Історичні факти. Антикультовий слід гонителів перших християн
Сьогодні в різних країнах світу, на тлі посилення політичних протистоянь, дедалі частіше лунають заклики захистити традиційну для тих країн релігію, яка нібито перебуває під загрозою спричиненою «іновірцями». Такі заклики створюють образ ворога, що має викликати страх. А страх, як відомо, породжує агресію. На тлі розпалювання міжрелігійних конфліктів здійснюються спроби протягнути на законодавчому рівні закони, що покликані захистити права вірян домінуючої релігії й зміцнити її позиції. Отже, незважаючи на те, що конституція цієї країни декларує свободу віросповідання, ухвалені закони посилюють вплив домінуючої релігії, роблячи її, по суті, титульною, державною. Для того щоб розібратися, до яких наслідків для цієї держави призводить така політика, ми пропонуємо розглянути у цій статті документальні джерела як з історії минулих століть, так і з сьогодення.
Історія пам’ятає, як дві тисячі років тому перші християни зазнавали переслідувань, арештів, тортур, протиправних судових процесів. Їх звинувачували у сповідуванні віри, що відмінна від державної релігії, у незаконних проповідях, тобто, висловлюючись сучасною мовою, у незаконній місіонерській діяльності. Ба більше, сам Ісус Христос зазнав гонінь, тортур, суду і найганебнішої страти за цими ж звинуваченнями.
У римському суспільстві того часу значний вплив надалі чинила спадщина минулого: закони Цицерона, Платона та інших відомих державних діячів, ораторів, філософів, які жили за часів дохристиянської епохи. Це безумовно позначалося і на діяльності гонителів християн, їхній риториці та антилюдяних методах, які вони застосовували.
Збереглися численні історичні відомості, документи та інші докази, які раніше не не набували широкого розголосу та були відомі лише фахівцям, які глибоко вивчають цю тему. Завдяки документальному фільму «ВПЛИВ» тепер стало зрозумілим, що за фактом проти перших християн активну боротьбу вели послідовники антикультизму, який існував задовго до виникнення християнства. На ту пору існували прототипи сучасних антикультових законів і навіть певні методи депрограмування.
Марк Туллій Цицерон у своєму філософському «Трактаті про закони» [1], книга II, розділ 8, стверджує:
«Нехай не буде ні в кого особливих богів: ні нових, ні чужоземних — крім богів, що визнані державою».
Для людей, які відмовляються поклонятися державним богам, Платон [2] запропонував влаштувати в’язницю під назвою «Софроністерій» (що в перекладі означає «дім, де приводять до тями»).
Платон «Закони». Книга X
▪️ 908a: Кожного винного має бути поміщено до в’язниці, яких у державі буде три: одна — на площі, загальна для більшості затриманих, призначена для охорони особистої безпеки більшості; інша в’язниця — неподалік від місця засідань Нічних зборів — буде називатися софроністерієм [33]; третя ж — посеред країни, у якому-небудь пустельному і зовсім дикому місці, — отримає ім’я, що буде відображати розплату.
▪️ 908с-d: Спільна хвороба тих та інших така, що вони не визнають богів; але перші чинять менше зла на згубу решти людей, аніж другі. Вони у своїх промовах сповнені зухвалості у ставленні до богів, жертвоприношень, клятв і сміються також над усім іншим; мабуть, вони й інших людей зробили б такими ж, якби їх не спіткало вчасно правосуддя.
▪️ 908e: Так само й погляд, що заперечує промисел богів, породжує два види людей; людей, що дотримуються думки, ніби богів можна вблагати, теж два види. Зважаючи на існуючу між ними різницю, суддя, спираючись на закон, повинен засудити тих, хто впав у нечестя через нерозсудливість, а не через зле прагнення і вдачу, до ув’язнення до софроністерію щонайменше на п’ять років.
▪️ 909a: Протягом цього часу ніхто з громадян не повинен мати до них доступу, крім учасників Нічних зборів, які будуть їх вмовляти і розмовляти з ними заради спасіння їхніх душ. Коли ж мине термін ув’язнення, той із них, хто покаже себе розважливим, нехай отримає свободу і живе разом з іншими розважливими людьми. В іншому ж випадку, тобто якщо він знову заслужить подібне покарання, його варто покарати смертю. Для тих же, котрі, крім того що не визнають богів і їхнього промислу.
▪️ 909b: або вважають їх ублагальними, до того ж ще уподібнюються тваринам і, зневажаючи людей, спокушають декого з них за життя, запевняючи, ніби можуть викликати душі померлих, або, обіцяючи схилити богів за допомогою жертвоприношень, молитов, заклинань і чаклунства, намагаються заради грошей докорінно розбестити як окремих осіб, так і цілі сім’ї та держави, — їм, які виявляться винними у будь-чому такому, нехай суд призначить покарання у вигляді ув’язнення до в’язниці, яка розташована посеред країни. Ніхто з вільних ніколи не повинен приходити до такої людини. Їжу, призначену їй тими, хто стоїть на варті закону, вона повинна отримувати від рабів. У разі смерті тіло її викидається непохованим за межі країни. Якщо ж хто-небудь із вільних людей поховає її, то будь-хто може притягнути цих людей до суду за нечестя.
