а коли бої минули, ми знову повернулися в монастир». Лоуренс: «Чим займалися черниці?» Черниця: «У вільний від богослужінь час шиють ковдри і виконують інші монастирські послухи». Коли їхали з монастиря, Марк Твіді сказав: «Бідний монастир».

О 19:30 делегація вдруге прибула до лаври для огляду далеких печер. Лоуренс запропонував замінити відвідування дальніх печер на ознайомлення з келіями і життям ченців. Архімандрит Пимен обіцяв виконати бажання, а ігумен Філарет сказав, що зараз ченці перебувають у храмі на богослужінні, а їхні келії зачинені. Потім делегація пройшла на схили Дніпра. Тут Х’ю привів у дію свій кіноапарат. Він, мабуть, фотографував пароплав, що проходив повз, і Дарницю, оскільки з того місця, де він розташувався, можна було зняти тільки це. Делегація пішла, а він залишився і щось записував.

Коли гості спустилися до колодязів, Х’ю зупинився і хотів сфотографувати бідно одягненого хлопчика, але йому не вдалося зробити знімок. Усі пішли, а Х’ю залишився біля колодязя і зайнявся перезарядкою кіноапарата. Одночасно він щось записував. Плівки Х’ю носив при собі. Після цього делегація постояла трохи за вечірнім богослужінням і до 19:00 вирушила на водну станцію «Прокат» для катання Дніпром. Гості були дуже задоволені цією прогулянкою.

О 21:00 — вечеря в готелі. У бесіді ігумен Філарет сказав Марку Джиббарду, що особисті зустрічі церковних діячів сприяють ознайомленню з життям церков і зміцненню дружніх стосунків. Особисті зустрічі дають те, що не можуть дати книги. Марк Джиббард був цілком згоден із цим. Лоуренс сказав, що 27 травня був з одним англіканським ченцем у місті. Це було об 11-й годині або о 12-й. Хтось із киян побачив ченця і запитав, чи не з Шотландії він. Невідомий киянин прийняв підрясник за спідницю.

29 травня 1958 року о 8:45 — сніданок. О 9:45 делегація вирушила в аеропорт. У цей час здійснив посадку в Києві літак, на борту якого перебував румунський патріарх Юстиніан і особи, які прямували з ним. Відбулася зустріч. Марк Джиббард сказав патріарху Юстиніану коротке вітальне слово і представив кожного члена делегації.

Делегація ченців англіканської церкви відбула о 10:30. Перед відльотом гості тепло попрощалися і висловили подяку за привітний прийом. Від імені митрополита Іоанна кожному члену делегації було піднесено альбом з фотографіями Володимирського собору і книгу «Київ» у фотознімках.

«АНТОНОВ»

ДОВІДКА: Донесення агентом «АНТОНОВИМ» надано за нашим завданням, даним йому щодо вивчення поведінки членів делегації англіканської церкви в період їхнього перебування в Києві.

ЗАХОДИ: Копію цього агентурного донесення «АНТОНОВА» направити для відома й оперативного використання в 4-й відділ 4-го Управління КДБ при РМ СРСР.

Після розпаду СРСР патріарх Філарет-Денисенко-«Антонов» хоч і зізнався у співпраці з органами державної безпеки, але абсолютно не каявся в цьому.

В інтерв’ю телеканалу ZIK Київський патріарх Філарет (Денисенко) розповів про те, що за радянських часів єпископи РПЦ були змушені співпрацювати з КДБ:

«Співпраця з КДБ — не гріх… — легко виправдовував він свої діяння. — Якщо Господь цю радянську безбожну владу допустив, то треба жити в умовах цієї безбожної влади» [3].

Абсолютна влада часто призводить до того, що людина починає сприймати реальність виключно у вигідному для себе світлі. Це явище вкрай небезпечне тим, що спотворення об’єктивної картини неминуче призводить до помилок, внутрішньої деградації і, як наслідок, серйозних трагічних наслідків для суспільства.

На завершенння

Єдиний священник у чинному складі московської Гельсінкської групи — найстарішої правозахисної організації росії — отець Георгій Едельштейн в інтерв’ю [4] сказав:

«У 91-му році в газеті «Аргументи та факти» надрукували моє інтерв’ю під заголовком «Чекісти в рясах», у якому я говорив, що кожен другий священнослужитель Московської патріархії прямо або побічно пов’язаний із Комітетом державної безпеки (КДБ СРСР). На мене накинулися з несамовитими криками, що я ганьблю церкву. Зокрема, отець Шергунов стверджував, що, звісно, не кожен другий, а тільки кожен десятий, на його думку. Минуло відтоді 11 років. Кожен десятий — тоді було 10 000 священнослужителів — значить, щонайменше 1000, як казав отець Шергунов, винна в цьому юдиному гріху. Скільки з цієї 1000 покаялися? Наскільки я знаю, не покаявся жоден. Тобто сьогодні 1000 юд, мінімум 1000, стоїть біля святого престолу і цілується зі своїми побратимами…

Генерали КДБ і співробітники Ради у справах релігій відверто говорили й писали, що без винятку всі керівники релігійних організацій призначалися двома позацерковними організаціями — ідеологічним відділом ЦК КПРС і Комітетом державної безпеки (4-й відділ 5-го управління КДБ)».

У тому ж інтерв’ю брав участь і відомий нам Гліб Якунін, він сказав:

«Я був приголомшений, побачивши жахливі ці матеріали, які свідчать, що церква — це дійсно просто філія КДБ. Я не в силах був стримати цю інформацію..»

Ми вражені не менше за Гліба Якуніна.

Однак таке усвідомлення дає змогу позбутися ілюзій щодо високої духовності вищих чинів РПЦ московського патріархату та її виправдання злочинів проти людства.

Джерела:

1. https://web.archive.org/web/20240925150815/https://rodina-history.ru/2018/09/03/rodina-religia.html
2. https://web.archive.org/web/20240620194312/https://reltoday.com/news/patr-filaret-agent-antonov-arhivnye-dokumenty/
3. https://dailystorm.ru/news/v-rpc-soglasilis-s-mneniem-patriarha-filareta-chto-sotrudnichestvo-s-kgb-ne-greh
4. https://web.archive.org/web/20221211234830/https://www.svoboda.org/a/24190988.html
5. https://en.wikipedia.org/wiki/KGB
6. https://web.archive.org/web/20240522052015/https://afanasiy.net/dyrektyvy-nkgb-sssr-o-sozdanyy-moskovskoi-patryarhyy-yz-arhyva-sbu