Іноді одна подія стає початком низки трагедій, що несуть страждання величезній кількості людей і пролиття невинної дитячої крові. І поки в публічному полі здійснюються розрізнені спроби пошуку злочинців і причин кожної трагедії окремо, справжні винуватці залишаються в тіні, впиваючись своєю владою над розумом і вчинками маси людей.

1993 рік. Відродження антикультового нацизму. Стартова подія: трагедія у Вейко

28 лютого 1993 року силами ФБР і Національної гвардії США було взято в кільце облоги членів релігійної організації «Гілка Давидова» на території ранчо Маунт-Кармел, що належало їм, поруч із містом Вейко, штат Техас. За час облоги загинуло 86 осіб, зокрема 25 дітей, серед яких немовлята та діти до 3-х років, а також жінки і літні люди. Облога закінчилася 19 квітня 1993 року. Ранчо Маунт-Кармел вигоріло вщент.

Під час облоги з лідером організації Девідом Корешем велися перемовини. Крім ФБР, перемовини також вели адвокати деяких учасників руху «Гілки Давидової» — Джек Циммерманн і Дік ДеГерін. У процесі комунікації з давидянами юристи досягли угоди, завдяки якій послідовники «Гілки Давидової» готувалися покинути своє місце проживання, тобто мета облоги — «врятувати нібито заручників» — була б досягнута. Здавалося, що напружена ситуація наближалася до свого вирішення. Містер Циммерманн і містер ДеГерін щиро прагнули допомогти дітям, які проживали в Маунт-Кармел, тож коли сталася несподівана смертоносна атака, що була розпочата ФБР, із застосуванням небезпечного для життя газу, це стало для них шоком і потрясінням [1].

«У нас була угода. Ми збиралися це зробити», — сказав Джек Циммерман, х’юстонський адвокат, який представляв інтереси помічника Кореша і був допущений на територію комплексу протягом 51 дня, коли Кореш вів переговори з ФБР.
ДеГерін назвав цей епізод «найбільшим провалом у своєму житті». Коли він дізнався, що облога закінчилася інферно, він сказав: «Я був приголомшений… Я думав, що у нас є трохи часу. Ми з містером Циммерманом знали більшість людей, які перебували там. Я познайомився з дітьми. Я хотів врятувати їхні життя… Я відчуваю, що я не впорався».

Уривок із документального фільму «ВПЛИВ» («The IMPACT»):

«У день штурму Маунт-Кармел ФБР застосувало проти цивільних осіб, проти їх невинних дітей і немовлят бойову отруйну речовину CS. Ті, хто віддавав наказ і хто виконував його, знали, що у давидян є протигази. Але вони також знали і те, що єдиними незахищеними від цього газу залишаться саме діти, оскільки їх обличчя були занадто малі, щоб одягти на них протигази».

До сьогодні трагедія в Вейко для американських громадян — незагоєна рана, а для істинних її винуватців — еталон, одна з найуспішніших операцій, реалізованих представниками антикультових організацій, що стоять за спинами ФБР і ATF, керують ЗМІ, впливають на рішення влади та на думку суспільства. Антикультові агенти, серед яких були Рік Алан Росс і Стівен Хассен, очолили кампанію демонізації давидян і їхнього лідера — Девіда Кореша. Поки Стівен Хассен займався публічними виступами на телевізійних каналах, формуванням громадської думки з активною дегуманізацією давидян, Рік Алан Росс безпосередньо співпрацював з ФБР і ATF, консультував їх і провадив безпосередній вплив на саму операцію силових структур. 

Люди Росса інформаційно готували спецслужби задовго до трагедії, постачаючи представникам служб наклепницьку й спотворену інформацію про давидян. Починаючи з 90-го року, вони посилювали дискредитацію і демонізацію щороку, поки створена ними напруга не вилилася у збройне придушення і ліквідацію штучно демонізованої в очах ФБР релігійної групи. Остаточну роль у тортурах давидян та їхній ліквідації зіграв ще один борець із культами, з яким також консультувалося ФБР, — російський учений Ігор Смирнов, винахідник психотронної зброї, зброї контролю свідомості.

«Мати Пабло Коена, ізраїльського єврея, розмовляючи з американським адвокатом-євреєм, спостерігаючи, як газ вводиться в цю будівлю, спостерігаючи, як американський танк руйнує американський дім, а потім він спалахує… Ви уявляєте, які образи виникають в голові ізраїльтянина, який пережив Голокост. Я не міг відповісти… Хоча на сьогодні, думаю, ви можете сказати, що таке буває нечасто, що я не можу знайти слів. Так от, я не міг пояснити їй, як це сталося. А вона сказала: “Я думала, він буде в безпеці в Америці”.» [2].

Джек Циммерманн, адвокат деяких учасників «Гілки Давидової». Уривок із документального фільму «WACO The Rules of Engagement» [1997 HQ Full Length]

Сьогодні для всього світу ця трагедія — це наочний приклад того, що відбувається, коли силові структури, органи правопорядку, влада й ЗМІ стають інструментом у руках антикультових нацистів. Але цей голокост над релігійною групою людей не закінчився їхніми смертями, а розгорівся в руйнівне полум’я антикультового пекла, яке за десятиліття охопило все суспільство. Багато американських громадян звинувачували не антикультистів — справжніх винуватців тортур і вбивств ні в чому невинних жителів ранчо Маунт-Кармел, а публічних виконавців акту геноциду.

Трагічна загибель учасників затаврованої антикультистами релігійної організації у Вейко 19 квітня 1993 року стала стартовою подією для подальшого теракту в Оклахома-Сіті (19 квітня 1995 року), а ще за кілька років обидві ці події стали прецедентом до стрілянини в школі «Колумбайн» 20 квітня 1999 року.