Ув’язнення людини в софроністерій, тобто в дім, де приводять до тями, її ізоляція від людей на роки, присутність лише учасників Нічних зборів, що проводитимуть спеціальні бесіди задля її порятунку, а в разі, якщо людина відмовиться змінити свої погляди — покарання її смертю, — сьогодні ці дії називають процесом насильницького депрограмування. Детальніше про діяльність сучасних депрограмерів дивіться в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The IMPACT»).
Повторно наголошу на кількох фактах із вищезгаданих законів Платона з позиції сучасної термінології антикультизму. У разі смерті в’язні совісті не могли отримати належного поховання, на відміну від громадян, які мають статус людини. Вільні люди не могли контактувати з ув’язненими у в’язниці, це дозволялося лише рабам. Раб не був людиною в розумінні соціуму і не мав прав вільної людини. Такими методами антикультисти того часу виставляли небажаних осіб за межі соціального простору, здійснюючи метод дегуманізації, що успішно відбувається й сьогодні. Детальніше про метод дегуманізації розкрито в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The IMPACT»).
Платон «Закони». Книга X
▪️ 909d: Крім цього всього, треба заснувати ще один загальний закон, який, забороняючи богослужіння, не передбачені законом, змусив би багатьох вчиняти на ділі та на словах менше проступків відносно богів і стати більш розумними. Простіше кажучи, ось який закон має стосуватися всіх: нехай ніхто не споруджує святилищ у приватних будинках. Якщо ж у когось з’явиться намір принести жертву, нехай він іде в громадські храми і там приносить її, передавши своє підношення жерцям або жрицям.
За християнської епохи послідовники антикультизму здійснювали свої методи дегуманізації, зокрема вже й проти християн.
«Тим, хто ставить запитання, чи є боги, і, мабуть, сумнівається в цьому, не слід відповідати як людям, а треба переслідувати їх як диких звірів» (Юліан, Проти Гераклія, 20).
Порівняємо цей історичний приклад із позицією сучасних антикультистів у росії, які позиціонують себе як православні християни, ба більше, деякі з них є священнослужителями РПЦ:
«Ніколи не потрібно вступати в полеміку із сектантами… будь-яка полеміка з ними абсолютно неможлива, категорично. Тому що це люди нездатні, як ось попередній оратор нам засвідчив і попередній теж, про те, що у них ось ця частина мислення просто відсутня, вона зруйнована. Тому тут потрібна просто справжня і нещадна боротьба в полі кримінального кодексу».
З фонограми виступу протоієрея Дмитра Смирнова на міжнародній конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття», що була організована Олександром Дворкіним 23–25 квітня 2001 року. Опубліковано в Незалежному психіатричному журналі № 3, 57 [3].
«Сектанти не просто брешуть собі й оточуючим, вони перестають сприймати іншу думку, що відмінна від навіяної їм сектою. Тому просто говорити, переконувати, доводити — справа марна та невдячна. І сьогодні, під час СВО, потрібно пам’ятати, що війна йде не за території, війна йде за душі. І в тій чи іншій формі вона буде йти доти, доки не припиниться діяльність Секти».
Зі статті «Тоталітарна секта — Україна» [01.10.2023], що опублікована на сайті Місіонерського відділу Новосибірської єпархії, який очолює віцепрезидент російської асоціації центрів вивчення релігій і сект протоієрей Олександр Новопашин. Автор статті — Тетяна Стаценко, член Спілки журналістів росії [4].
Чи можуть люди, які чинять так само як гонителі перших християн і ті, хто розіп’яв Сина Божого, мати право називати себе християнами? Чи можуть люди, які порушують заповіді Ісуса Христа, називати себе Його послідовниками?
Біблія. Новий Завіт. 1 Ін. 4:7-8:
«Улюблені! Будемо любити один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народжений від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не пізнав Бога, бо Бог є любов».
Ті ж перші християни, цілком наслідуючи приклад свого Спасителя, спиралися на свободу віросповідання, на право кожної людини самій вирішувати, у що і в кого їй вірити. Подібні історичні згадки зустрічаються в працях найвідоміших ранньохристиянських письменників, Тертулліана, в «До Скапули», 2 розділ (II-III століття нашої ери) [5]:
«…за людським правом і природною владою кожен може шанувати те, що він хоче, і богошанування одного не завдає ні шкоди, ні користі іншому. Тож богошануванню (релігії) не личить примушувати до богошанування, оскільки воно повинно бути прийняте добровільно, а не шляхом насильства, бо й жертви вимагаються від духу, що воліє» [5].
