Тед Патрік: Викрадення людей та історія насильницького депрограмування

«20 листопада 1991 року о 8:30 вечора L.C.M. насильно викрали зі свого будинку в місті Бойсе, штат Айдахо. Вона щойно вклала спати своїх чотирьох маленьких синів і перевдяглася в нічну сорочку. Потім пролунав дзвінок у двері. У вічко вхідних дверей вона побачила людину, яка, судячи з усього, була доставником піци. Раніше того ж вечора вона замовляла піцу на вечерю, а тепер припустила, що магазин зробив помилку, доставивши дублікат. Вона відчинила двері, посперечалася з імовірним доставником про те, що вона не замовляла другу піцу. Він показав їй підроблений чек, потім різко схопив її за руку і потягнув до фургона на узбіччі. Згідно з судовими документами, «L.C.M. крикнула своїм дітям, щоб вони викликали поліцію. Син L.C.M., Р., спробував викликати поліцію, але не зміг, тому що депрограмери відключили телефонний зв’язок L.C.M.». На очах у її переляканих дітей L.C.M. витягли на вулицю й силою заштовхали у фургон двоє чоловіків, яких вона не знала. Її кинули на підлогу обличчям вниз, обидва чоловіки руками закрили їй рота. Пізніші судові записи засвідчили, що в неї були синці на губах, руці та нозі від грубого поводження викрадачів з нею» [1].

Хто були ці люди? Вбивці? Маніяки? Злочинці чорного ринку продажу дітей? Версій у голові може виникнути безліч. Але виявилося, що все набагато гірше. Вони не тільки садисти і ґвалтівники, але й ті, хто, прикриваючись боротьбою з культами, прикриваючись захистом людей від небезпечних сект, за фактом, скоюючи жахливі злочини, прозвали себе експертами з депрограмування й антикультистами.

Законослухняну громадянку США, матір чотирьох дітей, викрали й насильно утримували в трьох різних мотелях протягом тижня абсолютно незнайомі їй люди лише тільки через її «неприйнятні», за словами деяких самоназваних експертів, релігійні переконання? Цей жах не вкладається в голові.

«Депрограмери відвезли L.C.M. у віддалену хатину, затягли її всередину й повідомили, що її мати найняла їх, щоб завадити їй відвезти своїх дітей до притулку Церкви Вселенської і Тріумфальної в Монтані. (Виявилося, що у L.C.M. не було такого наміру; однак вона обмірковувала переїзд сім’ї в Бозмен, штат Монтана, майже за дев’яносто миль від штаб-квартири Церкви Вселенської і Тріумфальної).

У хатині до них приєдналися жінка і ще один чоловік. Потім, наступного дня (продовжуючи грубо поводитись) вони відвезли її до мотелю. Тут з’явилася друга жінка, нібито для того, щоб проконсультувати її з приводу її небезпечної релігійної приналежності. Потім була ще одна нічна поїздка в інший мотель, завжди з обличчям, притиснутим до підлоги фургона, тож вона не мала уявлення, де в Бойсе вона перебуває. Щодня її допитували про її релігійні переконання з глузуванням, роблячи лише короткі перерви на їжу або туалет. Змучена, переживаючи за свою безпеку та за своїх дітей, виснажена й озлоблена тим, що жінка середніх років у сучасних Сполучених Штатах піддається тюремному ув’язненню за свої релігійні переконання з боку лінчувальників, вона все ж чинила опір. Потім, 26 листопада, її перевезли до іншого мотелю, вона продовжувала чинити опір.

27 листопада псевдотерапевти відпустили її. L.C.M. звернулася в поліцію, кілька депрограмерів втекли зі штату й повернулися тільки після того, як урядові агенти вистежили їх у Нью-Мексико; звинувачувані у викраденні намагалися заявити в суді про «необхідність» викрасти L.C.M. для її ж блага, і вони домоглися виправдання в суді нижчої інстанції. Обвинувачення подало апеляцію. Зрештою депрограмери погодилися визнати себе винними у скоєнні тяжкого злочину викрадення другого ступеня, після того як Верховний суд Айдахо скасував виправдувальний вирок. Це сталося через п’ять років після того, як L.C.M. викрали на очах у її дітей».