Теракт в Оклахома-Сіті, де розташовувалися штаб-квартири ФБР і ATF, забрав життя 168 осіб, зокрема 19 дітей віком до 6 років, поранень зазнали понад 680 осіб. Унаслідок збройного нападу в середній школі «Колумбайн» загинуло 12 дітей і 1 вчитель, поранено 24. Згодом «Колумбайн» послугував потужним інфотерактом і спричинив величезну кількість нових випадків шкільних розстрілів та дитячих смертей спочатку в Америці, а потім і в інших країнах. Кожен із таких випадків скулшутингу сприяв посиленню впливу антикультизму в цьому регіоні.
Докладніше про справжніх винуватців трагедії у Вейко, теракту в Оклахома-Сіті та нападу в школі «Колумбайн» дивіться в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The Impact»).

«Колумбайн» в інших країнах. Збройні напади в навчальних закладах. Антикультовий вплив на скулшутинг. Приклад Чехії

Один із гучних нещодавніх випадків стрілянини в навчальному закладі стався наприкінці минулого року, 21 грудня 2023 року в Празі, столиці Чеської Республіки, на філософському факультеті Карлового університету. Нападник — 24-річний Давид Козак, студент філософського факультету Карлового університету. Внаслідок стрілянини загинуло 14 осіб, поранено 25. 15-им загиблим став сам нападник (за різними джерелами існує кілька версій причини смерті стрільця: самогубство [3] або його було застрелено під час затримання поліцією [4].

Цей випадок відзначається одразу кількома факторами. Для Чехії це найбільше масове вбивство із застосуванням вогнепальної зброї з моменту утворення Чеської Республіки. Ця трагедія справила вкрай негативний психічний вплив на населення країни. Багато громадян після того, що сталося, стали звертатися за психологічною допомогою із симптомами посттравматичного стресового розладу.

Інший ключовий аспект у цій трагедії — цей випадок є класичним прикладом повноцінної реалізації інфокодування майбутнього стрільця:

▪️ перший етап — убивство випадкових перехожих (у цьому випадку за 6 днів до масової стрілянини в університеті Давид Козак убив 33-річного чоловіка з немовлям, його 2-місячною донькою, у Клановицькому лісі). Як правило, стрільця на одиничне вбивство провокує нав’язливе бажання довести самому собі здатність вбити людину, що закріплює й посилює програму майбутнього масового вбивства;

▪️ другий етап — убивство когось із близьких стрільцю людей (у цьому випадку Давид Козак убив свого батька). Перед масовим нападом у таких випадках стрільці спочатку вбивають ту людину, стосунки з якою відігравали для них роль авторитету, були своєрідними індикаторами совісті та моралі (що за наявності інфокодування також могло спричинити внутрішній конфлікт і додатково спровокувати в них почуття ненависті або роздратування до цих людей). Запрограмований стрілець вбачає у вбивстві свого близького благу мету — допомогти, «звільнити» його від можливості опинитися свідком подальшого вбивства стрільцем інших дітей, а себе звільнити від можливих докорів сумління перед цією людиною;

▪️ третій етап — масове вбивство — головна мета і вершина запрограмованої «богоподібності» стрільця, яка нібито гарантує йому швидку славу й популярність, а насправді — остаточне входження в рабський стан перед тими, хто ним уміло проманіпулював.

Існує безліч способів інформаційного кодування. Один із методів — метод пазлового кодування — описано в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The Impact»), додаткову інформацію про різні способи маніпулятивного впливу в інформаційному полі розкрито у статті «Execute Not Pardon: Where Should the Comma Be Put?»
Наступний ключовий аспект на перший погляд може здатися збігом, але під час аналізу випадків скулшутингу в інших країнах, наприклад у росії, подібні збіги перетворюються на очевидну закономірність. Йдеться про наявність поширеного антикультового впливу тривалий період у регіоні місця трагедії. Або навіть наявність зв’язку представників антикультових рухів безпосередньо з навчальним закладом, де стався скулшутинг, або з людьми, які могли бути потенційно пов’язані зі стрільцем. Збіг чи ні, але Карлів університет, де стався збройний напад Давида Козака 21 грудня 2023 року, — це саме той університет, який на сьогоднішній день є обителлю чеського антикультового руху.

Представники чеського антикультового руху. Масонська ложа й антисемітизм

На базі гуситського теологічного факультету Карлового університету 1993 року створено організацію «Товариство вивчення сект і нових релігійних рухів». Її засновниками та учасниками стали провідні антикультисти Чехії. Деякі з них є викладачами в цьому ж університеті, наприклад, Зденек Войтішек — завідувач кафедрою релігієзнавства гуситського теологічного факультету Карлового університету і доцент кафедри релігієзнавства євангелічного теологічного факультету Карлового університету. Голова «Товариства вивчення сект і нових релігійних рухів» — Іван Оділо Штампач — від 1996 року і донині викладає на євангельському богословському факультеті Карлового університету в Празі теологічні та релігійні теми у межах вивчення теології християнських традицій [5].

1991 року Іван О. Штампач став членом Великої масонської ложі Чехії [6], про що він сам публічно заявив [7]. Його інтерес до масонства простежується і в одному з випусків журналу «Dingir» [8], головним редактором якого є Зденек Войтішек. Іван О. Штампач не перший і не останній серед представників антикультового руху, хто був або є членом таємної ложі чи таємного братства.