Послідовники Ісуса Христа стали одними з перших, хто відстоював свободу совісті, справедливість та необхідність відокремлення державної влади від релігії. Головним прикладом до сьогодення залишаються слова самого Христа (Від Матвія 22, вірш 21):
«…Віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові»
Відповівши так, Ісус Христос визначив чіткий поділ державного та релігійного життя.
Пагубність сплетіння влади і релігії є показовою на прикладі самого християнства. 313 року було ухвалено так званий Міланський едикт, або Едикт про свободу віросповідання, коли відбулася легалізація християнства на території Римської імперії. 325 року скликаний римським імператором Костянтином Великим Перший Нікейський собор затвердив нікейське християнство як державну релігію Римської імперії. З моменту з’єднання християнства з владою Римської імперії минуло всього лише 60 років — і 385 року відбулася перша страта єретика.
Але, незважаючи на ці та подібні до них події, християнство протягом тисячоліть за своєю суттю залишалося миролюбним, зберігалася спадкоємність виконання основних християнських чеснот і слідування вченню Христа, яке дійшло до нас у книзі Нового Завіту. Завдяки цьому залучалося безліч послідовників, і на сьогодні ця релігія є найбільшою у світі, у якої 2,4 мільярда вірян.
З боку соціального життя суспільства християнство відігравало важливу роль примирення людини з людиною, а з боку особистої віри послідовників — примирення людини з Богом і набуття сенсу життя, слідування шляхом миру і благочестя. Так було до недавнього часу.
Нацистська спадщина антикультових організацій. Зв’язок з ієрархами РПЦ наприкінці XX — початку XXI століття
Після Великої схизми (розколу християнства на католицьку і православну церкви 1054 року) історія Римсько-Католицької Церкви переживала хрестові походи, діяльність інквізиції та спалювання на вогнищах. Православна церква, основою своєю, продовжувала дотримуватися мирної, ненасильницької позиції.
Коли в XX столітті протестантська й католицька церкви підтримували Гітлера та зробили істотний внесок у підйом і розвиток нацистської ідеології, православ’я й надалі продовжувало триматися миру та ненасильства і навіть саме постраждало від безлічі гонінь, арештів, тортур і розстрілів як від більшовиків під час їхнього приходу до влади, так і під час Другої світової війни від нацистів.
Але одного моменту усе змінилося: наприкінці XX століття послідовники гонителів християн і прямі послідовники нацистів стали тими, хто вкоренилися в самій Православній церкві та поступово змінили вектор її діяльності, підмінивши ідеологію й основи християнського служіння.
Засновники Третього рейху і зв’язок з Олександром Дворкіним
Сьогодні антикультовий рух у росії очолює Олександр Дворкін. Багато хто знає його як борця із сектами, історика, богослова. Але для більшості не озвучується те, що Олександр Дворкін напряму пов’язаний з європейськими антикультистами — Вільгельмом Хааком та Йоханнесом Огардом — прямими послідовниками нацистської справи Вальтера Кюннета.
▪️ Повну історію із зазначенням дат, історичних подій, імен і прізвищ, документів та інших фактичних матеріалів розкрито в документальному фільмі «ВПЛИВ». У цій статті наводиться лише короткий виклад інформації у стислому вигляді для розуміння, звідки походить деструктивний антикультовий вплив на православ’я і на росію зокрема.
В основі Третього рейху був Апологетичний центр, створений при протестантській церкві 1921 року, який став прообразом сучасних антикультових організацій. З 1932 року керівником Апологетичного центру стає пастор Вальтер Кюннет. За період його діяльності активізувалася антикультова боротьба з нехристиянськими течіями, читалися лекції, публікувалися статті. Згодом саме Апологетичний центр на чолі з Вальтером Кюннетом безпосередньо впливав на Управління державної таємної поліції, співпрацював з Адольфом Гітлером та Йозефом Геббельсом. Постійно розширювалися вже існуючі та формувалися нові списки сект, тобто будь-яких об’єднань, які Апологетичний центр вважав небезпечними. Тим же самим центром, на чолі з Вальтером Кюннетом, було зроблено безліч наклепницьких псевдоекспертних висновків.
Руками тих самих антикультистів знову було відроджено нацизм вже після Другої світової війни. 1964 року та сама протестантська церква Німеччини офіційно відновила церковну посаду уповноваженого із сект і питань віри євангелічно-лютеранської Баварії та призначила на неї пастора Фрідріха Вільгельма Хаака, який вивчав протестантську теологію в Баварії, в університеті Нюрнберга, в той самий період, коли в цьому університеті Вальтер Кюннет був професором протестантської теології.
1973 року Вільгельм Хаак допоміг антикультисту Йоханнесу Огорду заснувати антикультову організацію «Діалог-Центр». Представництва цього «Діалог-Центру» було створено в різних країнах, зокрема в росії та Німеччині. У росії віце-президентом «Діалог-Центру» став улюблений учень Огорда й Хаака — Олександр Дворкін.