Складно уявити жах, що пережила ця жінка, яка перед цим мала спокійне розмірене життя зі своїми радощами й труднощами, з пошуком свого особистого заповітного сенсу. Сповідуючи свою релігію, знаходячи в ній розраду й сенс, вона прагнула стати кращою, працювати над недоліками та розвиватися у своїх особистих стосунках з Богом. Словом, вона була всього лише однією з мільярдів вірян по всьому світу, і немає значення якої релігії. Але не для антикультистів.

Чи могла вона тоді подумати, що те, як вона молиться, або те, в який спосіб їй подобається трактувати Біблію, стане причиною, через яку вона стане заручницею маніяків, наражаючись упродовж тижня на психологічний терор і фізичне насильство, не знаючи, що з її дітьми, чи залишилися вони вдома в безпеці, чи їх так само, як її, викрали? Чи замовила її мати «депрограмування» й для онуків? Чи побачить вона коли-небудь їх знову?

Але ще страшніше уявити те, що пережили самі діти, коли спостерігали, як на їхніх очах матір силоміць заштовхують у фургон і везуть у невідомому напрямку. Стрес, психологічний шок і травма, яка назавжди закарбовується у ще не зміцнілій, вразливій психіці маленької дитини.

Повертаючись до уривку зі статті, на яку ми будемо ще неодноразово посилатися, викрадачами L.C.M. були так звані депрограмери. Це люди, які за певну суму (за деякими джерелами, від 2 000 до 27 000 доларів) надавали послугу, яку самі творці депрограмування описують як «вихід» учасників з малих релігійних об’єднань або інших груп, затаврованих ними ж як «культи».

Представника будь-якої спільноти, чи то релігійної, чи то світської, або просто людину, інтереси якої викликали в «замовника» невдоволення, викрадають, мимоволі утримують і неодноразово піддають приниженням, образам, переслідуванням, погрозам, фізичному насильству, зокрема побиттю та зґвалтуванню окремими особами, зазвичай коштом родичів цієї людини, доки ця особа зрештою не відречеться від своєї віри [2].

З огляду на сумнівну репутацію багатьох депрограмерів, щоб замаскувати свою злочинну діяльність, згодом вони прийняли нові евфемізми для своїх ролей, як-от «інтервенціоністи» та «консультанти з виходу». Вони прикривалися такою словесною обгорткою, тому що такі терміни можуть законно застосовуватися до добровільних обговорень між членами нових релігійних рухів (НРР) та їхніми сім’ями, що проводяться навченим консультантом, або просто стати лінгвістичним трюком, щоб приховати протиправність своєї діяльності.

Звичайно ж, у своїх джерелах вони не описують, що цей самий «вихід» зі спільнот — це ніяка не терапія чи «щира розмова», а за фактом — жорстке знущання над невинними людьми. Те, що це відбувається багато в чому за згодою членів сім’ї, — це окреме морально-етичне питання. Але ж саме антикультисти створили ґрунт і умови для того, щоб люди йшли на такі антилюдські заходи проти членів своєї ж сім’ї. Головне питання — як таке жахливе явище як депрограмування, що порушує всі норми моралі й законів, взагалі може існувати в сучасному вільному демократичному суспільстві?

Для того, щоб відповісти на це запитання, треба зрозуміти, як справжнісінькі маніяки-садисти почали під прикриттям захисту дітей і родин від нібито згубного впливу тих релігійних груп, яких вони таврували культами, абсолютно спокійно на очах у громадськості, на очах у правоохоронних органів реалізовувати свою злочинну діяльність. Повернімося до початку, а саме до історії створення офіційної організації депрограмерів.