Зв’язок із масонством приписували й антикультистові Вільгельму Хааку, віцепрезиденту й співзасновнику міжнародної антикультової організації Dialog Center, а також прямому спадкоємцю справи Вальтера Кюннета, нацистського ідеолога, який стояв біля витоків Третього рейху. Одна з причин, чому Хааку приписували зв’язок із масонством, була в нагородженні його медаллю Бернарда Байєра (Bernhard Beyer Medaille) від Об’єднаної Великої Ложі Німеччини (Vereinigten Großlogen von Deutschland) 1982 року [9].
Сам Вільгельм Хаак зіграв одну з ключових ролей у продовженні справи Вальтера Кюннета — антисеміта, який співпрацював з Адольфом Гітлером і Йозефом Геббельсом та очолив Апологетичний центр при Третьому рейху, що став прообразом сучасних антикультових організацій. Детальніше про нацистську справу Кюннета і його послідовників, серед яких Вільгельм Хаак та його брат по вірі — Йоханес Огард, йдеться в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The Impact»).

Але повернімося до чеського антикультового руху. Провідний антикультист Іван О. Штампач також помічений у допомозі та комунікації з молодим поколінням чеських антикультистів, серед яких був Якуб Ягл. Цей антикультист, крім своєї антикультової діяльності, у минулому був засновником «Товариства сатани». Він стверджував, що чеський релігійний діяч Іван Штампач професійно допоміг йому в процесі реєстрації цієї сатанинської організації як церкви [10].

Також важливо зазначити інше. Під час вивчення інтересів і цінностей антикультиста Якуба Ягла у нього було помічено іншу, більш властиву антикультовим нацистам рису, — антисемітизм.

Антикультист Якуб Ягл — антисеміт, сатаніст чи нацист?

Якуба Ягла було помічено у минулому як затятого антисеміта. Ще 2011 року, стоячи перед синагогою в Пльзені, він спалив зображення прапора держави Ізраїль [11].

А 2017 року, коментуючи цей вчинок, Якуб Ягл назвав Ізраїль расистською державою і заявив, що не шкодує про свої дії. Очевидною є звичайна практика антикультистів, коли вони звинувачують інших у тому, в чому насправді винні самі.
Антикультистові Якубу Яглу варто було б згадати уроки історії, коли 26 квітня 1933 року Федеральному церковному управлінню в Берліні було надано доповідь Вальтера Кюннета, антикультового лідера того часу, «Церква і єврейське питання», де він закликає швидше покінчити з єврейством, яке, за його словами, являло собою чужорідну клітину в тілі Німеччини. Ця доповідь справила найсильніший вплив на остаточне прийняття політики антисемітизму. То чиїм послідовником насправді є Якуб Ягл? За даними тижневика Refex, Якуб Ягл також сплюндрував пам’ятник американській армії, яка звільнила Пльзень від німецького нацизму [11, 12]. Ба більше, він зробив це у доволі брутальній формі, поглумившись також і з жертв терористичних актів 9/11 — однієї з найбільших трагедій в Америці. Сам пам’ятник нагадує дві вежі Всесвітнього торгового центру. На ці дві вежі Якуб Ягл зі своїм другом навісили моделі літаків, карикатурно зобразивши теракт у Нью-Йорку, де загинули три тисячі невинних жертв. Паплюження пам’ятника відбулося в річницю трагедії, рівно через десять років після теракту (11 вересня 2001 року), — 11 вересня 2011 року. До того ж ці антисеміти й нацисти роздавали листівки з текстом: «Хто справжній терорист? Тільки 11 вересня Америка пожинала плоди своєї бурі!»

Хто є тими людьми, які зневажають пам’ять про боротьбу з нацизмом? Хто є тими людьми, які сміються над жертвами тероризму? Хто є тими людьми, що ненавидять країну, яка несе демократію і захищає права людей, Америку? Якщо людина здатна спалити прапор нації, якій нацисти влаштували голокост, чи не готова вона повторити це знову, якщо не щодо цілої нації, то щонайменше щодо якоїсь групи людей?

До того ж риторика Якуба Ягла часто подібна до риторики ФБР після трагедії у Вейко. Коли облога закінчилася смертю невинних людей, ФБР, підбурюване антикультистами, заявило, що провина лежить винятково на послідовниках «Гілки Давидової», тоді як самі агенти ФБР і ATF під керівництвом антикультистів насправді здійснили голокост, запустивши смертельний газ у будівлю, де були маленькі діти, а тих, хто вижив, замість того, щоб врятувати, спалили живцем, не пустивши до палаючого будинку пожежні машини. За фактом ФБР ставилося до давидян так само, як нацисти до євреїв на останній стадії геноциду.

За період своєї антикультової діяльності, застосовуючи нацистські методи дегуманізації та поширюючи наклеп, Якуб Ягл уже встиг отруїти життя [13] і скалічити долі дуже багатьох людей.

У даному випадку, хоча на період свого публічного антисемітизму Якуб Ягл ще не був відкритим антикультовим активістом, та це не виключає самого факту моральної оцінки людини, яка дозволила собі дотримуватися нацистської ідеології. Якою буде її діяльність в інших сферах її життя по відношенню до інших людей? Питання залишається відкритим, оскільки щирого каяття та вибачень за ним щодо подібних вчинків помічено не було. А ось багаторазові порушення всіх прав людини, систематичні порушення закону й Конституції своєї країни, застосування нацистських методів з дискримінації законослухняних громадян, здійснення геноциду щодо небажаних організацій — цих випадків у його практиці вдосталь.