1993 року в росії з благословення тодішнього патріарха РПЦ Алексія II також було засновано прототип «Діалог-Центру» — Інформаційно-консультаційний центр в ім’я священномученика Іринея Ліонського, президентом якого донині є Олександр Дворкін. Центр Іринея Ліонського за своєю моделлю повністю копіює нацистський Апологетичний центр, створений Вальтером Кюннетом. Згодом буде створено російську асоціацію центрів вивчення релігій і сект — РАЦИРС, президентом якої також став Олександр Дворкін, а віцепрезидентом — протоієрей РПЦ Олександр Новопашин. До РАЦИРСу увійшли антисектантські центри, що діють у різних містах росії, учасниками яких зазвичай є багато ієреїв РПЦ.
Офіційна позиція антисектантських центрів — захист цивільного населення від деструктивного впливу тоталітарних сект. У реальності все відбувається зовсім інакше.
Одним із безлічі прикладів, що показують реальні цілі антикультових організацій, є зафіксовані фрагменти з фонограми виступу протоієрея Дмитра Смирнова на міжнародній конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття», яка відбулася 2001 року та організатором якої був О. Дворкін. Ці фрагменти увійшли до Незалежного психіатричного журналу № 3, 2001 рік [6].
Але для початку розглянемо офіційну позицію, опубліковану в прес-релізі конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття» [7].
Як зазначено в прес-релізі, мета цієї конференції — захист громадян росії, а також «внесення до законодавства рф змін чи доповнень або ухвалення нових законодавчих актів із метою взяти під жорсткий контроль, обмежити або зовсім заборонити діяльність тоталітарних сект і груп, що потрапляють під визначення таких». Доброчесні задекларовані цілі, що описані в прес-релізі, виявилися докорінно відмінними від виступів на самій конференції.
Фрагменти з конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття», що опубліковані в Незалежному психіатричному журналі на сторінках 57-58. Фонограма виступу Протоієрея Дмитра Смирнова [8].
Після попереднього прочитання прес-релізу очікуєш побачити в самій конференції наявність фактів, обґрунтувань, об’єктивних, незаангажованих матеріалів і доказів, що підтверджують антисектантську риторику щодо небезпеки тієї чи іншої організації, що вже затаврована як секта. Але в результаті отримуєш детальну інструкцію протидії будь-яким небажаним організаціям з явним порушенням усіх основ демократичних принципів, презумпції невинуватості, плюралізму думок, усіх прав людини, що задекларовані на міжнародному рівні й в Конституції російської федерації включно. До того ж учасниками конференції були й іноземні гості [9].
Ще один уривок із прес-релізу конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття» з неповним переліком учасників і країн [10]:
Виступ протоієрея РПЦ Дмитра Смирнова на антикультовій конференції став наочним посібником, як за допомогою кількох людей провернути справу державного масштабу, як закрити небажані організації, попередньо затаврувавши їх, як порушувати права законослухняних громадян, як зазіхати на їхнє конфіденційне особисте життя, безпеку, психічне і фізичне здоров’я, щоб отримати результат, коли «не лише одна цеглина полетить у їхній бік» (приклад 1, 57 с.). Як ми дійшли до того, що ті, хто називають себе послідовниками Ісуса Христа, навчають не любові до ближнього, а тому, як руйнувати життя й калічити долі ні в чому невинних людей?
Давайте згадаємо, чого навчав Ісус Христос своїх послідовників:
«Заповідь нову даю вам: щоб любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13:34).
«Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?» (Мф. 5:46).
«Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро робіть тим, хто ненавидить вас» (Лк. 6:27).
Помічено ще одну мету антикультистів у репліці: «для багатьох буде достатньо, щоб виїхати». Тобто створення нестерпних умов для життя, підбурювання і створення напруги в суспільстві, психологічний та інформаційний терор, розпалювання ненависті тощо робиться з метою змусити членів небажаних організацій переїхати в інше місто або навіть країну. Не побоюся повторити поставлене вище запитання: чого вчать ті, хто називають себе прямими спадкоємцями апостольства, що передається від перших апостолів — учнів Ісуса Христа?
«З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35).
«Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода?» (Мф. 5:46).
Аналогічно до сучасних антикультистів діяли й гонителі перших християн, а також антикультисти часів дохристиянської доби: злочинцям, надзвичайно шкідливим для держави, чинилася відплата, яка призводила або до їхньої смерті, або до вигнання; це відбувалося під приводом очищення держави.
Платон «Закони». Книга V
▪️ 735d: Щодо очищень держави справа виглядає так: повних очищень існує чимало; одні з них легші, інші більш обтяжливі. Обтяжливі та найкращі міг би встановити лише той, хто одночасно є і тираном, і законодавцем. Законодавець, позбавлений тиранічної влади, під час встановлення нового державного ладу і законів повинен задовольнитися найм’якшими способами очищень. Найкращий спосіб так само болісний, як буває, коли приймають подібного роду ліки.
