Вивчаючи явище антикультизму у світовій історії, ми можемо помітити, що посилення його активності завжди передувало вкрай негативним подіям у житті суспільства: чи то нелюдським тоталітарним режимам, чи то великим кровопролитним війнам. Документальних свідчень тому збереглося не так багато, однак і ці крихти дають змогу неупередженому погляду дослідника розгледіти деякі закономірності, завдяки чому стає зрозумілим, що антикультизм, або боротьба із сектами, єресями, інакомисленням — це етап каральних чисток й ідеологічної обробки свідомості мас, що передує подальшим жахливим деструктивним процесам.
У цій статті ми спробуємо відобразити період становлення націонал-соціалізму в Німеччині (1933–1945 рр.), коли різноманітні релігійні рухи і так звані секти зазнавали найжорстокіших переслідувань. Націонал-соціалісти прагнули створити ідеологічно однорідне суспільство і розглядали інакомислячі релігійні групи як загрозу своїй владі та ідеології, як перепону на шляху до світового панування. Що з цього вийшло, ми з вами чудово знаємо, — Друга світова війна і близько 70 мільйонів загиблих.
Мало хто розуміє, що будь-яка диктатура бере початок з вихідної ідеї, всього-на-всього невловимої думки, яка згодом визріває в матеріальні плоди подій і вчинків. Якщо вдивлятися у витоки ідей Адольфа Гітлера, що лягли в ідеологічний фундамент майбутнього Третього рейху, то ми знайдемо расові теорії Адольфа Йозефа Ланца, вплив протестантської та католицької релігій, а також антисемітський радикалізм Мартіна Лютера, ініціатора церковного розколу та виникнення протестантства як конфесії. Крім цього, можна легко побачити таємний вплив Георгія Гурджиєва та окультних тибетських орденів.
Але про все за порядком.
Ідеї Мартіна Лютера
Чи міг уявити собі Мартін Лютер, що список його тез переросте в цілий напрямок у християнстві, а Гітлер, влаштувавши геноцид євреїв, посилатиметься на його праці? І не тільки посилатиметься, а й захоплюватиметься ним, називаючи великим німецьким генієм.
Де Лютер у 1500-х, а де Гітлер у 1940-х? Однак особисте ставлення Лютера до євреїв, його особисте переконання щодо їхньої ролі спотворило християнське писання до такої міри, що дозволило виправдати фашизм.
Згадаймо, про що писав Мартін Лютер:
«…Що ж нам, християнам, робити з цим знедоленим і проклятим народом, євреями? Оскільки вони живуть серед нас, ми не сміємо терпіти їхню поведінку тепер, коли ми усвідомлюємо їхню брехню, і лайку, і богохульство…
Перш за все, їхні синагоги або школи варто спалити, а те, що не згорить, потрібно закопати та покрити брудом, щоб ніхто і ніколи не зміг побачити ані каменя, ані попелу, що залишився від них. І це варто робити на честь нашого Господа і християнства для того, щоб Бог міг побачити, що ми християни і що ми не миримось та свідомо не терпимо подібну публічну брехню, паплюження та богохульні слова на його Сина і на його християн…
По-друге, я раджу зрівняти з землею і зруйнувати їхні будинки. Бо в них вони переслідують ті самі цілі, що й у синагогах. Замість (будинків) їх можна розселити під дахом або в сараї, як циган…
По-третє, я раджу відбирати в них усі молитовники і Талмуди, в яких вони вчать ідолопоклонства, брехні, прокляття та богохульства.
По-четверте, я раджу відтепер заборонити їхнім рабинам вчити під страхом смерті.
По-п’яте, я раджу, щоб євреї були позбавлені права на охоронне свідоцтво при пересуванні… Нехай вони залишаються вдома…
По-шосте, я раджу заборонити їм лихварство і забрати в них усю готівку, а також срібло й золото…»
— «Про євреїв та їхню брехню», Мартін Лютер (1483–1546) Переклад оригінального тексту з німецької [1].