Якуб Ягл є студентом уже неодноразово згаданого в цій статті Карлового університету, де навчається за професією релігієзнавство. Він має зв’язок з іншими студентами Карлового університету, які навчаються на різних факультетах, зокрема на філософському (на якому навчався празький стрілець) і на теологічному. Багато хто з них разом з іншими теперішніми студентами та випускниками Карлового університету були помічені серед нового покоління чеських антикультистів. У зв’язку з цим виникає питання до лідерів і засновників чеського антикультового руху, які викладають у Карловому університеті, тобто до Зденека Войтішека та Івана О. Штампача: чи пов’язане якимось чином з ними створення молодіжної антикультової армії? Чи ці антикультові діячі та за сумісництвом викладачі просто стали прикладом для студентів, як можна застосовувати нацистські методи, безкарно порушувати закони, щоб вершити суд над життями невинних людей, їхнім вибором у кого вірити і яким переконанням слідувати, чи приймати участь в тих чи інших організаціях і релігійних групах? Чи це навчання з того, як підірвати основи демократії у своїй державі і надалі деморалізувати, розхитати й зруйнувати свою країну? Чого вони вчать студентів?

Ці питання також виникають після порівняння ситуації в Чехії з ситуацією в Росії, де антикультові лідери, як-от Олександр Дворкін і Роман Силантьєв, створюють навколо себе свої молодіжні університетські армії сектоборців.

росія. Пошук нових антикультових нацистів. Зростання скулшутингу

Один із лідерів антикультового руху в росії — Роман Силантьєв. Щоб підвести всі неугодні РАЦИРСу організації під одну антикультову риторику й одномоментно прирівняти їх до реальних злочинних терористичних організацій, Роман Силантьєв вигадав таку науку, як деструктологія. Про це він сам не посоромився заявити:

«Ну так, два роки тому вигадав я нову прикладну науку, у нас багато лікарів цим грішать. Вважається, що ти не справжній лікар, якщо якусь нову науку не вигадав», — Р. Силантьєв [14].

«Це якесь надто розширене сектознавство, що дає змогу займатися не тільки сектами, а й магами, і психокультами, й молодіжними субкультурами, і терористами, та загалом усім, що в нас небезпечне для душі людини…» — Р. Силантьєв [15].

Хто її придумав, той її й очолив. На початку 2019 року в Московському державному лінгвістичному університеті (МДЛУ) відкрилася лабораторія деструктології, яку очолив професор МДЛУ Р.  А. Силантьєв [16]. Але якщо є наука — потрібні й науковці в цій галузі. Ще за рік до цього, у 2018 році, відкрилися курси з навчання нових деструктологів за програмою «Основи деструктології» [17]. Вік нових деструктологів вказано приблизно — від 20 років, але можна і з 14.

Серед іншого в цій лабораторії вивчають також таке явище, як субкультура «Колумбайн». Тема скулшутингу стала основною лінією у виступах і в діяльності антикультиста Романа Силантьєва, який не забуває поєднувати цю тему з нібито деструктивним впливом на російську молодь нових релігійних рухів, яких антикультисти таврують «сектами». Ця риторика систематично ґрунтується на антиамериканських наративах, у яких провадиться думка щодо планів Заходу і, зокрема, Америки за допомогою так званих «сект» зруйнувати росію зсередини.
До того ж, Роман Силантьєв зазначає, що: «це явище [скулшутинг] не настільки складне, щоб присвячувати йому якісь аж супер фундаментальні дослідження» [15]. Тут вже виникає питання: або цей антикультист справді не заглиблювався в цю проблему, а лише використовує цю тему з черговою пропагандистською метою — знову зробити винним в усьому Захід та Америку, замість того, щоб перестати здавлювати пружину репресій у своїй країні та перестати пригноблювати громадян своєї країни; або за цим криється більш серйозний мотив приховати справжніх винуватців, що стоять за таким явищем, як скулшутинг, які якраз-таки перебувають і діють, зокрема, й на території росії.

З документального фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT):

«На сьогодні в російських ЗМІ навмисно поширюється наратив, що причиною випадків масових розстрілів у школах у росії є вплив аналогічних випадків у США. Для впровадження цієї установки в маси найчастіше використовується один і той самий образ подібного злочину — «Колумбайн». І найчастіше в новинах про скулшутинг у росії ви знайдете паралель саме з “Колумбайном”».

«…намагаючись відволікти увагу і перенести всю провину на нібито поганий приклад США, прихована третя сила, яка є ідейним натхненником антикультизму й тероризму, мала намір, створивши видимий образ ворога, заховати свої сліди як за випадками масових розстрілів і в росії, і в Америці, як за трагедією в «Колумбайні», так і за самим явищем скулшутингу в цілому».

Також Роман Силантьєв не приховує факту своєї співпраці з ФСБ [18]:

Скулшутинг: приклад росії

Початком епідемії скулшутингу в росії прийнято вважати збройний напад десятикласника Сергія Гордєєва у 2014 році в московській школі № 263. Внаслідок інциденту було вбито викладача школи і співробітника позавідомчої охорони, ще одного співробітника поліції було поранено. Розглянемо цей випадок з декількох сторін.

Перший і очевидний факт у цьому збройному нападі в школі — його несхожість з рештою скулшутингів, що послідували за ним. Це не класичний повноцінний випадок пазлового кодування людини, як це було вище описано на прикладі з празьким стрільцем. Але й цей випадок розкриває багато важливих нюансів.

За даними новинного порталу «Ізвестія» [19], дід учня-нападника — генерал ФСБ, а батько — співробітник засекреченого ФДБУ НДІ «Ефір». Удома Сергія змушували читати релігійні книги й заучувати молитви.

Зі слів його друга також відомо, що до події Сергій неодноразово розповідав про православ’я і часто висміював інші релігії. Він також «писав оповідання про людей, які володіли величезною владою, — таких, хто може розпоряджатися чужими життями», тобто він безумовно потрапив під хвилю інфокодування, але програму кодування з якихось причин не було завершено.