Америка 1960–1970-х років. Епоха культурних змін, коли суспільство переживало значні трансформації. Багато молодих американців почали відходити від традиційних релігійних інститутів у пошуках нового духовного досвіду. Цей час послужив ґрунтом для виникнення безлічі нових релігійних рухів, як християнських, так і нехристиянських. Особливо сприйнятливими до цих нових духовних течій виявилися студенти коледжів, які, подібно до дослідників, прагнули випробувати на собі різноманітні релігійні практики та ідеї, приєднуючись до альтернативних духовних спільнот [3].

На жаль, не всі батьки цих підлітків і молодих людей були готові прийняти нові «нетрадиційні» погляди своїх дітей [4]. Багато хто був не готовий до того, що їхні діти більше не сповідують ту релігію, яку сповідували поколіннями їхні родини. Не були вони готові й до того, що діти більше не відвідують із ними ту саму церкву, що й вони, а в розмовах почастішала присутність великої кількості нової незнайомої лексики та термінології. Батьки були незадоволені дізнатися, що їхні діти приєдналися до популярних на той час духовних груп, які займалися, на їхню думку, дивними ритуальними практиками та критикували нормативні суспільні інститути. Це породжувало низку сімейних конфліктів, непорозумінь і розбіжностей.

На цьому ґрунті, поряд із поширюваною риторикою про «культи», почали створюватися місцеві так звані антикультові групи батьків, такі як «Батьківський комітет за звільнення наших дітей від дітей Бога» (Parents’ Committee to Free Our Children from the Children of God (FREECOG)) [5], чия місія полягала в тому, щоб попередити суспільство про небезпеку «культів» і врятувати молодь — за необхідності силою — з їхніх «лап». Зрештою, ці місцеві групи створили національну організацію та сформували Фундацію громадянської свободи (Citizens’ Freedom Foundation (CFF)), що надалі трансформувався в CAN (Мережа оповіщення про культи) [6].

Для того щоб правильно передати масштаб злочинів, скоєних цією організацією, насамперед потрібно розповісти про те, хто її створив. Спочатку FREECOG, яка пізніше трансформувалася в CAN, була створена людиною на ім’я Теодор Патрік [7].

Патрік, якого називали «батьком депрограмування» [8], самозваний «експерт», а насправді напівписьменна людина з неповною середньою освітою [9], колишній водій вантажівки, власник нічного клубу, учасник бунтів, а пізніше — працівник державних соціальних служб, став одним із найбільш затятих американських антикультових активістів і розробив вирішення, на його думку, проблеми з дітьми, підлітками й американською молоддю та їх участю в так званих ним деструктивних культах. Антикультист запропонував відтворити умови, подібні до тих, що були в корейських комуністичних таборах для військовополонених, і змушувати людей змінюватися у зворотний бік за допомогою захоплення в полон, контролю, дезінформації, осуду й примусу. Він назвав цю «процедуру» депрограмуванням! [10]

Вдалося відшукати копію друкованої брошури CFF, і ось як вони офіційно описують свою діяльність: «Депрограмування та/або консультування щодо виходу — це консультування члена деструктивного культу за допомогою бесід в умовах, коли йому/їй надають час для відпочинку, розслаблення та роздумів про свої цілі та завдання. За цим повинен слідувати період реабілітації».

У голові не вкладається, як може викрадення людини, насильницьке утримання її в закритих приміщеннях, побої, психологічний терор, образи й приниження подаватися як консультування за допомогою бесід у спокійній атмосфері, де їй надають місце для відпочинку, розслаблення й роздумів!

Прикриваючись подібними формулюваннями, маніпулюючи словосполученнями та переконуючи людей у своїй безпідставній експертності, організація одягла на себе гарну обгортку, і все б так і залишилося, але як то кажуть, інтернет пам’ятає все. Так, не на поверхні, проте все ж можна знайти, як виявилося, безліч свідчень тих, хто, переживши депрограмування, залишився з невиліковною глибокою психологічною травмою, а багато хто й з фізичними травмами. Ці шрами не гояться ніколи, і скільки б часу не минуло, багато хто з таких жертв згадує людину, яку ЗМІ —  прислужники антикультизму — гордо називають «батьком депрограмування», як садиста та маніяка, який одного разу посеред білого дня викрав їх і відвіз у фургоні в невідомому напрямку.