Багато істориків сходяться на думці, що Гітлер та ідеологія нацизму багато в чому спиралися на протестантську церкву й антикультистів того часу. Третій рейх, власне, і є тим місцем, звідки почали свій новий хрестовий похід сучасні борці проти сект. І цьому неабияк сприяли протестантські пастори, які прийняли ідеологію нацизму і швидко поширили її серед віруючих німців.
І саме при протестантській церкві 1921 року під керівництвом Карла Гюнтера Швейцера (Carl Gunther Schweitzer) було створено апологетичний центр, який розпочав збір даних про секти, окультні гуртки та малі релігійні рухи.
Однак давайте повернемося до передісторії.
НСДАП
Націонал-соціалізм (скорочено «нацизм») — це та теорія, на якій ґрунтувалася НСДАП. Після Першої світової війни (1914–1918 рр.) у Мюнхені організувалася група людей, які мали на меті відтворити Німецьку імперію або, радше, реалізувати мрію про Третій рейх. Німецька імперія становила собою федерацію з 25 держав, яка була створена 1871 року і припинила існування під час Першої світової війни. Аби реалізувати цю ідею було засновано «Німецьку робітничу партію». Її справжніми засновниками були слюсар Антон Дрекслер (1884–1942) і журналіст Дітріх Еккарт (1868–1923). 24 лютого 1920 року в Мюнхені Адольф Гітлер виголосив промову на зборах цієї партії, проголосивши програму з 25 пунктів. У квітні 1920 року на зустрічі в Зальцбурзі, Австрія, Гітлер перетворив цю партію на НСДАП (Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію).
Пункт 24 програми партії звучав так [2]: «Ми вимагаємо свободи для всіх релігійних віросповідань у державі, доти, доки вони не становлять загрози для неї і не виступають проти етичних і моральних почуттів німецької раси. Партія, як така, стоїть на позиціях позитивного християнства, але при цьому не пов’язана переконаннями з будь-якою певною конфесією…»
Німецькі християни
У листопаді 1932 року на виборах до Прусської церкви «Німецькі християни» отримали третину всіх місць. Це давало руху можливість поставити під контроль усю церкву, і про цей намір вони заявили на масовому мітингу в Берліні на початку квітня 1933 року.
«Німецькі християни» (нім. Deutsche Christen) — рух, який було організовано у травні 1932 року прихильниками націонал-соціалізму серед німецького духовенства Євангелічної церкви Німеччини. Його очолював Людвіг Мюллер.
Представники руху були згодні з расовими ідеями націонал-соціалістів; вони публічно заявляли, що християни, які мають єврейських предків, є християнами в новозавітному сенсі, але не німецькими християнами. Вони також підтримували нацистську тезу «позитивного християнства», яка заперечувала споконвічну людську гріховність. Деякі з них закликали видалити єврейський Старий Завіт із Біблії. Символом нового руху став традиційний християнський хрест зі свастикою в середині та літерами D і C.
До середини 1930-х років рух «Німецькі християни» налічував уже близько 600 000 членів.
20 липня 1933 року нацистська Німеччина підписала Конкордат із Римською католицькою церквою, і він фактично діяв до 14 березня 1937 року. Уже під час зустрічі, що відбулася 21 червня 1931 року в Трірі, було схвалено акт Спілки католицької молоді Німеччини про те, що католицька молодь повинна «в любові присвячувати своє життя німецькому народові і своїй батьківщині — Німеччині» (§27:8 у газеті Grundgesetz des Katholischen Jungmännerverbandes Deutschlands, Дюссельдорф, 1931), і що на демонстраціях і мітингах вони повинні виражати своє привітання вигуком «Воістину здрастує!» (Treu Heill – «трой хайль») (§30:5), і що їхнє гасло — «За Царство Христа і нову Німеччину» («Für Christi Reich und ein neues Deutschland»).