Як відомо зі статті «Стратити не можна помилувати: де ставити кому?»:

«Якщо з певних причин у потенційного стрільця не вистачає кількох інформаційних складових для повного складання картини-пазла, але вже присутній підсвідомий наказ до виконання злочину і вже розвинувся біполярний афективний розлад, то підліток, з одного боку, активується, з іншого — зупиняється на першому етапі реалізації «скулшутингу» та вчиняє менший злочин. Як правило, це вбивство одного або кількох людей…»

Як йдеться в документальному фільмі «ВПЛИВ» (The IMPACT):

«Оскільки початкові хвилі інформаційного кодування мають великий радіус впливу, певні вставки, частини програми для масових розстрілів, проникають у підсвідомість усіх постраждалих індивідів. Що відбувається з людиною в цьому випадку? У її підсвідомості починають діяти приховані директиви, що суперечать її свідомим цілям і устремлінням. Унаслідок в людині виникає внутрішній конфлікт й опір. Цей конфлікт, спровокований впровадженням у підсвідомість чужорідних елементів, зрештою проявляється як біполярний розлад. Представники антикультизму не можуть не провокувати подібні стани, коли ініціюють підготовчі хвилі кодування до шкільних розстрілів. Адже це формує фундамент для подальшого нав’язування інших хвиль, які зрештою запускають програму».

У цій історії привертає увагуще один факт. Незважаючи на те, що Сергій був круглим відмінником з першого класу та йшов до золотої медалі, а сім’я була з релігійним ухилом, сам він два роки поспіль перед інцидентом говорив про бажання стати бандитом. Лише перед самою подією він розповів друзям, що серйозно посварився з батьками, втратив віру й ціль та більше не хоче бути бандитом. Тривала боротьба між страхом смерті й бажанням мати величезну владу над іншими життями, внутрішній конфлікт вкрай протилежних життєвих цілей і при цьому факт внутрішніх коливань та сумнівів — усе це свідчить про наявність незавершеного інфокодування.

Під час інциденту Сергій Гордєєв відчував вплив третьої сили над своєю волею й розумом і навіть боровся з нею, намагаючись якимось чином увімкнути усвідомленість у розмові з однокласниками: «Хлопці, сон це чи не сон? Я ніяк не можу прокинутися», «Я псих, я збожеволів», — неодноразово повторював він.

Що достеменно точно в цій історії — Сергій не збрехав, коли говорив, що хотів померти. Він не став убивати своїх батьків напередодні (на відміну від випадку, якби це був класичний приклад завершеного інфокодування), навіть попри те, що серйозно з ними посварився. Оскільки він збирався померти, відповідно, йому б не довелося дивитися їм в очі та бачити, як вони відчувають біль і шок, дивлячись на вчинок своєї дитини. На жаль, цей старшокласник виявився черговою жертвою інфокодування. Його однокласників врятувало лише те, що програма кодування була незавершеною, і в ньому залишилися елементи усвідомленості та спроби протистояти внутрішньому тискові.

Факт бажання володіти чужими життями, що має місце бути в цій історії, — і є програмою «богоподібності», яку вкладають у підсвідомість майбутнього стрільця представники антикультизму. Але насправді ці архітектори свідомості, експерти з контролю над розумом лише цинічно й жорстоко маніпулюють і керують цими дітьми, які є такими ж жертвами, як й ті діти, яких вони згодом, будучи закодованими, з промитими мізками, зрештою позбавлять життя. Ті стрільці, що залишаються живими, — позбавлені майбутнього, позбавлені всього, до чого вони прагнули і що мали до моменту інфокодування. Це просто жертви: обдурені, проманіпульовані й використані антикультистами — тими, хто, цинічно спостерігаючи збоку за тим, що відбувається, упивається власною «богоподібністю», водночас перебуваючи по вуха в дитячій крові. 

Хоч сам інцидент стався на початку 2014 року, остаточне рішення у цій справі суд виніс 2016 року [20].

Збіг чи ні, але саме 2016 року під керівництвом Ірини Ярової було внесено так званий антитерористичний пакет Ярової. Він побачив світ як Федеральний закон від 06.07.2016 року № 374-ФЗ «Про внесення змін до Федерального закону “Про протидію тероризму” та окремих законодавчих актів російської федерації в частині встановлення додаткових заходів протидії тероризму та забезпечення громадської безпеки».

Цей закон зачіпав велику територію впливу та мав відчутні негативні наслідки як для окремих напрямків (у сфері бізнесу, технологій та інформації), так і загалом на обмеження громадянських прав. Крім багатьох внесених змін, спрямованих нібито на протидію тероризму, до теми цієї статті хочеться окремо відзначити певні пункти в цьому законі, що сприяють, зокрема, антикультовим представникам у їхній боротьбі проти нових релігійних рухів (пункт про місіонерство).

▪️ Міжнародний тероризм. З’явилася нова стаття про міжнародний тероризм. Йдеться про терористичні акти за кордоном, в яких постраждали росіяни, і які скоєні «з метою порушення мирного співіснування держав і народів або спрямовані проти інтересів» росії. Як відомо з риторики антикультистів, будь-яка організація, затаврована ними «сектою», як заздалегідь встановлений факт, на їхню думку, веде деструктивну руйнівну діяльність проти росії. Передбачено покарання аж до довічного позбавлення волі.

▪️ Місіонерство. «Закон Ярової» значно розширив сферу дії та покарання попередніх законів про релігію та боротьбу з екстремізмом. Закон кваліфікує поширення релігійної віри або запрошення на релігійні служби як незаконну місіонерську діяльність, якщо вона здійснюється поза офіційно зареєстрованими місцями (зокрема в приватних будинках або через інтернет). Зазначається, що саме визнається місіонерською діяльністю та як нею можна займатися. Кожен місіонер повинен носити при собі документи про те, що його справді направила його церква або релігійна група. Причому церква або група нестимуть відповідальність за такого місіонера.