Повертаючись до Теда Патріка: незважаючи на відсутність формальної освіти та бодай якоїсь професійної підготовки, його наймали сотні людей (зазвичай батьки дорослих дітей), які бажали «депрограмувати» членів своєї сім’ї. Методи Патріка включали викрадення, фізичне обмеження, ув’язнення протягом кількох днів або тижнів за постійної присутності з жертвою, позбавлення їжі та сну, тривалі словесні та емоційні образи й осквернення символів віри жертви [8].

Патрік виправдовував свої садистські нахили необхідністю застосовувати грубу силу, щоб змусити людей зізнатися, що вони насправді зазнали «промивання мізків» з боку так званих культів, та утримувати їх в ув’язненні доти, «поки вони не переконають своїх наглядачів — щиро чи з розпачу — що вони зреклися своєї віри й депрограмувалися» [4].

Така відмова дорослим дітям у праві зробити власний вибір у житті спричинила подальше поширення насильницького депрограмування, протиставивши домінуючих батьків їхнім дорослим нащадкам. Антикультисти скористалися взаємовідносинами батьків і дітей, брудно зігравши на готовності сім’ї заплатити будь-які гроші, аби змусити своє чадо зректися власних переконань. Тед Патрік усвідомив, що це його стезя і «золота жила». Оздобивши свою діяльність красивим описом, таким як «консультація щодо виходу з деструктивних сект», він організував успішний бізнес насильницьких викрадень, що приносив йому чималий дохід, більшу частину якого, щоправда, надалі йому довелося віддати на захист себе під час незліченних судових позовів з боку жертв.

Отже, отримавши за свою діяльність звинувачення в кримінальних злочинах, Патрік повернув свою помсту проти «сект», рятуючи юних «жертв» на замовлення будь-кого, хто міг дозволити собі оплатити його непомірно високі гонорари. 1976 року Патрік стверджував, що він особисто брав участь у більш ніж тисячі випадків депрограмування [14]. До 1980 року ця кількість зросла до більш ніж двох тисяч [15].

Однак жертвами антикультиста та його поплічників були далеко не тільки представники нових релігійних рухів. 1980 року Патріку заплатили 27 000 доларів США за проведення депрограмування Сьюзан Вірт, 35-річної вчительки, яка мешкала в Сан-Франциско. Його найняли її батьки, які були проти її участі в активістських групах — «Коаліції з боротьби зі смертною карою» та «Комітеті солідарності африканського народу». У процесі брали участь чотири депрограмери (або «головорізи», як їх називала Вірт), які заштовхали її у фургон і заткнули рота, після чого прикували її кайданками до ліжка на два тижні, не давали їсти й пити і неодноразово погрожували. Пізніше її відпустили, й після повернення в Сан-Франциско вона виступила проти депрограмування.

Був і інший випадок викрадення на нерелігійній основі. У жовтні 1981 року Стефані Рітміллер викрали двоє чоловіків, які зайшли в її квартиру в Цинциннаті з її сусідкою по кімнаті і другою половинкою, Петті Тіманн, яку оббризкали перцевим балончиком. Двоє чоловіків змусили Стефані сісти у фургон, де вона зіткнулася зі своїм батьком, Вільямом Рітміллером. Її батьки намагалися депрограмувати її від лесбійських стосунків із Тіманн, які, як вони вважали, віддаляли доньку від них. 

Стефані Рітміллер відвезли в Сідар-Блафф, штат Алабама, де її утримували проти волі та де її неодноразово ґвалтував Джеймс Ентоні Роу, друг сина Патріка. Патрік також рекомендував батькам Рітміллер Наомі Фей Келлі Госс і чоловіка, ідентифікованого виключно як «Рей». У Сідар-Блафф Стефані тримали в хатині, де Госс «вела розмови» про згубність гомосексуалізму.

