Україна та росія — дві ворогуючі країни, в умовах довготривалої кровопролитної війни повністю спрямовані на антагонізм, протистояння і недовіру одна одній. Незважаючи на це, вже багато років в Україні діє ціла агентурна мережа, яка безпосередньо підконтрольна російській організації РАЦИРС*. Ця агентурна мережа являє собою конгломерат кількох окремих організацій і невеликих груп людей, на перший погляд, не пов’язаних між собою. Їх взаємозв’язок, серед іншого, видає однаковий рід діяльності, спрямований на руйнування демократичних цінностей і провадження саботажу всередині України за інструкціями, що детально описані в методичках РАЦИРСу (їх буде наведено нижче). Ці інструкції ми відстежили на сайтах тих єпархій Російської Православної Церкви (РПЦ), настоятелі яких є членами або навіть керівниками РАЦИРСу. До завдань агентів РАЦИРСу також входить антикультова діяльність із застосуванням нацистських дегуманізуючих методів та з реалізацією всіх етапів геноциду небажаних груп населення, поширення наклепу та дезінформації, маніпулювання громадською думкою, вплив на законодавчу, виконавчу, судову та релігійну владу, ЗМІ, правоохоронні органи й спецслужби.

                * РАЦИРС — Російська асоціація центрів вивчення релігій і сект (Российская ассоциация центров изучения религий и сект), заснована у 2006 році.

Офіційно РАЦИРС є антикультовою організацією, спрямованою на боротьбу з небажаними релігійними рухами, але фактично реалізує ідеологічну та інформаційну війну в медіапросторі. Президент РАЦИРСу — Олександр Дворкін, віцепрезидент — протоієрей Олександр Новопашин. Учителями Олександра Дворкіна свого часу стали Йоханнес Огорд та Вільгельм Хаак — прямі наступники нацистської справи Вальтера Кюннета, який очолював Апологетичний антикультовий центр при Третьому Рейху. Члени РАЦИРСу курують розгалужену мережу підконтрольних їм організацій у всьому світі, а багато хто з їхніх агентів самі входять чи безпосередньо пов’язані з урядами своїх країн. В Росії РАЦИРС курує Рада Федерації, яку контролюють члени так званого таємного «Дівеєвського братства». Про це вже раніше розкривалося в статті «Diveyevo Order: Сontrol Сenter of Global Anticultism. Revival of Nazism».

Розглянемо, як діє агентурна мережа РАЦИРС в Україні.

Всеукраїнський апологетичний центр (ВАЦ) в ім’я святителя Іоана Златоуста

Офіційний представник РАЦИРСу в Україні — створений 2011 року Всеукраїнський апологетичний центр (ВАЦ) в ім’я святителя Іоана Златоуста. До цього центру увійшли також локальні апологетичні центри багатьох єпархій. Голова опікунської ради ВАЦ — єпископ Обухівський Іона (з 17 серпня 2017 р. возведений у сан архієпископа). У засіданнях ВАЦ брали участь як представники єпархій Української Православної Церкви (УПЦ), так і представники Синодального відділу УПЦ у справах молоді. 

Раніше у ВАЦ був інтернет-портал Аpologet [1], але сьогодні про діяльність цього сайту можна судити лише зі збереженого веб-архіву. Але є й інші сайти, на яких тривалий час, аж до початку повномасштабної війни, велася активна антикультова діяльність. З початку 2022 року ця діяльність здійснюється переважно офлайн. Публікації залишилися лише в тих ЗМІ, в яких працюють антикультові агенти або просто продажні журналісти. 

Додатковий аспект впливу в інформаційному полі — це підготовлена РАЦИРС багато років тому армія анонімних веб-бригад, до яких входять молоді інтернет-коментатори з обробленою антикультистами свідомістю. 

Ще один сайт, пов’язаний з діяльністю ВАЦ, — «Православіє в Україні»^[2]. Він також не діє [3], але завдяки збереженому веб-архіву [4], можна побачити його антикультову діяльність:

В соціальній мережі ВКонтакті також збережена сторінка ВАЦ в ім. Іоана Златоуста [5], на якій або припинили публікувати інформацію кілька років тому, або ж ґрунтовно підчистили публікації.

У 2017 році в сусідній з Україною країні, Польщі, відбулася X Міжправославна нарада центрів з вивчення нових релігійних рухів і деструктивних культів, у якій взяли участь (уже десятий рік поспіль) представники УПЦ [6].

Окрім керівників відділів ВАЦ, до числа яких входили ієреї єпархій, значний акцент серед активістів та виконавців робився на молодь [7], яку вербували агенти РАЦИРСу, і в головах якої деформувалась реальність через антикультовий вплив, або, якщо називати речі своїми іменами, через спеціальну психологічну обробку антикультистами свідомості своїх агентів. Наявність молоді додатково створювала ефект масовості у штучному формуванні громадської думки, сприяла вирішенню технічних завдань і посиленню інформаційного впливу через інтернет. 

Про формування молодіжного апологетичного руху для служби у ВАЦ зазначено на сайті ukrsekta [8].

Цікавим є ще один факт. Якщо в Росії основним антикультовим центром РАЦИРСу є Центр релігійних досліджень в ім’я Іринея Ліонського, то в Україні для назви центру обрали ім’я святителя Іоана Златоуста. Виникає запитання: той, хто обирав, на честь кого назвати цей апологетичний центр, усвідомлено обрав цього святителя чи йому хтось підказав? Адже якщо молодь у такий спосіб має долучитися до вивчення спадщини Святих Отців (як зазначено в документі) з метою захисту своєї віри, то як вплинуть на неї наступні висловлювання святих отців, наприклад, того, на честь кого й названий цей апологетичний центр?

Пропонуємо до вашої уваги відомого і часто цитованого в православ’ї святителя Іоана Златоуста (IV століття), чиї слова є особливо привабливими для тих ієрархів, які підтримують наративи нацистських ідеологів із РАЦИРСу:

Святитель Іоан Золотоуст в IV проповіді (слові) «Проти юдеїв»: «Якщо хто з волі Божої навіть звершить убивство, то це вбивство краще за всяке людинолюбства. Але якщо хто пожаліє і проявить людинолюбство всупереч волі Божій, ця пощада буде більш злочинна, ніж будь-яке вбивство. Справи бувають добрими і поганими не самі по собі, а за Божим визначенням щодо них». І це говорить людина, яку назвали святою.