Сектоборство в нацистській Німеччині
Одночасно зі зростанням політичної сили націонал-соціалістів, набирала обертів — не без допомоги НСДАП — і апологетична діяльність.
1921 року, як ми вже згадували раніше, з метою захисту євангелічно-лютеранської віри, ЄЦН заснувала Апологетичний центр з питань світогляду з офісом у Берліні. Карл Гюнтер Швейцер узяв на себе ініціативу в цьому питанні. Він був директором центру в 1921–1932 роках. Було важливо захистити перевагу християнства (у тлумаченні Символічних книг Євангелічно-лютеранської церкви). Спочатку було необхідно зібрати й оцінити матеріал щодо наявних релігійних рухів.
Результати публікувалися в періодичному виданні Апологетичного центру «Слово і діло» («Wort und Tat») (1925–1932). Незабаром було створено архів. Ця робота значною мірою фінансувалася державою. На посаді директора Швейцера змінив Вальтер Кюннет. За результатом дослідження архівів було складено підручник «Вільнодумство і церква» (Freidenkertum und Kirche), Берлін, 1932 р.
Коли НСДАП захопила владу, керівники Апологетичного центру об’єднали з нею свої зусилля у сфері релігійної політики. Фактично це означало співпрацю в боротьбі проти релігійних рухів, які становили «небезпеку для нації» і могли «образити моральні почуття німецького народу».
Подібно до Лютера і Гітлера, Кюннет, будучи ненависником іудеїв, у 1933 році охоче співпрацював із гестапо і надавав їм дані зі своїх матеріалів щодо сект. Після приходу до влади нацистів 1933 року загальна ситуація для релігійних меншин почала серйозно погіршуватися.
У 1930-ті роки лютеранський теолог і «сектознавець» Пауль Шойрлен був запрошений для дачі свідчень у сумнозвісній справі, яка розглядалася в Берні, Швейцарія. Місцевий антисеміт і юдофоб Йонак фон Фреєнвальд намагався довести суду, що фальшиві «Протоколи сіонських мудреців» були справжніми. Нацисти в Німеччині з великою цікавістю стежили за перебігом цієї справи, оскільки «Протоколи» були важливим знаряддям пропаганди для Гітлера і нацистів, за допомогою яких вони виправдовували свою ненависницьку кампанію проти іудеїв.
Керівництво з боротьби із сектами
1938 року за сприяння німецьких антикультистів було випущено «Керівництво по боротьбі з сектами». Це мало тяжкі наслідки для багатьох членів релігійних меншин.
«Керівництво по боротьбі з сектами» (інструкція по роботі рейхсфюрера СС) від 15.02.1938 р. (СС — елітна гвардія; СД — служба безпеки нацистської партії)
«Небезпека сект виявляється в таких фактах:
- Навчання членів егоцентричним ідеям і байдужості до всіх питань народу держави.
- Проникнення марксистів і комуністів.
- Участь масонів, юдеїв та міжнародні зв’язки.
- Відмова давати присягу і використовувати вітання.
- Супротив загальній військовій повинності.
- Відмова обіймати посади в державі та рухах (Німецького трудового фронту, Захисту від повітряних атак, Організації нацистського соціального забезпечення, Фонду допомоги взимку тощо).
- Відмова у сприянні підприємствам і видам діяльності, що пов’язані з військовою промисловістю.
- Молитви за здоров’я.
- Експлуатація та озвіринення людей.
- Супротив націонал-соціалістській теорії про Расу.
Для роботи і боротьби проти сект СД розділила їх на такі три основні групи:
- Юдо-християнські секти.
- Секти, пов’язані з масонством, окультизмом і спіритизмом.
- Нехристиянські секти.
Повний список сект відповідної групи можна отримати в місцевому окрузі СС».