Олександр Дворкін і його армія антикультистів. Антикультовий нацизм під захистом таємного братства

Ще один лідер сектоборчого руху в росії — президент антикультової організації РАЦИРС Олександр Леонідович Дворкін. Він також є професором і завідувачем кафедри сектознавства в Православному Свято-Тихонівському гуманітарному університеті. Крім студентів, яким він викладає в цьому університеті, протягом своєї тридцятирічної антикультової діяльності О. Дворкін їздить з лекціями в різні міста росії та за її межі, виступає перед студентами, викладачами, а також перед правоохоронними органами. Крім лекцій, при кафедрі сектознавства, яку очолює Дворкін, проводиться систематична антисектантська робота. У минулому також читав курс лекцій у фінському університеті Йоенсуу, виступав у різних німецьких вишах, у Братиславському університеті (Словаччина) та в Орхуському університеті (Данія).

Вивчаючи риторику російських сектоборців та їхній ухил у роботу зі студентами в університетах, усвідомлюєш масштаби виховання нового покоління антикультистів. Нові антикультові агенти виконують роль розвідників у різних небажаних організаціях, саботажників і донощиків. Чого крім цього навчають фахівці з контролю над розумом у російських сектоборчих центрах, залишається тільки здогадуватися, адже навіть уривки з промов [21] деяких антикультових представників уже говорять багато про що:

У прикладі вище процитовано російського антикультового діяча, ученого, психолога і соціолога Євгена Волкова. Він також тривалий час був членом Європейської федерації центрів з дослідження та інформування про сектантство (FECRIS) і членом Міжнародної асоціації дослідження культів (ICSA). 1990 року захистив дисертацію за спеціальністю «Соціальна філософія» за темою «Історична типологізація колективів і корпорацій». Його науковим керівником був Владилен Ізраїтель, батько Сергія Кирієнка. Окремо варто зупинитися на такій особистості, як Сергій Кирієнко.

Сергій Кирієнко — перший заступник керівника Адміністрації президента рф з 5 жовтня 2016 року. Також є виконавчим директором Координаційного комітету із заохочення соціальних, освітніх, інформаційних, культурних та інших ініціатив під егідою РПЦ. Нагороджений вищими церковними нагородами [22]: 2014 р. — орденом благовірного князя Данила Московського I ст.; 2013 р. — орденом преподібного Серафима Саровського I і ІІ ступеня; орденом преподібного Сергія Радонезького I ступеня, орденом благовірного князя Олександра Невського II ступеня [23].

За цим російським державним діячем помічено особливу прихильність до РПЦ. Важливо нагадати, що безліч ієрархів РПЦ є членами або навіть очолюють регіональні сектоборчі центри, які входять до єдиної антисектантської асоціації РАЦИРС. Антикультова політика в росії вже багато років ведеться спільно з керівним складом титульної релігії РПЦ і тісно переплітається з представниками чинної влади. Масштаб її агентурної мережі зріс настільки, що не тільки пронизав усе російське суспільство, захопивши релігійну й політичну владу в країні та повсюдно впровадивши нацистську ідеологію, а й поширив свої щупальця далеко за межі росії, впливаючи на Європу і навіть на Америку. Але не сама РПЦ і подекуди навіть не РАЦИРС відіграють ключову роль у становленні антикультового нацизму в росії (вони лише рупори та публічні виконавці), а ті, хто за ними стоїть та їх прикриває.

Існує таємне Дівеєвське братство, до якого входить Сергій Кирієнко, а також новий міністр оборони рф Андрій Бєлоусов і багато російських державних діячів, чиновників та олігархів.

Публічний бік їхніх відвідин — Серафимо-Дівеєвський монастир, але багато хто посилається на існуючі дівеєвські таємниці елітного братства, які відомі тільки обраним. Варто згадати й есхатологічні передбачення Серафима Саровського — одного з найшанованіших російських святих, який чернецтвував у цьому монастирі, в Дівєєво:
«… Як Антихрист прийде, то скрізь пройде, а канавки цієї не перескочить» — йдеться про канавку 777 метрів завдовжки, завширшки 2 метри та завглибшки 2 метри, що розташована на території Дівеєвського монастиря [24]. Існує думка, що саме переказ про цю канавку та швидкий прихід Антихриста привернув увагу таємного братства.

Про боротьбу з антихристом згадував і патріарх Кирило, порівнюючи цю боротьбу з війною росії та України, а точніше, Заходу й Америки, що стоять за нею:

«І війна ще не програна. І дуже важливо, щоб наша країна, яка спирається на багатовікову духовну, культурну традицію, сформувавши свій кодекс моральних цінностей, була здатною, зокрема, в якомусь сенсі й очолити цей опір… неймовірне слово зараз скажу: Антихристу», — патріарх Кирило.

Подібні наративи були помітні колись у промовах Адольфа Гітлера: 

«Сьогодні я вірю, що дію відповідно до волі всемогутнього Творця. Захищаючись від єврея, я б’юся за справу Господню» — Адольф Гітлер, «Майн Кампф».