Але чому навчав Ісус Христос? «Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду». (Біблія. Від Матвія 5:21)

Для антикультистів у лавах Церкви людина, яка закликає вбивати з волі божої, є вищою за Самого Ісуса Христа. Це той, чию волю і буде виконувати агент антикультистів, коли йому накажуть піти і вбити. Постає питання: а до чого тут християнство і хто насправді є рупором Волі Божої в розумінні антикультистів? Тільки ієрархи РПЦ, оскільки всі інші релігійні організації просто не є православними, тобто не є справжніми, як люблять повторювати антикультисти.

Ще одна цитата святителя Іоана Золотоустого в IV слові «Проти юдеїв»: 
«Той, хто вразив пророка, залишився неушкодженим, а той, що пожалів — покараний. Тож, знай, коли Бог велить, тоді не можна розмірковувати про те, чому саме так, а тільки підкорятися». Але коритися волі якого бога потрібно в цьому випадку, якщо йдеться про порушення однієї з основних заповідей Божих: «Не вбий!»?

Одразу варто зупинитися на кількох сторінках сайту ukrsekta.info [9], де можна простежити, як відбувається виконання членами ВАЦ деяких інструкцій з методичок РАЦИРСу. Так, 24-25 листопада 2011 року відбувся Круглий стіл «Православ’я в Україні: актуальність сучасної апологетики». 3 березня 2012 року прийняті на цьому Круглому столі документи [10] були надіслані єпископату УПЦ і громадськості, а якщо точніше, усім єпархіям УПЦ, а також Президенту України, народним депутатам Верховної Ради України та органам виконавчої влади.

За результатами роботи зборів було ухвалено шість підсумкових документів:

▪ Про оцінку зарубіжного досвіду державної диференціації культурного внеску релігійних традицій;

▪ Про впровадження в українську систему освіти практик небезпечної тоталітарної секти «Саєнтологія»;

▪ Про образу почуттів віруючих і розпалювання міжрелігійної ворожнечі;

▪ Про актуальність створення православної асоціації психологів та недопущення псевдоправославних психологічних практик;

▪ Про формування молодіжного апологетичного руху;

▪ Концепція апологетичного служіння в сучасному українському Православ’ї.

Окремої уваги заслуговує документ під назвою «Про оцінку зарубіжного досвіду державної диференціації культурного внеску релігійних традицій» [11]. Цитата з цього документу: «Було б актуальним, якби керівництво України розпочало роботу спільно з представниками традиційних релігій з пошуку шляхів оптимального вдосконалення українського законодавства відповідно до європейської практики. Можливо, таким кроком могло б стати створення спільної комісії із числа представників органів законодавчої влади, виконавчої влади та традиційних канонічних релігій».. 

У цьому документі неодноразово посилалися на досвід європейських країн, але не вказували при цьому, що в переважній більшості цих країн на той момент вже протягом тривалого періоду діяли антикультові організації, які офіційно є членами французької парасолькової федерації FECRIS, віцепрезидентом якої з 2009 року є російський антикультист Олександр Дворкін (на той момент уже чинний президент сумнозвісної РАЦИРС).

Але повернемося до інструкцій РАЦИРСу. Перш ніж навести перший приклад таких інструкцій, для порівняння розглянемо також документ, що відображає концепцію апологетичного служіння в сучасному українському православ’ї [12].

В документі прямо говориться про втручання в державні справи органів виконавчої та законодавчої влади України. Ось деякі пункти зі скриншоту вище:

▪ «взаємодіяти з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, судовою адміністрацією, правоохоронними органами та іншими інстанціями»;

▪ «займатися законотворчістю і  взаємодіяти з Верховною Радою України та місцевими радами щодо питань законодавчих ініціатив»;

▪ «поширювати інформацію про тоталітарні секти… а також будь-яку іншу інформацію в рамках реалізації поставлених перед АЦ [апологетичним центром] цілей… як через власні медіапроєкти, так і через взаємодію із засобами масової інформації»;

▪ «займатися видавництвом матеріалів, книжок, публікацій… та іншої друкованої, а також аудіо- та відеопродукції»;

▪ «вести просвітницьку роботу у військових частинах і підрозділах, медичних установах»;

▪ «проводити публічні акції та заходи» тощо.

А тепер порівняймо ці інструкції з інструкціями, що були озвучені протоієреєм Дмитром Смирновим [13] на антикультовій конференції «Тоталітарні секти — загроза XXI століття», за організаторством Олександра Дворкіна 2001 року в Нижньому Новгороді (росія):

Ще в 2001 році російські антикультисти випустили детальну інструкцію, як протидіяти будь-яким небажаним організаціям, як проникати в компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади, в компетенцію судових органів, а також органів державної реєстрації, як порушувати закон, основні демократичні принципи, презумпцію невинуватості, плюралізм думок і права людини. З цих інструкцій ми дізнаємося, як за допомогою штучно сформованої громадської думки за участю навіть двох осіб можна домогтися закриття будь-якої небажаної організації або провернути справу державного масштабу. 

Більше того, там присутні такі дегуманізуючі методи, як таврування та стигматизація небажаних організацій і людей. 

Реалізація цих рекомендацій прослідковується в українському інформаційному та законодавчому просторі останні 12 років. Маховик руйнівного впливу, запущений російськими антикультистами ще в 2001 році на конференції в Нижньому Новгороді, 

остаточно набрав обертів в Україні через 10 років і не зупиняється й до сьогодні. Деякі репліки з цих зафіксованих витягів немає сенсу навіть коментувати:

▪ «Потрібно, щоб кожен депутат зрозумів… якщо в його програмі не буде слів «боротьба з тоталітарними сектами», він не пройде… Ми їх найняли, розумієте. Вони службовці наші»;

▪ «Ми, слава Богу, народилися й виросли в імперії, і, звичайно, у кожної російської людини нормальна імперська свідомість»;

▪ «Необхідно на кожному приході створювати молодіжну організацію… Тому створення ось таких організацій, де буде спорт, де буде деяка інтрига, де можна буде цю молодь, як розвідників, посилати в секти, щоб дізнаватися адреси, прізвища, фотографії, щоб там вони створювали всередині свої структури, і можна їх, ці секти, підривати зсередини»;

▪ «…ми звикли, що росія велика, росія сильна, росія велична, що у нас повно ядерних кнопок, що взагалі світ можемо знищити, це так, загалом, це можливо. Але у нас немає тепер таких людей, у яких вистачить мужності, щоб натиснути ці кнопки. Народ здрібнів духовно. Немає таких людей, які зважаться на це. Зважаться, що так, ми можемо диктувати, ми можемо замовляти музику»;

▪ «…“прізвища та адреси”. Двом людям у будь-якому місті цілком під силу дізнатися адреси, прізвища, імена, по батькові, домашні адреси керівників усіх існуючих сект… можна їх відфотографувати коли вони виходять з дому. Щоб кожен мешканець міста знав їх в обличчя, знав прізвище, ім’я, по батькові, домашню адресу й телефон… І нехай далі продовжують жити».