Влада висунула звинувачення в нападі, викраденні та сексуальному насильстві проти батьків Рітміллер, Патріка, Роу та «Рея», але звинувачення проти всіх відповідачів або було знято, або їх визнали невинними у квітні 1982 року. Імовірно, батьки Стефані заплатили Патріку 8 000 доларів США, щоб він організував її депрограмування за участю Госс, Роу і «Рея» [18, 19].

Ще в одній справі проти Патріка було висунуто одразу кілька звинувачень: у викраденні другого ступеня, незаконному позбавленні волі, змові та нападі третього ступеня. Звинувачення були висунуті в Нью-Йорку членом Місіонерського співтовариства Нового Завіту, який стверджував, що його силою змусили сісти в машину, коли він ішов на молитовні збори. Патрік заявив, що члена спільноти було «врятовано» [20].

Жінка з Каліфорнії зателефонувала в поліцію, щоб повідомити, що Тед Патрік прив’язав її до ліжка в готельному номері та залишив із зав’язаними очима саму на два дні в рамках її депрограмування. Її історія була тортурами, що перевершили все, у чому раніше звинувачували депрограмерів. Коли історія потрапила в новини, й без того суперечливій репутації Теда Патріка було завдано удару, від якого він так і не оговтався. Люди вбачали в ньому неосвіченого психопата, який маскується під цілителя, нічим не відрізняється від тих нібито лідерів культу, з якими він боровся. Коли чергова справа дійшла до суду, Патрік програв великий судовий процес і власну свободу: винахідника депрограмування було відправлено до в’язниці на один рік.

Не дивно, що діяльність Теда Патріка призвела до всіляких кримінальних слідств проти нього, але він продовжував відбивати справи, які проти нього відкривали прокурори. А навіть якщо програвав справу — про припинення своєї антикультової діяльності він навіть не заїкався [21].

Незважаючи на твердження прокурорів, що він використовує незаконні засоби, як-от викрадення і утримання послідовників «культів» у закритих приміщеннях, що рівнозначно порушенню свободи віросповідання та низки інших демократичних прав, після відбування строків Патрік знову й знову поновлював свою діяльність і продовжував піддавати людей насильницькому депрограмуванню.

«Я можу зрозуміти, якби він зробив це один або два рази і йому сказали: «Те, що ти робиш, неправильно. Припини це», — сказав заступник окружного прокурора Вільям Бедсворт. — Але він почав виходити з-під контролю».

Сам Патрік, після того як програв важливе судове оскарження й очікував провести майже рік у в’язниці, сказав наступне: «Немає сенсу турбуватися про те, щоб вирушити в цю маленьку річну «відпустку». Якщо мені потрібно йти, значить, потрібно. Я буду працювати й у в’язниці. Я не збираюся зупинятися».

Або ось інша його цитата з інтерв’ю одній із газет: «Я обожнюю екшн. Що спекотніше, то більше мені це подобається».

Складно уявити, яку жорстокість і нелюдяність повинна мати людина та якою такою «благою метою» порятунку людей керуватися, щоб невпинно продовжувати заробляти на викраденнях і знущаннях знову й знову, незважаючи на численні скарги, судові позови, мученицькі сльози жертв і їхні благання відпустити їх на волю. На ці запитання найімовірніше змогли б відповісти лише психіатри, якби їм випав шанс дослідити його, оскільки діяльність цього антикультиста та його агентів виходила далеко за межі загальноприйнятої моралі, етичності, законів і принципів людяності. Хіба стала б людина з нормальною психікою добровільно підтримувати знущання і напади на безвинних людей, порушуючи тим самим безліч законів? На це здатні лише маніяки, яким сам процес знущань і мук інших людей приносить задоволення, а в даному випадку ще й фінансовий прибуток.

Незважаючи на постійні позови проти Патріка, за будь-яких обставин це цілковите безумство: що людина скоїла понад дві тисячі викрадень, а її покаранням став лише один рік в’язниці. І це сталося в реальному житті, відносно недавно, в демократичній країні з демократичними законами. Це викликає низку запитань: хто так успішно допомагав лобіювати наратив Патріка про те, що людям промивають мізки «небезпечні секти», і кому вигідна була його діяльність та подальше поширення його мережі?