Нижче наводиться директива, що підписана Рейнхардом Гейдріхом, головою служби внутрішньої безпеки нацистської Німеччини, що встановлює порядок придушення певних релігійних товариств і сект, а також арешту та ув’язнення в концентраційний табір усіх осіб, пов’язаних із ними.
(Переклад Нюрнберзького документу D-59)
Свідки Єгови
Одними з численних, але часто маловідомих жертв нацизму були члени релігійної течії Дослідники Біблії (Bibelforscher), сьогоднішні Свідки Єгови.
Згідно з одним із джерел, «десять тисяч Свідків Єгови, чоловіків і жінок, стали жертвами садизму і жорстокості під час тих репресій, які організував Гітлер і його поплічники з СС. Цим Свідкам була надана можливість підписати папір, у якому вони відмовилися б від своєї релігії, і їх би відпустили. Далеко не всі прийняли цю пропозицію». Див. King, Christine Е., The Nazi State and the New Religions: Five Case Studies in Non-Conformity, New York 1982.
«Згідно з наведеним вище джерелом, із цих десяти тисяч осіб дві з половиною тисячі так ніколи і не отримали свободу: вони померли в Дахау, Берген-Бельзені, Бухенвальді, Заксенгаузені, Равенсбрюці, Освенцимі, Маутхаузені та інших концтаборах, залишаючись вірними своєму Богові Єгові та Ісусу як взірцю для наслідування. Крім тих, кого помістили в газову камеру, багато хто помер внаслідок побоїв, голоду і медичних експериментів. Інших, включно з жінками, стратили шляхом повішення, обезголовлення і розстрілу».
Журнал «Пробудіться!», 22 серпня 1995 р., с. 9 [3].
Висновки
Нацистська Німеччина не стала б такою без фатальної діяльності антикультових організацій, таких як Апологетичний центр, які остаточно підвели Німеччину до примусової моноідеології. Саме антикультисти навчили націонал-соціалістів і Гітлера, що влада тримається на страхові. А моноідеологія, де всесильна влада виступає гарантом тотального ідеологічного контролю, — це завжди страшно. Це кінець свободи слова, думки і демократії, це промивання мізків, що веде до отупіння і рабської покірності у виконанні наказів. Це здатність чинної влади нав’язати населенню будь-які, навіть найбільш нелюдські зразки поведінки.
За оцінками дослідників, НСДАП за прямої підтримки німецьких антикультистів знищила приблизно шість мільйонів іудеїв, включно з дев’ятьма десятими всіх єврейських дітей, тобто приблизно півтора мільйона. Десятки тисяч інакодумців у довоєнній Німеччині були визнані сектантами і винищені. Крім того, було винищено близько п’ятисот тисяч циган, близько п’ятисот тисяч гомосексуалістів, таку саму кількість інвалідів і приблизно вісім мільйонів росіян та українців. Ключові ідеї пропаганди, яку проводили антикультисти, Гітлер і НСДАП, полягали в гомофобії, ненависті до іудеїв, націоналізмі, расовій біології та боротьбі проти сект.
Ці ідеї породили величезну кількість забобонів, ідеологічних течій, організацій та релігійних громад, і кожна з цих категорій тією чи іншою мірою представлена в сучасному світі.
Антикультизм не розглядався істориками як діючий механізм розвитку й зміцнення Третього рейху, що призвів у підсумку до світової катастрофи, і абсолютно даремно. Вивчаючи це явище й проводячи історичні паралелі, не складно помітити, що історія повторюється. Хоч би як шокуюче це не прозвучало, сьогодні ми є свідками становлення Четвертого рейху, і про це ми обов’язково детально і з фактами поговоримо в наших наступних публікаціях.
Коли ви бачите геноцид і намагаєтеся знайти причину, шукайте ідеологів — виконавців завжди видно. Антикультисти, як ідеологи розв’язання воєн і геноцидів, завжди залишалися в тіні. Настав час вивести їх на чисту воду.