Колись так діяли нацисти, і сьогодні нічого не змінилося. До речі, так діяли не тільки нацисти — так діяли й більшовики.

Агенти РАЦИРСу в УГКЦ (Українській греко-католицькій церкві)

Вище наведено лише один із безлічі прикладів, який передає справжні цілі антикультових організацій. Але не тільки ВАЦ в ім’я Іоана Златоуста, організований на базі УПЦ, виконував інструкції РАЦИРСу. Реалізація цих інструкцій помічена ще в одній християнській конфесії України — УГКЦ (Українській Греко-Католицькій Церкві). Наведемо тут приклад дослідження Галини Білак «Особливості використання PR-технологій у комунікативній діяльності “секти Догнала” та антисектантському піарі УГКЦ» [14].

Першою й очевидною особливістю цього документа є використання нацистського методу таврування дегуманізуючими ярликами «секта» і «культ». Слід зазначити, що це таврування було запущене в інформаційне поле країн колишнього СРСР 1993 року учнем Йоханнеса Огорда — Олександром Дворкіним, який продовжив справу нацистських ідеологів.
Документ починається з такого твердження: «Однією з проблем, яка сьогодні особливо актуалізує і зумовлює потребу використання Церквами PR-інструментів, є поширення на території України різноманітних сект». Далі згадуються такі організації, як «Посольство Боже», «Свідки Єгови», «Церква Муна». У такий спосіб за закритими дверима реалізується ще один метод нацистських антикультистів і самого Гітлера [15] — метод вини за асоціацією*.

* Після невдалого замаху 20 липня Гітлер вдався до давньої традиції, відомої як Sippenhaft, щоб покарати за злочини тих, кого вважали зрадниками. Згідно з Sippenhaft, людина могла вважатися винною просто за асоціацією. Починаючи з причетних до невдалого нападу, були притягнуті до відповідальності також члени родин, друзі та колеги змовників. Ця традиція використовувалася для виправдання ув’язнення, а іноді й вбивства тисяч людей.

Особлива увага в цій роботі приділяється так званим «догналітам», або «УПГКЦ» (Українській Правовірній Греко-Католицькій Церкві). Далі в документі зазначається, що виникла проблема не лише законодавчого врегулювання питання «сект», а насамперед ефективної протидії їм.

Далі йдуть докладні інструкції канонічним церквам в Україні, і насамперед УГКЦ (оскільки документ стосується безпосередньо її), які вказують, які дії їм варто вчинити, як боротися з невизнаними неканонічними організаціями, які в цьому документі свідомо дегуманізовані принизливими ярликами «секта» та «культ».

Як істинні майстри ведення інформаційної війни, агенти РАЦИРСу не забули згадати у своїх рекомендаціях важливий аспект інформаційного впливу на свідомість мас — значущість антисектантських публікацій у ЗМІ:

«…зайнятися антисектантським піаром повинні насамперед церковні структури та конфесійні і міжконфесійні організації, які зобов’язані системно і цілеспрямовано поширювати інформацію про ту чи іншу секту і застерігати вірних перед її діяльністю. Не менш важливим є також т. зв. стихійний PR, суть якого полягає у публікації різних просвітніх матеріалів у мас-медіа».

Цікаво, що в цьому документі, адресованому до УГКЦ, як приклад якісної та результативної антисектантської діяльності наводиться діяльність російських антикультистів. Їх не просто ставлять за приклад, але й особливо відзначають їхні медіапроєкти та активні інтернет-кампанії. І це незважаючи на те, що УГКЦ впродовж усього історичного періоду свого існування позиціонує себе як об’єднуючу силу українського народу, сповнену патріотичних поглядів і вірності Україні. Вочевидь, це не завадило впровадженим агентам навести список російських проєктів і антикультових центрів, благополучно «забувши» при цьому згадати про сам РАЦИРС. На той час усю антикультову діяльність на території Росії, усі центри і проєкти вже тривалий час курував і контролював РАЦИРС. Як ми бачимо, їхні наративи, установки та інструкції увійшли й міцно закріпилися в діяльності антикультових агентів в Україні, і плоди їхньої діяльності помітні й донині.

Наприклад, зазначений у документі сайт antiCEKTA.ru [16] є саратовським відділенням Центру релігієзнавчих досліджень в ім’я Іринея Ліонського, засновником і президентом якого з 1993 року є Олександр Дворкін (він же — президент РАЦИРСу).

Або, наприклад, ще один згаданий російський антикультовий центр sektainfo.ru, на сайті якого наведено список центрів інформування про секти з посиланням на РАЦИРС, а в розділі «Бібліотека» розміщена антикультова література, серед авторів якої — Олександр Дворкін та американець Стівен Хассен. Схоже, нікого не збентежило, що для українських традиційних церков, у даному випадку для УГКЦ, наводили як приклад російську організацію РАЦИРС, діяльність якої вже до 2012 року містила в собі не тільки антисектантську, а й антиукраїнську та антидемократичну риторику, а її агенти вже тривалий час поширювали дезінформацію і вели прихований саботаж в Україні. Більше того, саме агенти РАЦИРСу поширювали наратив про те, що перший Майдан в Україні 2004 року був організований «сектантами» і що в його лавах стояли «сектанти».

Повертаємося до документа «Особливості використання PR-технологій у комунікативній діяльності “секти Догнала” та антисектантському піарі УГКЦ», в якому також наводиться декілька «рекомендацій» щодо української антисектантської діяльності.

У пункті 1 серед іншого зазначено, що потрібно «зосереджуватися на публікації викривальних матеріалів, які б допомогли закріпити негативний образ сектантських груп. Особливу увагу необхідно звернути на адресність публіцистики, що повинна звертатися як до вірян, так і до нецерковних людей». Інакше кажучи, метою антикультових організацій є створення та закріплення свідомо негативного іміджу небажаних груп у суспільстві, незалежно від фактичної складової, від реальний дій або цінностей всередині цих організацій. Інакше кажучи, антикультові «нацисти» протягом багатьох років дегуманізували громадян своїх країн, порушували своїми тавруваннями і бездоказовими звинуваченнями презумпцію невинуватості, руйнуючи долі і майбутнє незліченної кількості людей.