Усі суди проти Теда Патріка та інших депрограмерів закінчувалися виключно присудженням штрафів і максимальним тюремним терміном в один рік. Водночас за аналогічні злочини, скоєні не депрограмерами, а звичайними злочинцями, які викрали людей і застосовували щодо них насильство, присуджуються набагато довші терміни.

Чому за такий тривалий час, поки Патрік вів свою діяльність і поширювалися розповіді жертв, які зіткнулися з насильством з боку депрограмерів, це явище взагалі продовжувало існувати і не було засуджене на національному рівні?

Бували й випадки, коли Теда Патріка та його організацію підтримували правоохоронні органи, коли він скоював тяжкі злочини. У документальному фільмі Мії Донован «Deprogrammed», де розповідається про життя серійного викрадача, Патрік згадує випадок, коли до готельного номера викликали поліцію після того, як сусід почув чиїсь крики про допомогу. Коли прибули поліцейські, Патрік пояснив ситуацію, і, незважаючи на очевидне насильницьке ув’язнення, яке тривало за постійних благань про допомогу від його жертви, офіцери стали на бік депрограміста й навіть спробували допомогти йому надоумити ув’язненого [9].

Абсолютно парадоксально, що очевидному маніяку-садисту вдалося створити бізнес, у якому мало того, що йому платять за насильство над людьми величезні суми грошей, так він ще й заручився підтримкою правоохоронних органів. Однак парадоксальним це здавалося лише до того моменту, доки завдяки документальному фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT) не стало відомо, що антикультисти — це не просто люди, схиблені на боротьбі з малими релігійними об’єднаннями та різноманітними організаціями, а що вони є представниками добре організованої транснаціональної злочинної мережі. За допомогою маніпулятивних методів впливу на свідомість людей вони вербують своїх агентів у ЗМІ, у правоохоронних органах і часто навіть в органах влади.

«З моменту свого створення ці антикультові організації неодноразово дискредитували себе антидемократичною та протиправною діяльністю, що містить в собі навмисне поширення брехні та наклепу, навмисне підбурювання до насильства, використання деструктивних маніпулятивних прийомів, розпалювання конфліктів на ґрунті міжрелігійної ненависті та цілеспрямоване переслідування інакомислячих груп, що іноді навіть призводить до фізичних нападів» [27].

«Ця особлива характеристика стратегії, використовуваної всіма антикультовими організаціями, розкриває їхні справжні цілі та наміри. Вони не прагнуть до об’єктивного аналізу релігійних організацій для виявлення потенційно небезпечних із них. Замість цього вони зосереджені на дискредитації та закритті будь-яких груп, яких вони обирають як цілі. Вони досягають цього, порушуючи основні права й свободи, використовуючи низку маніпулятивних методів, наклепницьку риторику та мову ворожнечі. Тому що їхня справжня мета — не стигматизовані групи, яких вони дискредитували й переслідували, а все суспільство, що спостерігатиме за цією публічною стратою. Їхня мета — здійснювати акти інформаційного тероризму, спрямовані на підрив суспільства, дестабілізацію ситуації в країні і, зрештою, руйнування демократії».

Підтвердженням цьому виступає створена Тедом Патріком організація CAN, деструктивна діяльність якої призвела до цькування, страждань і знущань над безневинними людьми, гонінь і геноциду навіть самих американських мирних громадян у Вейко, штат Техас. Саме представники CAN були причетні до цієї трагічної події, яка назавжди залишила слід скорботи й жалоби в серцях американців і всього світу, а також поклала тріумфальний початок реалізації плану по руйнуванню демократії не тільки у США, а й на всій планеті.

Звісно, детальний опис діяльності організації CAN, її зв’язки з головним ідеологічним центром антикультизму — російським РАЦИРСом, а також те, як її активні члени вплинули на жорстоку дегуманізацію та геноцид китайських громадян, послідовників Фалуньгун, потребує окремої статті, яку ми незабаром опублікуємо на нашому сайті.