Показово, що боротьба проти антихриста, проти зла не є винятковістю РПЦ і патріарха Кирила, а також помічена в риториці Вальтера Кюннета, нацистського ідеолога, антисеміта, який очолив Апологетичний центр по боротьбі з «сектами» й тісно співпрацював із Адольфом Гітлером і Йозефом Геббельсом. У своїй книзі Вальтер Кюннет у 1975 році засудив діяльність Всесвітньої ради церков, а також інші організації, які прагнули гуманності, об’єднання людства, плюралізму і людської свободи, що, за його словами, нібито могло завадити проголошенню Євангелія в усьому світі [25]:

«1975 року в Німеччині вийшла книжка під назвою “Берлінський екуменічний маніфест, про утопічне бачення Всесвітньої ради церков” за редакцією Вальтера Кюннета і Петера Байєрхауса. У книзі нападкам піддалася не тільки Всесвітня рада церков, а й Всесвітня лютеранська федерація, Всесвітня студентська християнська федерація, деякі римо-католицькі групи, Німецький євангельський кірхентаг, Тейзе та певною мірою навіть Лозанна. За словами Х. Беркофа, червоною ниткою через всю книгу проходить прагнення показати, що Всесвітня рада церков більше не прагне проголошувати Євангеліє в усьому світі, а прагне суто горизонтальної, соціальної та політичної, гуманізації та об’єднання людства за допомогою релігійного плюралізму й синкретизму. 

“Невтомно, автори знову і знову вказують на те, що з такою програмою Всесвітня рада церков перебуває на шляху до антихриста. Вони вірять, що останні дні вже не за горами… і що у вирішальний час Всесвітня рада стане на бік ворогів Христа”».

Ще одна спільна риса сучасних європейських і російських антикультистів — антиамериканізм

Крім боротьби з антихристом, крім антисемітизму й   нацизму, європейських антикультистів з російськими також об’єднують антиамериканські конспірологічні теорії змови. Якщо в росії просуваються наративи про богообраність російського народу, возвеличується росія як нація, яку жене Захід, за яким стоїть Америка, засуджується демократія Заходу, завдяки якій існують вороги титульної релігії РПЦ — єресі й так звані секти, то серед європейських антикультистів існує конспірологічна віра в паралельні американські змови проти західноєвропейського секуляризму [26]. Про це у своєму звіті Sympathy for the Devil: The Anti-Cult Federation FECRIS and Its Support for Russian and Chinese Repression of Religion згадав соціолог релігії, професор Массімо Інтровіньє:

«Ми вважаємо дивовижним, що через понад 20 років антикультові видання й FECRIS продовжують цитувати книгу, написану 1996 року, і статтю, опубліковану 2001 року французьким антикультовим журналістом Бруно Фушеро, назва якої говорить сама за себе: “Культи, троянські коні США в Європі” (Fouchereau 1996, 2001). Стаття була опублікована в Le Monde diplomatique».

На сьогодні зібрано більш ніж достатньо доказів, щоб судити нацистів XXI століття аналогічно до нацистів Гітлерівської Німеччини на лаві підсудних, без терміну давності скоєних ними злочинів. Але навіть зважаючи на це, поки ще знаходяться люди, які сумніваються в озвучуваних фактах протизаконної антикультової діяльності та виправдовують антикультистів. Це відбувається або через їхнє небажання розібратися та наявність у їхній підсвідомості багаторічного інформаційного програмування тими самими антикультистами через медіапростір, або тому, що вони самі є такими самими расистами, нацистами й маніяками, як і антикультисти, яким подобаються страждання людей та їхні зруйновані долі. 

Крім цих чинників, існує ще одне явище, що пояснює, чому настільки антилюдська діяльність антикультових організацій залишається часом непоміченою й виправданою суспільством, поки не досягне своєї критичної межі, ціною чого є мільйони, а то й мільярди людських життів.

Ковзаюча шкала геноциду. Холодний геноцид

Згадайте, як розумні, освічені громадяни Німеччини до кінця не вірили, що в їхній країні процвітає нацизм із супутніми йому актами геноциду. Вони не обманювали себе, просто геноцид має певний різновид у способах його здійснення, що безпосередньо впливає на сприйняття громадськості. Деякі дослідники поділяють спосіб здійснення акту геноциду на «гарячий геноцид» і «холодний геноцид» [27]. 

В обох випадках здійснюються всі етапи геноциду: від дегуманізації в інформаційному просторі до фізичного винищення групи людей. Але відмінність цих способів — у тривалості. «Гарячий» геноцид відбувається блискавично. Такий спосіб не вигідний антикультовим злочинцям, оскільки він більш помітний і викликає на себе гнів громадськості та правозахисників. «Холодний» геноцид більш непомітний, довготривалий, на його здійснення дається набагато більше часу, зокрема й для адаптації суспільства, й нерідко на тлі інших проблем у суспільстві, наприклад, таких як скулшутинг або війна, геноцид якоїсь окремої групи людей менш помітний і залишається безкарним. 

«Холодний геноцид» за фактом відображає діяльність будь-якої сучасної антикультової організації, яка створює нестерпні умови існування для небажаних організацій та окремих особистостей.

«У недавніх дослідженнях К’єлл Андерсон і Шері Розенберг висунули концепцію “холодного геноциду”. Вони описують холодний геноцид як геноцид у сповільненому темпі або геноцид на виснаження. Розенберг пояснює такі геноциди як “повільний процес знищення, що відображає феномен масового вбивства захищеної групи, який розгортається, а не негайне розв’язання насильницької смерті”. Холодний геноцид може відбуватися через тонкі форми структурного насильства, які знищують групу шляхом поступових заходів. Як приклад можна навести обмеження доступу до таких необхідних для повсякденного життя речей, як робота, житло, шкільна освіта, харчування та медичне обслуговування, або поступове зникнення людей. Холодні геноциди протиставляються «гарячим» геноцидам — руйнівним актам високої інтенсивності, що знищують групу жертв за короткий проміжок часу. Існує змінна шкала геноцидів, яка варіюється залежно від сприйняття злочинцями груп жертв, намірів злочинців, швидкості геноциду, інструментів, які використовуються, та інтенсивності геноцидних мотивів», — стаття правозахисниці Марії Чунг, написана у співавторстві з Торстеном Треєм, Девідом Матасом та Річардом Аном, під заголовком «Холодний геноцид: Фалуньгун у Китаї».