Ця діяльність є справжнім саботажем усередині країни, що підриває її цілісність, та веденням прихованої ідеологічної війни. Або як інакше можна описати підрив верховенства закону, Конституції та демократичних принципів, що є основою вільного та справедливого цивілізованого суспільства? Це ніщо інше, як повернення з цивілізації у темряву диктату і тоталітаризму.

Окремо відзначимо пункт 2: «Реабілітація колишніх членів сект». Це улюблений і ключовий метод антикультистів — наявність «жертв», які потребують захисту. А якщо жертв немає, їх починають шукати. Раніше це питання вже розкривалося у статті «The Role of Apostates in Anti-Cult Organizations: Creating the Fake Victim». 

Далі в пункті 3 вкотре лунає установка від РАЦИРСу про вплив на державні органи влади. Виникає питання: хто ці люди, які вирішили, що можуть диктувати владі будь-якої країни і захопити контроль над інформаційним простором будь-якої країни? Що це за влада над владою?

Нижче, в іншому уривку з цього документа, ми бачимо ті ж самі інструкції: «Союзниками УГКЦ у цій справі можуть і повинні стати державні органи влади, християни інших конфесій, журналісти, працівники міліції, педагоги, лікарі тощо». Як з 1993 року антикультовий нацизм почав поширюватися в росії, так у 2011-2012 роках він остаточно проник і в Україну. Подібно до того, як представники РАЦИРСу проникли в інші конфесії (той же ВАЦ (УПЦ) та десятки його єпархіальних апологетичних центрів), у випадку з УГКЦ також рекомендовано створення Головного інформаційно-консультаційного центру та аналогічних регіональних пунктів.

Також було помічено, що до 2011 року вже існували антикультові публікації в українських ЗМІ [17; 18], в яких використовували дегуманізуючі ярлики, такі як «секта» та «культ», а також згадувались лідери РАЦИРСу (наприклад, віцепрезидент РАЦИРСу протоієрей О. Новопашин) [19]. Цікаво, що у 2004 році в Новосибірську відбулася ще одна антикультова конференція під назвою «Тоталітарні секти і демократична держава», де серед 612 зареєстрованих учасників були присутні також й громадяни України. Більше того, 2006 рік, рік заснування РАЦИРСу, відзначився об’єднанням усіх російських регіональних сектоборчих центрів під егідою цієї організації та посиленням сектоборчої діяльності в ближніх країнах. Окрім зазначених факторів, ще однією причиною виникнення подібних публікацій в українському медіапросторі стала необхідність інформаційної обробки населення, підготовки ґрунту, створення видимості проблеми та небезпеки, інакше кажучи, створення ілюзії необхідності антикультових організацій у суспільстві. 

На останньому скриншоті приводиться інформація з новинного порталу «УКРАЇНА КРИМІНАЛЬНА», з публікацією інтерв’ю з Олександром Новопашиним (віце-президентом РАЦИРСу). Окрім публікацій з лідерами РАЦИРСу, на цьому порталі у 2008 році було опубліковано також інтерв’ю з тодішнім президентом FECRIS Фрідріхом Ґріссом*.

* Фрідріх Ґрісс був президентом FECRIS до 2009 року. У 2009 році у Санкт-Петербурзі (росія) обрали нового президента FECRIS, яким став Томас Джеффрі Саквілль.

Прихований зв’язок українських антикультистів із РАЦИРСом на тлі публічної антиросійської позиції. Антикультовий метод більшовиків: спекуляція актуальною військовою та політичною кон’юнктурою

У риториці сучасних українських антикультистів помічена одна особливість, що свідчить про використання тих самих методів, які застосовували більшовики під час релігійних репресій. Візьмемо, наприклад, ще один уривок зі згаданого вище документа, адресованого УГКЦ, в якому йдеться про «догналітів»:

«Важливо зауважити, що УГКЦ не лише заперечує закиди «секти Догнала» чи спростовує їх, а й намагається з’ясувати причини виникнення такого руху. Так, у вже згаданому інтерв’ю о. О.-Д. Вільчинський на запитання журналіста, кому це вигідно, відповів…», — і далі йдуть такі звинувачення, як:

▪ «[вигідно] московським геостратегам…»;

▪ «чергова спроба — через агента спецслужб колишньої комуністичної Чехословаччини… розколоти УГКЦ»;

▪ «отримали нову секту… секту москвофільського характеру… надзвичайно радикальну і войовничу»;

▪ «…є бойовим загоном того ж таки “Русского мира”» тощо.

Серед методів антикультистів (як нинішніх, так і радянських) є шаблонний метод звинувачення у співпраці з іншими країнами чи в роботі на їхні  розвідувальні служби. При висуванні подібних звинувачень у шпигунстві ключовим фактором для радянських антикультистів був нещодавній чи поточний негативний історичний досвід населення, що проживало на території, де велася антикультова пропаганда.

Країни, які нібито підтримували так звані «секти», обиралися на підставі національної аудиторії, якій адресувалася ця пропаганда. Наприклад, україномовний журнал «Безвірник» (1925–1935), що видавався у Харкові, мав ключові відмінності в риториці від інших пропагандистських антирелігійних журналів [20], таких як «Безбожник у станка» (1923–1931), «Безбожник» (1925–1941), «Антирелігійник» (1926–1941), що видавалися в Москві. На той час нещодавні польсько-українські конфронтації спричинили те, що в журналі «Безвірник» було запроваджено наративи, що «сектанти» працюють на Польщу. Це був швидкий спосіб шляхом актуалізації недавніх напружених стосунків між цими двома народами очорнити небажані організації, чиїм покровителем, згідно з більшовицькою пропагандою, виступала польська контррозвідка. Інакше кажучи, країну-«покровителя» затаврованого релігійного руху підбирали під аудиторію з урахуванням її історичного досвіду конфронтацій з іншими державами, а не за фактом наявності або відсутності цієї співпраці. Обирали те, що було актуальним і живим у свідомості місцевого населення.