▪️ 735e: При цьому способі правосуддя тягне за собою справедливу відплату; відплата закінчується смертю або висланням. Так зазвичай розправляються з превеликими, до того ж невиліковними злочинцями, які надзвичайно шкідливі для держави. М’якший спосіб очищення полягає у нас в наступному: якщо бідні люди, слідом за своїми вождями, через відсутність виховання проявлять схильність повстати проти багатих, то це стане хворобою, що проникла в державу.
▪️ 736: Тому їх треба вислати геть, роблячи це, однак, винятково дружелюбно і пом’якшуючи їхнє вислання назвою «переселення». Так чи інакше, кожному законодавцю належить це зробити відразу.
Нижче наведено другу сторінку фрагментів із конференції (у журналі, 58 ст.):
Хоча це тільки 2001 рік, і антикультові організації перебувають на початку свого шляху, їхні глобальні цілі та методи досягнення цих цілей виразно видно.
Цитата з виступу протоієрея Д. Смирнова:
«Справа ось у чому. Ми, слава Богу, народилися й виросли в імперії, та, звичайно, у кожної російської людини нормальна імперська свідомість».
Імперська свідомість — це рабська свідомість, якою простіше керувати, з такої антикультовим організаціям було зручніше починати свою деструктивну діяльність з відродження і розширення нацизму, поступово збільшуючи свою територію впливу. Як наслідок, через двадцять з гаком років антикультисти глибоко вкоренилися не тільки в РПЦ, а й у владі, у ЗМІ, у силових структурах і продовжують реалізовувати свої плани, але вже в інших масштабах.
Антикультисти змогли спровокувати війну між двома країнами і загибель мільйонів невинних людей. Про війну в Україні, її підготовку, інформаційний вплив і маніпуляції антикультистів докладніше йдеться в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The IMPACT»).
Остаточну крапку в цьому прикладі ставить уривок про велич росії та про ядерну кнопку. Слова священнослужителя є відвертою маніпуляцією свідомістю, вони грають на патріотизмі та духовності, підміняючи справжні християнські цінності й норми людської моралі:
«…ми звикли, що росія велика, росія сильна, росія могутня, що у нас повно ядерних кнопок, що взагалі світ можемо знищити, це так, загалом, це можливо. Але у нас немає тепер таких людей, у яких вистачить мужності, щоб натиснути ці кнопки. Народ здрібнів духовно. Немає таких людей, які зважаться на це. Зважаться, що так, ми можемо диктувати, ми можемо замовляти музику».
Коментарі тут зайві. Згадаймо настанови Сина Божого:
«Це заповідаю вам: щоб ви любили один одного». (Ін. 15:17)
«Хто говорить, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той ще в темряві». (1 Ін. 2:9)
«…Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого, як самого себе» (Лк. 10:27).
За останні 30 років у росії та прилеглих країнах спостерігається активізація церковної та навколоцерковної діяльності, спрямованої на боротьбу з сектами, розпалювання міжрелігійної ненависті, а на додаток до цього — постійно лунаючі імперські настанови, що підкріплені старозавітною етикою. Як бачимо з виступу на конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття», відбувається спланована руйнація християнських цінностей, усіх основ вчення Ісуса Христа, руйнація православ’я, руйнація росії. Залишається вивіска РПЦ, але з кардинально протилежною ідеологією.
Антикультисти не зупиняються на інформаційній пропаганді, формуванні громадської думки, але й безпосередньо впливають на політиків, органи правопорядку, займаються зривом заходів, організованих громадянами росії, що були затавровані ними як «сектанти», займаються наклепом, дифамацією, а часом і відвертим шантажем.
З усього вищесказаного напрошується одне запитання: так ким на сьогодні стала РПЦ насправді, і що антикультисти зробили з православ’ям?
Якщо у вас виникне думка, що на основі однієї конференції судити недостатньо, хочемо представити вам публікацію 2012 року «Правові аспекти протидії тоталітарним сектам — 26.03.12» на сайті Інформаційно-консультаційного центру в ім’я священномученика Іринея Ліонського, президентом якого є Олександр Дворкін (цей центр згадувався в статті раніше) [11].
«…достатньо просто прийти на чергові планові сектантські збори, на яких мають оголосити подібну інформацію».
Інформація в цій публікації фактично підтверджує слова протоієрея, сказані 11 роками раніше, тільки вже на практиці. Адже нове покоління, виховане в молодіжних церковних організаціях, виросло; інформаційну обробку імперської свідомості завершено; підміну християнських цінностей здійснено. Тепер актуальним стало практичне керівництво до дії для нових антикультових борців.
2001 рік, із фонограми протоієрея Дмитра Смирнова (повний приклад наведено у статті вище):
«Необхідно в кожній парафії створювати молодіжну організацію».