Насамкінець лише хочеться підкреслити, що складно переоцінити масштаби збитків і горя, завданих людству через таке явище, як депрограмування. Цей улюблений інструмент тих, хто прикривається так званою антикультовою діяльністю, а за фактом є міжнародною злочинною мережею, поширився відтоді по всьому світу й залишив свій трагічний відбиток на життях мільйонів людей, багато хто з яких, на жаль, загинули.

Уся практика депрограмування зародилася під гаслами «Захистимо дітей!», «Врятуємо дітей від страшних і небезпечних культів!», «Захистимо людей від промивання мізків!» А на ділі антикультисти самі є тими, хто знущаються з людей і вбивають дітей. З наведених вище історій випливає, що порятунок для антикультистів — це фізичне насильство і приниження, постійний психологічний терор над дітьми й дорослими, руйнування доль і сімей. Це пекло на Землі, яке антикультисти з особливим смакуванням влаштовують для своїх жертв.

Під їхнім дегуманізуючим прицілом на сьогоднішній день не тільки релігійні та світські групи, а й політичні діячі. Їхні дії призводять до дестабілізації геополітичної обстановки у світі, а також розхитування ладу всередині самих держав. Це рівень наднаціональної безпеки, що вимагає втручання всієї світової спільноти, а не окремо взятих країн.

І, на жаль, наведені в цій статті історії — це не найстрашніше. Найстрашніше те, що ці душогуби, вбивці дітей та ґвалтівники, як і раніше, на волі. І не просто на волі. Їм надають етер віщати на телеканалах, у популярних ток-шоу, до їхньої думки прислухаються як до авторитетних експертів.

Як, після їхніх злочинів проти людяності такого жахливого масштабу, правоохоронні органи та громадськість можуть давати їм змогу говорити та продовжувати поширювати свою смертельну отруту донині?

Для того, щоб усвідомити, наскільки жахливою є ця ситуація, пропонуємо наочну аналогію: уявіть, що ви стали свідком убивства на площі. Серед натовпу людей безневинну жінку, яка йшла у своїх справах, тримаючи дитину за руку, хапає збожеволілий маніяк, у якого на бейджику написано «експерт із депрограмування, борець із небезпечними культами». Він охайно одягнений, зачесаний і, на перший погляд, має вигляд освіченої людини. Але ви на власні очі бачите, як цей освічений інтелігентний маніяк пов’язує жінку, по-звірячому знущається з неї, ґвалтує, водночас ображає, бризкаючи слиною, з розлюченим, багряним від злості обличчям, називає «сектанткою», людиною з «промитими культом мізками», вигукуючи: «Я врятую тебе від цього небезпечного культу, щоб він не зміг тобою маніпулювати й заподіювати шкоду, а то раптом ти зробиш самогубство». Або вигукуючи: «Культи несуть небезпеку нашим дітям!» 

Потім, убивши жертву, він кладе закривавлене знаряддя вбивства собі в кишеню і спокійно проходить повз дитину жертви, що розривається від істерики. Водночас натовп та поліцейські, які патрулюють площу, спокійно проходять повз, і нікому не спадає на думку, що цей жахливий злочин — вбивство, тероризм і геноцид.

Так своєю бездіяльністю та мовчазною згодою і натовп, і правоохоронні органи дають змогу віщати цим маніякам, які скоюють звірячі вбивства на площі, розповідати на широку аудиторію про «небезпеку культів». Ми уважно їх слухаємо і шанобливо погоджуємось з їхніми так званими «експертними» думками, зберігаємо їхні відео в подкасти і закладки, пересилаємо їх друзям та знайомим, не розуміючи, що тим самим даємо смертельно небезпечній отруті множитися в нашому суспільстві та вбивати нас і наших дітей.

Донедавна, до виходу фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT), тема безпрецедентно абсурдної безкарності дій антикультистів в усьому світі порушувалася лише одиницями. Поодинокі суди й слухання, поодинокі борці за свободу і права людей, яких незаконно таврували «сектантами» і чинили проти них геноцид. Суспільству не вистачало пазлів, які б раз і назавжди змогли викрити всю жорстоку, заплямовану дитячою кров’ю правду про тих, хто, гордо піднявши голову та натягнувши «окуляри експертності», називають себе антикультистами.