В інших регіонах СРСР глобальним ворогом і покровителем «сект» часто зображували США або Великобританію. Також для аудиторії на певних територіях «сектантськими друзями» були такі країни, як Німеччина (через збережену пам’ять про Першу світову війну 1920–1930-х років), Румунія та Швеція (згадані в журналі «Безвірник»), Данія та Нідерланди (в журналі «Антирелігійник»).

Інакше кажучи, вибір країни-покровителя затаврованої організації не мав для глобального антикультизму жодного значення, як і вибір, конкретної християнської конфесії або релігії, що використовують проти неї. Так само антикультистам було байдуже, яку політичну силу використовувати, як свою маріонетку, більшовиків чи нацистів. Їхньою головною метою в будь-яку епоху було розділення, зіткнення і контроль, маніпулюючи хаосом та обманом, вони досягають своїх глобальних цілей, успішно замітаючи сліди.

Іншими країнами, що також відносились більшовиками до покровителів «сектантів», були Японія та Італія. Ці країни з’являлися разом з Німеччиною в пропагандистських журналах у 1930-ті роки, адже в цей час події на світовій арені вже вказували на неминучий напад Гітлера. У цей час поширювалися ідеології фашизму та нацизму, тривала підготовка до нової глобальної війни, на чому антикультова сила серед більшовиків також вдало спекулювала, посилюючи репресивну машину усередині СРСР.

Тобто організації, затавровані ярликом «секти» або «культи», у пропагандистських більшовицьких  журналах подавалися масам як помічники інтервентів, які вторглися на суверенні території, та як агенти іноземних держав. Насправді сучасні антикультисти використовують ті самі методи, але застосовуються вони вже не тільки в друкованих ЗМІ та каналах комунікації, а й в інтернет-просторі.

Варто також зазначити, що ці антирелігійні журнали від самого початку були написані з негативними принизливими конотаціями й виконували стигматизуючу функцію. Радянські пропагандисти, які створювали ці статті, та редактори цих журналів не знали вірогідних фактів і не намагалися їх дізнатися. Інформацію було подано так, що її неможливо було ні підтвердити, ні спростувати, хоча насправді ніхто й не намагався. Генеральна лінія з вписаними в неї наративами антикультистів була провідною для громадськості, та все приймалося на сліпу віру.

Антикультисти в лавах більшовиків створили цілу систему дегуманізуючих стереотипів. Ці стереотипи досі використовуються в наративах сучасних антикультистів, зокрема й українських, так само, як і нацистська спадщина Вальтера Кюннета, який очолював Апологетичний центр у Третьому Рейху. Отже, сучасні агенти РАЦИРСу, незалежно від того, чи діють вони в росії, в Україні чи деінде, виконують старі директиви антикультових ідеологів, причетних до створення двох тоталітарних режимів: гітлерівської нацистської Німеччини та СРСР.

Антикультова сила, що руйнує життя, вбиває дітей, зіштовхує держави

Парадокс 1920-х і 1930-х років полягає в тому, що однотипна антикультова діяльність одночасно здійснювалася паралельно у двох різних країнах з різними культурами, різними правлячими елітами, різними ідеологіями та різними релігійними ситуаціями. Незважаючи на їхні суттєво різні політичні, соціальні та релігійні кон’юнктури, переслідування інакодумців здійснювалося однаковими методами, ніби за зразком. Від початку благовидні цілі, що лунали в ідеологіях цих країн на початку 1920-х років, вже наприкінці десятиліття були спаплюжені й використані антикультовими ідеологами, що засвідчило наявні передумови до розвитку тоталітаризму. А вже в 1930-х роках увесь світ став свідком остаточного становлення двох найжорстокіших тоталітарних режимів, піку кровопролиття і репресій проти власного народу. Починаючи з 1939 року, апогей страждань і загибелі людей, що був спровокований антикультовими ідеологами, поширився усім світом, — розпочалася Друга світова війна, в якій через два роки Німеччина напала на СРСР. Цікаво те, що у відомих історії негативних проявах стояли саме антикультисти, представники апологетичних центрів, істинні ідеологи крайнього ступеня репресій тоталітаризму в будь-якому його прояві, чи то нацизм, чи червоний терор, чи будь-що інше.

Аналоги наративів антикультової пропаганди більшовиків у риториці сучасних російських та українських антикультистів від РАЦИРСу

Радянські пропагандисти порівнювали членів організацій, затаврованих «сектами» або «культами», з хворобою, називали їх хворими людьми, «релігійно і нервово скаліченими», а їхню діяльність описували як лихоманку. Крім того, вони підкреслювали матеріальну залежність таких нібито збожеволілих людей від нібито жадібних до грошей поневолюючих організацій.

«Не можна допускати, щоб соціально небезпечні люди, ховаючись за релігією, калічили тих, хто потрапив до них у матеріальну залежність. Ізуверські гнізда треба розчистити». — І. Малишев, «Скопецьке бузувірство», (Безбожник, № 6, 1931).

Порівняймо подібну риторику хвороби та матеріальної залежності, що характерна для сучасних антикультистів із РАЦИРСу:

«Напередодні, 12 травня 2008 року, Олександр Дворкін так відгукнувся про Фалуньгун в інтерв’ю для Китайської асоціації з вивчення культів:

“Вони перетворюють людей на інструменти сект і руйнують їхні сім’ї. Секти наносять шкоду людям, сім’ям, суспільствам і країнам подібно до «ракових клітин» у здоровому тілі. Секти не роблять жодного корисного внеску в суспільство. Однак вони поглинають людські ресурси і багатство суспільства. Подібно до ракових клітин, вони отримують живлення від здорового тіла суспільства, поки воно не зруйнується”».[21]

«“Це, звичайно, жахливо [про відкриття Церкви Саєнтології в Москві]. Це своєрідний осередок ракової пухлини посеред нашої країни і в центрі Москви. Тому потрібно зробити все можливе, щоб запобігти цьому”, — О. Л. Дворкін, 3-й телеканал, програма «Російська точка зору», 2006 р. (РЕЛІГІЙНИЙ ЕКСТРЕМІЗМ ОЛЕКСАНДРА ДВОРКІНА, наукова стаття, листопад 2010 р., 21-22 с.».[22]

Президент РАЦИРСу говорив це у 2006 й 2008 році. Роком пізніше, у 2009 році, було опубліковано статтю, в якій аналогічну Олександру Дворкіну риторику висловив український антикультист, відомий сектознавець Віктор Чернишов [23], який назвав секти раковою пухлиною суспільства й не забув згадати про фінансовий прибуток наставників затаврованих організацій за рахунок пожертвувань їхніх парафіян. 