«…створення організацій, де буде спорт, де буде деяка інтрига, де можна буде цю молодь, як розвідників, посилати в секти, щоб дізнаватися адреси, прізвища, фотографії, щоб там вони створювали всередині свої структури, і можна їх, ці секти, підривати зсередини».
«…щоб змусити адміністрацію будівлі…» — тобто не «переконати», не «пояснити», не «аргументувати», а саме «змусити». Ким є антикультисти, якщо вважають, що мають право диктувати кому завгодно? Або якщо запитати по-іншому: хто за ними стоїть?
Зазначу ще один фрагмент з витягу вище:
«Далі варто вказати суть деструктивного характеру діяльності та вчення конкретної секти з посиланнями на судові рішення та акти державних органів, а також на підсумкові документи конференцій» — сьогодні судові рішення щодо тих чи інших організацій виносять на підставі релігієзнавчих експертиз.
У росії релігієзнавчими експертизами займається Експертна рада з проведення державної релігієзнавчої експертизи при Міністерстві юстиції російської федерації. Цю Експертну раду з 2009 року очолює Олександр Дворкін, головний антикультист росії. Склад експертної ради з 2009 року також заполонився антикультовими представниками, деякі з них безпосередньо є членами РАЦИРСу.
На додачу до релігієзнавчих експертиз судові рішення спираються на відповідну тематичну літературу. У росії такою літературою вважаються роботи того ж Олександра Дворкіна та його сподвижників, які використовують термінологію «тоталітарні секти» і «деструктивні культи». Експертні думки фахових релігієзнавців, насправді компетентних з питання Нових релігійних рухів, але які не узгоджуються з єдиною лінією РПЦ, не беруться до уваги. Також і згадані підсумкові документи конференцій аналогічно необ’єктивні, оскільки в цих конференціях беруть участь ті ж самі антикультисти або їхні спільники.
«А ще краще, коли вдається виявити моменти, в яких керівники секти обдурили директора БК, надавши йому спотворену інформацію про себе» — розглядаючи цю репліку і маючи уявлення про публічні виступи того ж О. Дворкіна або О. Новопашина, приходить розуміння, що з позиції антикультистів будь-яка інформація щодо себе, подана безпосередньо від таврованих ними організацій, виявиться неправдивою і спотвореною, оскільки, хоч би якою не була в реальності об’єктивна ситуація, але на сектоборчих сайтах усім зібраним організаціям у «списках сект» заздалегідь приписують однаковий перелік гріхів і злочинів.
«…попри всю повагу до директора, нам доведеться повідомити в ЗМІ і щодо проведення членами деструктивного культу своєї акції, і щодо факту попередження директора та його остаточне рішення. Безумовно, наслідком подібних рішень буде небажаний розголос, що позначиться на репутації як БК, так і самого директора» — у наявності шантаж і залякування громадською думкою, після чого йде маніпуляція кращими якостями людини (пункт 4: «враховувати особистісні особливості директора (совість, шляхетність, патріотизм)»), яких він, з подачі антикультистських публікацій у продажних ЗМІ, може легко позбутися в очах суспільства.
Та якби кожен директор, який піддавався тиску з боку антикультистів, не боявся й одразу ж розголошував маніпуляцію прихованих нацистів, він би не лише зупинив тиск в свій бік, він би допоміг і іншим, оскільки наступного разу ці деструктори побоялися б діяти настільки протиправно, грубо порушуючи Конституцію їхньої країни. А якби таких випадків розголосу ставало більше — цей маніпулятивний метод зрештою вдалося б практично усунути. Як результат, громадськість у тому місті, регіоні або навіть у країні зітхнула б вільно, і справедливості стало б більше.
«…договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду» — чого можна очікувати від судового рішення в країні, де за останні 30 років агенти антикультизму проникли у владу, правоохоронні органи, ЗМІ, вищі навчальні заклади та різноманітні організації?
Виходячи лише з цих прикладів, стає зрозумілим, що антикультові організації націлені не тільки на нові релігійні рухи, різні організації, щоб затаврувати їх «сектами», але й на все суспільство в цілому. Диктувати, нав’язувати, шантажувати, панувати, вершити вироки, руйнувати долі — інтереси людини, яка вважає себе богом.
За 30 років своєї діяльності вони успішно реалізували руйнування демократії і свободи в російському суспільстві та перетворили наймиролюбнішу колись релігію на титульну войовничу релігію, яка повністю суперечить своїй суті, закликає вбивати, а не любити. Вони зіпсували життя мільйонам громадян росії, і досі у них є доступ до ЗМІ, до навчальних закладів, до дітей. Їм чуже людинолюбство, вони закликають «депрограмувати» навіть своїх близьких:
«Якщо хтось із ваших родичів, друзів і близьких опинився в секті, і якщо ви, скажімо, працюєте у складі організації, яка цими проблемами опікується… ви повинні вміти добре володіти ось цими техніками. Я б сказав, техніками дресирування». Є. Н. Волков [12].