Куди бігти цього разу?

Від Вейко й до «Колумбайну», від «Колумбайну» і до останніх випадків збройного нападу дітей на інших дітей — представники антикультизму, справжні винуватці загибелі дітей за тридцять років своєї діяльності перебувають по вуха в дитячій крові. Але правду розкрито. Від відповідальності не втече ніхто: за кожний етап геноциду, за кожну подачу отруйного газу й навіть за зачинення дверей у газову камеру, тобто за будь-яке пособництво антикультизму — усі відповідатимуть на лаві підсудних, без терміну давності скоєних ними злочинів. 

Як відомо, розслідування щодо антикультових організацій тривало тридцять років, за цей час стали відомі й зафіксовані злочини кожного, хто порушував права людей, закони й був пособником чергового відродження нацизму. Питання залишається тільки одне: куди тікатимуть сучасні європейські нацисти? Зроблять так само, як їхні попередники: хтось побіжить до Австралії, а хтось до Аргентини, Бразилії, Чилі чи Парагваю? Або спробують отримати притулок у росії, у РАЦИРСі? 

У цьому випадку для них проблема полягає в тому, що, проводячи весь цей час подвійну гру, вони зовні, в публічному полі, також нібито протистояли і РАЦИРСу, незважаючи на те, що насправді діяли за їхніми інструкціями й слухали їхніх кураторів. Якими щурячими стежками скористаються вони цього разу? Який би шлях вони не обрали, їм варто пам’ятати: досі збереглися списки тих, хто тікав цими щурячими стежками. Якщо це не спосіб таким чином записати своє ім’я в історію, краще одразу обирайте РАЦИРС — загубитися серед таких самих там набагато простіше.

Висновок

У якій би формі коли-небудь не постав би нацизм у світ та під яку епоху він би не адаптувався, за своєю суттю він завжди несе боротьбу з істинною свободою, плюралізмом, демократією й правами людей, що ми сьогодні й спостерігаємо. Під благими цілями — чи то світськими (захист жертв «сект»), чи то релігійними (боротьба з антихристом) — здійснюється руйнування демократії скрізь, навіть у величезному демократичному європейському блоці. Четвертий рейх уже ґрунтовно захопив багато територій, і здавалося, що цього разу нацизм переможе.

Але завдяки документальному фільмові «ВПЛИВ» (The Impact) ми стаємо свідками, як з’являються нові промені правди, які все більше розсіюють темряву нацизму, звільняють уми людей і рятують наших дітей. Ситуація змінюється. Але тільки від кожного з нас залежить, коли настане остаточне зцілення нашого суспільства.

Джерела:

1. https://www.tampabay.com/archive/1995/07/26/i-feel-that-i-failed-lawyer-says-of-raid/
2. https://www.youtube.com/watch?v=VlN0kYoPHIU
3. https://ct24.ceskatelevize.cz/clanek/domaci/sledujte-policejni-prezident-a-ministr-vnitra-ke-strelbe-na-karlove-univerzite-344375
4. https://cz24.news/pavel-dudr-druha-pravda-a-motivy-strelce-z-ff-uk/
5. https://www.databazeknih.cz/zivotopis/ivan-odilo-stampach-9577
6. https://web.archive.org/web/20071217042322/http://archiv.natia.cz/archiv1/393.htm
7. https://www.christnet.eu/clanky/2905/cirkev_a_svobodni_zednari.url
8. https://dingir.cz/archiv/Dingir103.pdf (с. 8; с. 16-19)
9. https://library.oapen.org/bitstream/id/c9c6cd4c-62ce-47e9-9365-e3a578ef6f00/1005983.pdf
10. https://www.lidovky.cz/domov/satan-podporil-lgbt-komunitu-nic-jako-tradicni-rodina-neexistuje-hlasali-sataniste-v-praze.A190808_134902_ln_domov_mber?
11. https://manipulatori.cz/satanova-komunita-jakub-jahl-ivan-stampach-a-prague-pride/
12. https://www.reflex.cz/clanek/komentare/43550/takovi-normalni-blbecci-kdo-jsou-lide-kteri-urazeji-pamatku-nevinnych-obeti-terorismu.html?fbclid=IwAR32ksR7-6QwcSWqdyYc_BPVeKpL9Ob3LFZVOx0NXVSMmMLclocD3lSItoA
13. https://atmanyogafederation.org/legal-action-of-our-czech-member-rezonance-against-jakub-jahl-sobek/
14. https://www.youtube.com/watch?v=sWKy1yQTH5k
15. https://www.youtube.com/watch?v=7XPaVB0-v18
16. https://linguanet.ru/proektnaya-deyatelnost/laboratoriya-destruktologii/
17. https://cyberleninka.ru/article/n/o-nekotoryh-teoreticheskih-obosnovaniyah-destruktologii-kak-novoy-nauchnoy-distsipliny/viewer
18. https://www.interfax.ru/russia/685440
19. https://iz.ru/news/565269
20. https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%B0_%D0%B2_%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5_%E2%84%96_263#%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BC%D0%BE%D1%82%D1%80_%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%B0
21. https://www.epochtimes.ru/content/view/24614/9/?utm_referrer=https%3A%2F%2Fwww.google.com%2F
22. http://www.patriarchia.ru/db/text/2587824.html
23. https://tass.ru/obschestvo/15311079
24. https://diveevo-monastyr.ru/en/shrines/svjataja-kanavka/
25. https://www.religion-online.org/book-chapter/chapter-5-ecumenical-evangelical-polarity/
26. https://cesnur.net/wp-content/uploads/2022/05/tjoc_6_3_2_whitepaper.pdf
27. https://lib.manaraa.com/books/Cold%20Genocide.pdf