Філія FECRIS в Україні: «Спілка захисту сім’ї та особистості» (СЗСО)

Цікаво, що антикультовий рух в Україні на перший погляд розділений на релігійний та світський, тому що один походить від РАЦИРСу, а інший — від FECRIS*. 

* Нагадаємо, що Олександр Дворкін був президентом РАЦИРСу (з 2006 р. і дотепер), а також віцепрезидентом FECRIS (з 2009 р. по 2021 р.). Після залишення посади віце-президента FECRIS він тривалий час був членом Ради директорів FECRIS.

Філіал FECRIS в Україні — світська антикультова організація «Спілка захисту сім’ї та особистості» (СЗСО). Про СЗСО згадується на офіційному веб-сайті FECRIS [24; 25]. Президент «Спілки захисту сім’ї та особистості» (СЗСО) — Володимир Петухов.

Спікер української філії СЗСО — Євген Волков. Інформацію про діяльність цього антикультиста можна знайти на його веб-сайті [26]. По суті, Євген Волков значною мірою виконує роль сполучної ланки:

▪ Спікер від української антикультової організації СЗСО;

▪ Тривалий час член європейської федерації FECRIS;

▪ Колишній член Міжнародної асоціації дослідження культів (ICSA);

▪ Публікував на своєму веб-сайті детальну інформацію про конференцію «Тоталітарні секти — загроза XXI століття» (росія, 2001) і про свою участь у ній;

▪ Євген Волков — соратник Олександра Дворкіна;

▪ В минулому захистив дисертацію під керівництвом Владилена Ізраітєля (батька нинішнього Першого заступника Керівника Адміністрації президента рф Сергія Кирієнка);

▪ Сполучна ланка для інших антикультових організацій по всьому світу, зокрема й антикультистів із США.

І це далеко не повний перелік «заслуг» і «досягнень» Євгена Волкова, про які можна дізнатися із джерел у відкритому доступі.

З інформації на сайті Євгена Волкова ми також дізнаємося про те, що серед релігійних представників антикультового руху в Україні (окрім представників УПЦ, УГКЦ) є ще один антикультовий протестантський центр — Центр апологетичних досліджень.

Ще одним світським антикультовим центром в Україні є «Міський центр допомоги жертвам деструктивних культів “Діалог”», який з 2003 року очолює Ян Щекатуров. Українська антикультова організація «Діалог» стала членом FECRIS у 2009 році, коли Олександр Дворкін став віцепрезидентом FECRIS. Інформація про це опублікована також на порталі «УКРАЇНА МОЛОДА» [27].

Сам Ян Щекатуров спирається у своїй розповіді на Європу (у наведеній статті на порталі «УКРАЇНА МОЛОДА») і нібито дає зрозуміти, що не приймає зневажливого терміну «секта», бо його використовував О. Дворкін, але водночас він таврує аналогічним принизливим ярликом «культ». Водночас цим антикультистом не згадано про те, що він також публікувався на сайті АПОЛОГЕТ — офіційному сайті ВАЦ в ім’я Іоана Златоуста (РАЦИРС).

З інтерв’ю з Яном Щекатуровим: «…у Європі важливість проблеми усвідомили ще понад 20 років тому. І нині у Бельгії, Франції, Німеччині створено спеціальні підрозділи на базі поліції, жандармерії, прокуратури, до обов’язків яких входить контроль за діяльністю деструктивних культових груп. У нас же це розквітає буйним цвітом…

А головна проблема стосовно діяльності культових груп, з якими мені довелося зіштовхнутися, полягає у бездіяльності контролюючих, правоохоронних органів, що зобов’язані викривати всі правопорушення. Ніхто нічого не хоче робити. За останні шість років тісного спілкування з прокуратурою та міліцією я дійшов висновку, що професіоналами там є одиниці співробітників», — тобто, на думку цього антикультиста, одиниці готові служити РАЦИРСу?
Повернемося до попереднього антикультиста, Євгена Волкова. Нижче наведені скриншоти з сайту Євгена Волкова, де він розмістив публікацію [28] про конференцію «Тоталітарні секти — загроза ХХІ століття», що була організована Олександром Дворкіним у 2001 році. Витяги з неї наводилися в цій статті вище. Серед зарубіжних доповідачів вказано Йоханнеса Огорда, який також уже згадувався в цій статті як наставник Олександра Дворкіна. 

Ще один іноземний доповідач, зазначений на сайті Волкова, — Ален Вів’єн, французький політик, член соціалістичної партії, але найбільше він відомий своєю роллю в боротьбі з сектами. З 1997 по 1998 рік він був головою французької антикультової організації CCMM. У 1998 році він передав цю посаду своїй дружині, а сам очолив іншу антикультову організацію, MILS (пізніше реорганізовану в MIVILUDES), при прем’єр-міністрі Франції, що опікувалася питаннями, пов’язаними із сектами. У квітні 2001 року Ален Вів’єн відвідав конференцію в Нижньому Новгороді, яку організував О. Дворкін. Збіг чи ні, але невдовзі після цього, 30 травня 2001 року, Парламентом Франції був прийнятий антикультовий закон Абу-Пікар, який фактично дозволив на державному рівні застосовувати санкції до організацій, таврованих антикультистами. Саме на цей закон багато українських антикультистів згодом неодноразово спиратимуться як на яскравий приклад підтримки антикультової діяльності урядом європейської держави, не згадуючи, звісно, про тісну співпрацю з російськими антикультистами.

Ален Вів’єн пішов у відставку в червні 2002 року, але його зв’язки та вплив у антикультовій сфері залишалися міцними, як і подальша боротьба з небажаними організаціями. І CCMM, і MIVILUDES є членами парасолькової федерації FECRIS і донині.

Серед російських доповідачів першим у списку є протоієрей Дмитро Смирнов, витяги з виступу якого наводилися в цій статті вище. А також — Олександр Дворкін, провідний сектознавець росії, і сам Євген Волков (у списку під номером 11), експерт з питань психологічного насильства. Оцінити експертність Євгена Волкова можна за його навичками впливу на людську свідомість і підсвідомість. Раніше в статті «Anti-cult Orders Established On Children’s Blood» згадувалося про демонстрацію ним технік психічного впливу на людину.