Церква перетворилася на силове відомство. Ведення прихованої війни
На сайті Новосибірської єпархії РПЦ, настоятелем якої є вищезгаданий протоієрей Олександр Новопашин (віцепрезидент РАЦИРСу), у Бібліотеці, у розділі «Довідкова література», розміщено «Довідник для громадян України з організації опору київському маріонетковому уряду» [13].
При більш детальному вивченні виявлено, що цей довідник опубліковано і на сайтах інших православних єпархій [14].
Читаючи цей довідник, виникає бажання перевірити ще раз, чи не помилився ти сайтом. Мимоволі згадуєш інше православ’я — миролюбне, терпиме, смиренне. Православна церква завжди була прихистком для кожної людини, для одних людей — у моменти безвиході чи розпачу, для інших — у пошуку віри та любові, для третіх — місцем усамітнення та діалогу з Богом.
Але сьогодні на сайтах російської православної церкви, Христової церкви (як часто чуєш від самих же священнослужителів) опубліковано інструкцію з саботажу, з ведення прихованої війни. Мало того, що сам факт саботажу — це кримінальна відповідальність, це наражання на ризик громадян України, та понад те, цей довідник розміщено не деінде, а саме на сайті Нижегородської православної єпархії. Виникає питання: де та Христова Церква, яка дотримується вчення Сина Божого про любов і ненасильство?
Це далеко не єдиний приклад, де антикультові нацисти відкрито протистоять вченню Ісуса Христа і виганяють Його з Церкви.
Антикультові підміни в православ’ї. Старозавітна етика важливіша за вчення Христа
На головному російському православному каналі «СПАС» (власник телеканалу — Московська Патріархія) з 2021 р. виходить цикл передач «Вечір на СПАСІ». «Вечір на СПАСІ» став головним медійним дискусійним майданчиком російської православної церкви для величезної православної аудиторії з різних країн. В одній із цих передач вкотре обговорювали ситуацію на фронті. Серед гостей програми був присутнім Євген Нікіфоров, директор православного радіо «РАДОНЕЖ», на якому постійно випускають інтерв’ю з протоієреєм Олександром Новопашиним (віцепрезидентом РАЦІРСу). Серед іншого Євген Нікіфоров у передачі заявив таке:
«На Україні хворобу так задавнено, що вже ніякими вмовляннями, переговорами, нічим там нічого це вилікувати неможливо. Там можлива тільки хірургія. Тому відповідь на ось ці виступи нацистів може бути тільки одна — “Солнцепьок”. Це потрібно випалювати. Цілком.. так… Мені скажуть: “Ой, це не по християнськи!” – По християнськи цілком. Просто етика для цих людей, вони ж самі себе позиціонують як язичники? Вибачте мене, і отримайте як язичники. Тому для вас не новозавітна етика, а старозавітна. Іллі Пророка! Який особисто взяв та перерізав горлянки трьомстам служителям Валаама. І з цими так само потрібно. Знищувати без всілякого сумніву. Тільки старозавітна етика, і вони тільки це, тільки цю мову і розуміють”.» [15].
ТОС-1А «Солнцепьок» — найбільш руйнівна неядерна зброя. Зброя цього типу з одного залпу здатна знищити все живе на площі в 40 000 квадратних метрів.
Ці слова сказані православним християнином у колі інших православних християн і священнослужителів на головному православному телеканалі. Суть і основа православного вчення — Новий Завіт. Особливе місце в ньому посідає Нагірна проповідь Христа. У ній Спаситель протиставляє старозавітним законам нові заповіді любові, миру і ненасильства.
Уривок із Нагірної проповіді, від Матвія, глава 5:
«21 Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду.
22 Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду;
23 Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе,
24 Залиш там дар твій перед жертовнико і піди перперше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій».
У той час єврейський народ орієнтувався на закон Мойсея, у Біблії він викладений у Старому Завіті. Закон Мойсея слідував старому ладу суспільства, в якому величезне значення мало врегулювання суспільних взаємин ізраїльтян. Єврейський народ орієнтувався в законі на аспекти відплати, помсти, сили, влади та ієрархії, які часто переважали над цінністю людського життя.
Уривок з Нагірної проповіді, від Матвія, розділ 5:
«38 Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб.
39 А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву щоку твою, підстав йому і другу».
Нагірна проповідь вказала не тільки на нову форму мирного благочестивого життя в суспільстві, але й відкрила шлях спасіння кожній людині незалежно від приналежності до того чи іншого народу.
Уривок з Нагірної проповіді, від Матвія, глава 5:
«43 Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.
44 А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас кривдить і гонить вас,
45 щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осває злих і добриих і посилає дощ на праведних і на неправедних.
46 Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?
47 І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?
48 Отже будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий».