Зараз інформація про їхні злочини розкрита. І, незважаючи на те, що правова відповідальність і законна розплата за свої звірячі діяння очікує на кожного залученого до антикультизму, людям та слідчим органам доведеться набратися терпіння, адже, на жаль, нам доведеться дізнатися ще безліч трагічних історій і фактів про злочини, скоєні антикультовими маніяками. А ми, як незалежні журналісти, чий обов’язок — до останнього відстоювати демократію та свободу людей — продовжуємо своє розслідування, розплутуючи нитку за ниткою цей клубок до кінця, щоб у суспільства була можливість знати правду.

Джерела:

1. https://bitterwinter.org/can-anti-cultists-deprogramming-and-crime-2-american-anti-cultism-and-deprogramming/
2. https://www.cesnur.org/2001/CAN.htm
3. https://www.encyclopedia.com/religion/legal-and-political-magazines/cult-awareness-network
4. https://www.academia.edu/100635124/The_Cult_as_a_Social_Problem
5. https://www.britannica.com/topic/Parents-Committee-to-Free-Our-Children-from-the-Children-of-God
6. https://www.bloomsburycollections.com/monograph?docid=b-9781472594518
7. https://www.xfamily.org/index.php/Ted_Patrick
8. https://www.standleague.org/hate-monitor/exposed/ted-patrick.html
9. https://cultstories.com/cults/ted-patrick
10. https://books.google.ro/books?id=bEiwxUad97IC&printsec=frontcover&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false
11. https://www.cesnur.org/2001/CAN/10/01.htm
12. https://www.cesnur.org/2001/CAN/10/Page08.jpg
13. https://www.facebook.com/thetedpatrick/
14. https://web.archive.org/web/20231102163419/https://news.google.com/newspapers?nid=1338&dat=19760724&id=a3cwAAAAIBAJ&sjid=4PgDAAAAIBAJ&pg=4130,1792106
15. https://web.archive.org/web/20231028040903/https:/content.time.com/time/subscriber/article/0,33009,954578,00.html
16. https://news.google.com/newspapers?nid=1891&dat=19830528&id=0KQfAAAAIBAJ&pg=4176,5893764
17. https://news.google.com/newspapers?nid=2002&dat=19800702&id=Q6wiAAAAIBAJ&sjid=GLIFAAAAIBAJ&pg=1677,212672
18. https://news.google.com/newspapers?nid=1817&dat=19831016&id=wTYdAAAAIBAJ&sjid=t6UEAAAAIBAJ&pg=6689,4223544
19. https://www.nytimes.com/1982/04/19/us/cult-opponent-on-trial-in-ohio-kidnapping-case.html
20. https://news.google.com/newspapers?nid=1696&dat=19720604&id=-r4aAAAAIBAJ&sjid=nkYEAAAAIBAJ&pg=7081,985037
21. https://www.upi.com/Archives/1980/09/26/A-police-chief-said-cult-deprogrammer-Ted-Patrick-was/4817338788800/
22. https://news.google.com/newspapers?nid=950&dat=19760505&id=_kVQAAAAIBAJ&sjid=TlgDAAAAIBAJ&pg=4421,720361
23. https://archive.org/details/pomona-progress-bulletin-1976-05-06/page/n9/mode/2up?q=%22I+can+see+where+he+could+do+this+once+or+twice+and+be+told%2C+%27What+you%27re+doing+is+wrong.+Stop+it%2C%27+%22
24. https://x.com/thetedpatrick/status/1416522728476090375
25. https://www.cesnur.org/2001/CAN/09a/01.htm
26. https://www.latimes.com/archives/la-xpm-1985-07-16-me-6917-story.html
27. https://actfiles.org/the-impact-episode-3-ideological-center-of-anti-cult-organizations/
28. https://www.youtube.com/watch?v=vaWhiJPmmTA