Цікаву згадку про FECRIS та СЗСО знаходимо в італійського соціолога релігій, професора Массімо Інтровіньє, в журналі про релігійну свободу та права людини BITTER WINTER [29]:

«Також цікаво, що навіть після Марсельської асамблеї FECRIS зазначає серед своїх членів… Українську СЗСО, «Спілку захисту сім’ї та особистості», яка через війну була внесена до списку «неактивних». Провідним членом цієї української групи є або був Володимир Миколайович Рогатін, який «прославився» тим, що ще у 2014 році через російські ЗМІ поширював ідеї про те, що Україна заражена сатанізмом і що антиросійська революція на Майдані та захист Криму від російського вторгнення проходили за участю нацистів та неоязичників, обох ключових інструментів російської антиукраїнської пропаганди (в останній статті Рогатін був представлений як “член-кореспондент FECRIS”)».

2014 рік — рік початку військового конфлікту на сході України. Цьому передувала Революція гідності, що розпочалася в 2013 році і яку одними з перших почали критикувати антикультисти з РАЦИРСу. Цікаво, що саме два періоди революцій в Україні збігаються з активізацією антисектантської діяльності в Україні, зокрема й на законодавчому рівні.

Спроби просування антисектантських законопроєктів в українському парламенті

Раніше в статті «Diveyevo Order: Сontrol Сenter of Global Anticultism. Revival of Nazism» ми згадували, що у 2004 та 2013 році, перед українськими революціями, в законодавстві України були спроби просування антисектантських законопроєктів. Про це у 2020 році говорила українська вчена, релігієзнавиця, докторка філософських наук Людмила Филипович, прокоментувавши [30] чергову спробу проштовхнути в Україні новий «антисектантський» законопроєкт: 

«Мене запитали, як я дивлюся на запропонований «антисектантський» законопроєкт. Я на це дивлюся не перший рік. Такі спроби вже були й раніше, і нам вдавалося їх якось відбивати, своєчасно… Я пам’ятаю, це було і в 2004 році перед революцією, і в 2013-му. Дуже явна закономірність: як тільки якісь проблеми, так відразу апелюють до цієї теми, вважаючи, що вона може собою перекрити увагу трудящих від насущних проблем».

«Саме теперішню ініціативу [антисектантського законопроєкту] я розцінюю як черговий прояв гібридної війни. Я бачу тут — не будучи адептом теорії змови — явну «руку Москви», вибачте за цей вульгаризм. Адже там подібний закон теж неодноразово намагалися проштовхнути з тим, щоб заборонити існування всіх релігій, крім Московського патріархату. І ось ця ініціатива — ніщо інше, як “недолуге мавпування”». 

Новина про цей антисектантський законопроєкт в Україні була опублікована в українських ЗМІ в липні 2020 року. Збіг це чи ні, але в цьому ж році, двома місяцями раніше, 29 травня 2020 року, в лігві РАЦИРСу, росії, вийшов указ президента рф щодо затвердження нової редакції «Стратегії протидії екстремізму в російській федерації до 2025 року» [31; 32]. Хоча термін «секта» в цьому документі не згадується, та через завчасну тривалу диктатуру антикультистів у росії будь-які організації, що затавровані «сектами», повністю підпадають під статтю «екстремізм» та «тероризм», як зазначено в цьому указі. Цей указ не забув відзначити і провідний антикультист, віцепрезидент РАЦИРСу, протоієрей Олександр Новопашин у своїй статті «І я продовжую свій біг» [33]. Вочевидь українська вчена і релігієзнавиця, докторка Людмила Филипович мала рацію, коли говорила, що ця ініціатива [антисектантського законопроєкту] в Україні є нічим іншим, як «недолугим мавпуванням».

«Я бачу тут — не будучи адептом теорії змови — явну “руку Москви”… І ось ця ініціатива [антисектантського законопроєкту в Україні] — ніщо інше, як “недолуге мавпування”».

В Україні у 2020 році лобіювала цей антисектантський законопроєкт депутатка Верховної Ради Галина Третьякова. Варто зазначити, що Галину Третьякову неодноразово критикували, зокрема, за вживання таких термінів, як «діти нижчої якості»; за наведення прикладів стерилізації «малоосвічених» жінок; за заяви про те, що родичі зниклих безвісти під час війни на Донбасі нібито «наживаються» на соціальних виплатах цих осіб, не бажаючи визнавати їх загиблими; за пропозицію про поступове підвищення пенсійного віку; під час перебування на своїй посаді вступала в активну конфронтацію з профспілками; і загалом неодноразово вела діяльність, яка вкрай несумісна з довіреним їй напрямком соціальної політики. Також Галина Третьякова з травня 2020 року — членкиня делегації для участі в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України [34], представляє Україну в робочій підгрупі з гуманітарних питань (за згодою) (Указ Президента України № 167/2020 від 5 травня 2020 року). 

Інструкції РАЦИРСу щодо саботажу для громадян України

Після наданих фактів про наявність масштабної агентурної мережі РАЦИРСу в Україні на завершення наведемо ще один приклад інструкцій РАЦИРСу щодо ведення саботажу в Україні. Ці методички з саботажу опубліковані на сайтах тих єпархій, які очолюють протоієреї РПЦ, що є членами РАЦИРСу й ведуть інформаційну війну проти українського народу. Перший приклад подібних методичок ми знайшли на сайті Новосибірської єпархії РПЦ, настоятелем якої є згаданий раніше віцепрезидент РАЦИРСу, протоієрей Олександр Новопашин. Цей довідник розміщено на сайті у вкладці «Бібліотека», у розділі «Довідкова література» [35; 36]. При подальшому дослідженні ми з’ясували, що аналогічний довідник опубліковано також на інших сайтах єпархій РПЦ.

Коли ми вперше побачили цей довідник із ведення саботажу в Україні, опублікований на сайтах єпархій РПЦ, у нас ще жевріла надія на те, що саботаж, який пропагують агенти РАЦИРСу, залишається швидше на рівні теорії, а не практики. Проте більш тверезий погляд на події, що відбуваються останніми роками в Україні та росії, по-новому розкриває масштаби і глибину проникнення їхньої агентурної мережі в усі верстви населення України, в інформаційний простір, серед журналістів, освітян, військових, правоохоронців, духовенства й навіть у всі гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову.

Варто зазначити заборону УПЦ в Україні в серпні 2024 року (Закон №3894-IX). 