Головна істина православного богослов’я, що Христос є Богом. В одному з догматів православного віровчення Церква говорить саме про Боговтілення. Відповідно, вчення Ісуса Христа для православного християнина не просто превалює над рештою рядків Біблії, але і є в повноті й чистоті своїй Божим одкровенням, що не потребує ні доповнень, ні змін. Нагірна проповідь — це заповіт Ісуса Христа, це заповіді Божі, які було відкрито не через пророків, а сказано безпосередньо від Бога, що втілився.
І якщо сьогодні через рупор православної церкви, через їхній головний медійний канал лунають заклики до старозавітної етики насильства і вбивства, тоді хто їхній бог? Якщо вони зневажають заповіді Ісуса Христа, кому вони служать?
Від Іоана 8
«42 Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене.
43 Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого».
Колись прочитана в книзі фраза сьогодні звучить зовсім інакше:
«Відступ від православ’я починається тоді, коли світла і жива загальноцерковна справа утвердження істини перестає бути загальноцерковною і оголошується такою, що підлягає чиїйсь виключній компетенції…»
прот. М. Козлов, Д. Огицький «Західне християнство: погляд зі Сходу» [16].
Сьогодні «що є істиною» визначається прямими послідовниками нацистів. Колись це ж питання «що є Істиною?» Спасителю поставив Пілат (Від Іоана 18:38). Але він звертався до Ісуса. Сьогодні, забувши Бога, люди звертаються один до одного, спираються на думки один одного, на чиюсь літературу, статті та експертизи і, виходячи з цих думок, вершать суд, вирішивши, що мають право керувати життями мільйонів людей неначе боги. А хтось навіть вирішив, що краще знає, ніж Ісус Христос, де перебувати Богові:
Олександр Дворкін. «Проблеми місії сучасної російської православної церкви» [17]:
«Постійно чуєш одні й ті ж аргументи: «Бог один, і чому люди вигадують різні релігії?» «Бог у душі» — начебто, перепрошую, Бог — цвіль, яка сама по собі в душі заводиться. Завжди хочеться поставити тоді таке питання: «А з якого моменту Він у вас з’явився, і звідки ви, власне, знаєте, що Він там є, які плоди і як Бога звати, котрий у вас у душі, — ви це знаєте?» Виходить: «Бог у душі, навіщо ходити до церкви?»
Коли бачиш чергове твердження антикультового нациста про Бога, яке повністю суперечить словам Спасителя, знову ставиш собі питання: «Чому РПЦ вигнало вчення Христа зі свого серця?»
«20 А як фарисеї запитали його: коли прийде Царство Боже? — відповів їм: не прийде Царство Боже помітно,
21 і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є». (Від Луки 17)
Но по наущению Александра Дворкина, в РПЦ считают, что Иисус говорил глупость, что Сын Божий говорил не о том, что Царство Божие внутри каждого, а говорил о плесени.
Але за намовлянням Олександра Дворкіна, в РПЦ вважають, що Ісус говорив дурницю, що Син Божий говорив не про те, що Царство Боже всередині кожного, а говорив про плісняву.
Прихильниками та активними захисниками свободи, справедливості, благочестя і любові були перші християни. Але для тих, для кого релігія була в усі часи інструментом влади — ті відстоювали цей інструмент для можливості застосування насильства.
Тому сьогодні ми стаємо свідками, як наріжним каменем колись миролюбної релігії, побудованої на заповідях Ісуса Христа, стає старозавітна етика, войовничість і заклики до вбивства. Але в серцях православних, істинно віруючих, Ісус Христос живий, як і його Вчення, незважаючи на те, що серце РПЦ уражене цвіллю.
Джерела
- www.books.google.de/books/about/Treatise_on_the_Laws.html?id=5qI4DwAAQBAJ&redir_esc=y
- www.platonicfoundation.org/laws/laws-book-10/
- www.npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_2001.pdf
- www.ansobor.ru/news.php?news_id=11431
- www.newadvent.org/fathers/0305.htm#:~:text=Chapter2
- www.npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_2001.pdf
- www.sobj-info.ucoz.ru/publ/1-1-0-4
- www.npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_2001.pdf
- www.sobj-info.ucoz.ru/publ/1-1-0-4
- www.evolkov.net/cults/confsem/totalit.sects.NN.2001.html
- www.iriney.ru/main/prakticheskie-sovetyi/pravovyie-aspektyi-protivodejstviya-totalitarnyim-sektam.html
- www.epochtimes.ru/content/view/24614/9/?utm_referrer=https%3A%2F%2Fwww.google.com%2F
- www.ansobor.ru/library.php?book=85
- www.ansobor.ru/userfiles/files/library/pdf/Spravochnik.pdf
- www.spastv.ru/poslednyaya-molitva-v-kievskoj-lavre-chto-zhdet-svyatuyu-obitel-ya-s-toboj-duhovnyj-podvig-zhen-i-materej-russkih-voinov
- www.azbyka.ru/otechnik/bogoslovie/zapadnoe-hristianstvo-vzgljad-s-vostoka
- www.grad-petrov.ru/broadcast/problemy-missii-sovremennoj-russkoj/