Сама назва цього закону є більш загальною — «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» — але його дія насамперед стосується діяльності УПЦ. Підсумковий варіант закону передбачає 9-місячний перехідний період, протягом якого УПЦ надається час, щоб розірвати зв’язки з РПЦ і влитися в ПЦУ. Але чи матиме це якийсь ефект? І чи вплине це на антикультову діяльність колишніх священиків УПЦ у новій ПЦУ? З початку повномасштабного вторгнення (лютий 2022 року) до весни 2024 року лише 685 із 8 782 церков УПЦ, що діють в Україні, перейшли до ПЦУ [37]. Ба більше, сам факт переходу до ПЦУ не гарантує, що колишні антикультисти з РАЦИРСу не залишаться там і не продовжать свою діяльність, так само як і немає гарантії, що їх там немає зараз. Як ми бачимо на прикладі УГКЦ, антикультисти охоче підтримують будь-яку політичну кон’юнктуру, навіть протилежну цілям, які вони переслідують, водночас здійснюючи прихований саботаж проти власної країни. Перед антикультовою чумою ще не встояла жодна конфесія і жодна релігія в світі.

Висновок

Аналіз розвитку агентурної мережі РАЦИРСу в Україні за останні 24 роки виявляє чітку закономірність: будь-який уряд, країна, релігія чи конфесія зрештою підпорядковуються агентам глобального антикультизму. Перед ними не встояли ні більшовики, ні націонал-соціалісти минулого. Перед ними не встояла і сучасна росія з властивою їй гордістю та імперіалізмом, по суті, ставши лігвом для їхніх прибічників. Так само перед ними не встояла ні волелюбна Україна, ні демократична Європа. Ба більше, з 1993 року їхні агенти проникли і ведуть деструктивну діяльність у США — оплоті демократичного світу. Глобальний антикультизм — це сила, що зіштовхує народи, проливає кров невинних дітей. Його дії методичні та непомітні, оскільки реалізуються поетапно, в багаторічній перспективі, за заздалегідь прописаним сценарієм. І донедавна всі злочини, що скоюють агенти антикультових організацій, залишалися безкарними. Однак у липні 2024 року, завдяки документальному фільму «ВПЛИВ» («THE IMPACT», відбулося викриття справжнього винуватця горя й багаторічних страждань людства. Світ дізнався правду. Тепер від кожного з нас залежить, як швидко ми зупинимо цей маховик руйнівного впливу, що набрав обертів і щодня вбиває наших дітей. Ви маєте поставити собі це запитання, перш ніж чума антикультизму постукає у ваші двері.

«Спершу вони прийшли за соціалістами, і я мовчав — тому що я не був соціалістом.

Потім вони прийшли за членами профспілки, і я мовчав — тому що я не був членом профспілки.

Потім вони прийшли за євреями, і я мовчав — тому що я не був євреєм.

Потім вони прийшли за мною — і не залишилося нікого, щоб говорити за мене».

Пастор Мартін Німеллер (1892–1984)

Джерела

1. https://apologet.in.ua
2. https://orthodoxy.org.ua/
3. https://orthodoxy.org.ua/term/apologeticheskiy-centr
4. https://web.archive.org/web/20211019015709/https://orthodoxy.org.ua/term/apologeticheskiy-centr
5. https://vk.com/apologet_centr
6. https://spzh.live//ru/news/46649-v-upts-razrabotali-rekomendatsii-po-protivodeystviyu-destruktivnym-kultam-
7. https://www.molodost.in.ua/en/other/apologeticheskie-vstrechi/
8. https://ukrsekta.info/2304-o-formirovanii-molodezhnogo-apologeticheskogo-dvizheniya.html
9. https://ukrsekta.info/
10. https://ukrsekta.info/news/2298-pravoslavie-v-ukraine-aktualnost-sovremennoj-apologetiki.html
11. https://ukrsekta.info/2299-ob-ocenke-zarubezhnogo-opyta-gosudarstvennoj-differenciacii-kulturnogo-vklada-religioznyx-tradicij.htmlhttps://ukrsekta.info/2300-koncepciya-apologeticheskogo-sluzheniya-v-sovremennom-ukrainskom-pravoslavii.html
12. https://npar.ru/wp-content/uploads/2016/02/%E2%84%963_2001.pdf (p. 57-58)
13. https://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/Zb/NDI2012/JRN/PDF/29.pdf
14. https://germanhistorydocs.org/en/nazi-germany-1933-1945/protestant-church-leaders-respond-to-the-july-20-1944-assassination-attempt-july-30-1944
15. https://anticekta.ru/?page_id=50
16. https://podrobnosti.ua/442665-tserkov-nazvala-samye-opasnye-religioznye-sekty-ukrainy.html
17. https://zn.ua/SOCIUM/episkop_upts_nazval_naibolee_opasnye_sekty_ukrainy.html
18. https://cripo.com.ua/opinion/p-22801/
19. https://www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/2652-margarita-kucherenko-sektantstvo-u-radyanskikh-antireligijnikh-zhurnalakh-1920-kh-pochatku-1940-kh-rokiv
20. https://www.academia.edu/21732719/Freedom_of_Religion_or_Belief_Anti_Sect_Movements_and_State_Neutrality_A_Case_Study_FECRIS (p. 284)
21. http://sectes-info.com/wp-content/uploads/2020/03/dvorking-READ-EN.pdf
22. https://novosti-n.org/ukraine_articles/Opasnie-sekti-Ukrayni-1052
23. https://www.fecris.org/uncategorized/participants-to-the-conference/
24. https://www.fecris.org/uncategorized/abstract-yevgeniy-volkov/
25. https://evolkov.net/cults/help/anticult.help.html#gsc.tab=0
26. https://www.umoloda.kiev.ua/number/2124/161/75706/
27. https://evolkov.net/cults/confsem/totalit.sects.NN.2001.html
28. https://bitterwinter.org/scandal-fecris-falsifies-the-program-of-a-2017-conference-to-hide-that-a-fanatic-anti-ukrainian-russian-lawyer-was-among-the-speakers/
29. https://svitogliad.com/articles/yakshho-nemaye-svobody-virospovidannya-to-vsi-inshi-svobody-ne-potribni-religiyeznavyczya
30. http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202005290036
31. http://www.kremlin.ru/acts/bank/45555/page/1
32. https://www.ansobor.ru/news.php?news_id=10669
33. https://www.president.gov.ua/documents/1672020-33561
34. https://www.ansobor.ru/library.php?book=85
35. https://www.ansobor.ru/userfiles/files/library/pdf/Spravochnik.pdf
36. https://opendatabot.ua/ru/analytics/russian-church-2024-4