«Хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову».

Джордж Сантаян

В ході копіткої роботи нам вдалося зібрати достатньо необхідної інформації, щоб безсумнівно заявити: послідовники глобального антикультизму сьогодні — це прямі учні тих, хто надихнув свого часу Гітлера. Результат цієї діяльності людство суттєво відчуло в середині ⅩⅩ століття, але суспільство помилково вважало, що перемога над нацизмом здобута остаточно.

Після невеликого занурення в історичний екскурс ви усвідомите, що це помилка. Сьогодні справа нацизму не лише продовжується, але що трагічніше — вона здобула нові, більш витончені форми.

Багато хто забуває, що необхідність створення такої міжнародної платформи, як ООН та Декларації з прав людини, виникла недарма. Після жахів Другої світової війни і страшних злочинів проти людства світ був сповнений рішучості ніколи більше такого не допускати. Те, про що піде далі розповідь в нашій статті, покликане показати, що рівноправне суспільство, свобода й демократія, за які наші предки заплатили кров’ю, сьогодні як ніколи раніше знаходяться під загрозою.

Вплив Мартіна Лютера

Для розуміння всієї низки подій важливо знати, що, незважаючи на удаване відторгнення релігії, Гітлер багато в чому спирався на протестантську церкву та антикультові рухи того часу, тому нашу історію ми почнемо з Мартіна Лютера.

Мартін Лютер, фундатор ідеї протестантизму, відрізнявся радикальними поглядами й увійшов в історію як реформатор, який викривав пороки церкви. Однак він був так само люто нетерпимий до інших християнських конфесій та релігійних течій, аж до вимоги смертної кари для християн, що тлумачили вчення Христа інакше, ніж він сам.

Чи багато протестантів в Німеччині знають про те, що їхній натхненник був затятим антисемітом?

Він стверджував, що євреї — це нещастя німецького народу, пропонував спалити їхні синагоги і школи в честь Господа та християнства. Мартін говорив, що якщо він буде хрестити єврея, то приведе його до мосту, повісить камінь на шию і зіштовхне його у воду. Ці радикальні погляди, які покладені в основу протестантизму, зіграли свою роль у вихованні й поширенні нацизму, далі ви в цьому переконаєтесь.

Гітлер захоплювався Лютером і називав його найвеличнішим німецьким генієм, а протестантські священики, у свою чергу, почали підтримувати ідеї Гітлера.

Протестантські пастори багато в чому несуть відповідальність за швидке поширення серед віруючих німців та сприйняття ними ідеології нацизму, яка спиралася на злочинну інтерпретацію протестантської і католицької релігій.

Надалі атеїстам було заборонено ставати до лав СС. Тому прихильник Гітлера був найчастіше віруючим протестантом чи католиком. 

Незважаючи на те, що на Гітлера чинять значний вплив саме релігійні діячі, вони згодом приймають радикальні погляди і стають затятими борцями з інакомисленням — тобто антикультистами, якщо висловлюватись сучасними термінами. Важливо зазначити, що вплив чинять не самі релігії чи їхні віровчення, а окремі діячі з їхніми власними радикальними поглядами всередині релігійної структури.

Апологетичний центр

При протестантській церкві ще в 1921 році був створений Апологетичний центр — прообраз сучасних антикультових організацій. Офіційно Апологетичний центр повинен був стежити за діяльністю інших релігійних рухів та інформувати стосовно них протестантську церковну громадськість. За фактом Апологетичний центр почав збір даних про різні секти, течії, гуртки та інші об’єднання. 

З 1932 року керівником Апологетичного центру стає пастор Вальтер Кюннет — антисеміт родом із Баварії, головний редактор протестантського видання «Слово і Діло» («Wort und Tat»). Починається антикультова діяльність, тобто боротьба з нехристиянськими течіями: антропософією, дарвінізмом, монізмом, спіритуалізмом, окультизмом та іншими рухами, які, на думку протестантської церкви, складали їй конкуренцію. На цю тему проводяться лекції, тренінги, пишуться статті. До того ж ідеї та методи багато в чому наслідують інквізиторський підхід.

26 квітня 1933 року — Федеральному церковному управлінню в Берліні представлено доповідь Вальтера Кюннета «Церква і єврейське питання», де він закликає швидше покінчити з єврейством, яке, за його словами, являє собою чужорідну клітину в тілі Німеччини. Ця доповідь справила потужний вплив на остаточне ухвалення політики антисемітизму. 

16 грудня 1933 року — роботу і методи антикультистів, тобто Апологетичного центру, помітило й оцінило гестапо. Таким чином Вальтер Кюннет об’єднаний з Адольфом Гітлером щодо ліквідації єврейського впливу на життя народу. Водночас Кюннет прагне остаточно позбутися й інших релігійних та політичних меншин. Кюннет дуже задоволений інтересом гестапо до своєї роботи і пише в своїй доповіді уряду Рейхської церкви: «Управління гестапо виявило великий інтерес до архіву сект Апологетичного центру, а також до нашої роботи щодо боротьби з вільним мисленням, марксизмом і більшовизмом. Гестапо висловило бажання у майбутньому очолити боротьбу з незаконним вільним мисленням разом із Апологетичним центром. Обмін матеріалами між гестапо та Апологетичним центром вже розпочався». 

Відтоді співробітники Апологетичного центру починають посилено забезпечувати імперське міністерство внутрішніх справ, міністерство пропаганди, а також гестапо матеріалами про політичні позиції різних релігійних громад. 

Також Апологетичний центр проводив спільну роботу з рейхсміністерством пропаганди, тобто з напрямком Геббельса, і рейхсміністерством внутрішніх справ. Ця робота точилася навколо створення матеріалів з боротьби проти євреїв та сект. Формуються і постійно розширюються списки так званих сект, тобто будь-яких об’єднань, які Апологетичний центр вважає небезпечними для ідеології держави.  

Отже, представники Апологетичного центру на чолі з Вальтером Кюннетом зробили безліч наклепницьких псевдо-експертних висновків. Унаслідок цього наклепу всі ці об’єднання, так само як і євреї, стали мішенню для нацистської диктатури й наступних жорстоких переслідувань, аж до відправки членів цих об’єднань у концтабори.

Історик Хорст Юнгінгер пише: «Якщо 1931 року ними налічувалося близько 150 релігійних та нерелігійних ідеологічних спільнот, відносно яких було зібрано дані, а двома роками пізніше — близько 250, то 1936 року архівні списки зафіксували близько 500 груп, сект, які вважалися “небезпечними”».

Важливо також відзначити й те, що жорстокість методів, які в подальшому демонструвало гестапо під час Другої світової війни, була запозичена від антикультових організацій. Зокрема, від Апологетичного центру, який організувала радикально налаштована частина протестантської церкви. Радикальні погляди церкви та, згодом, Апологетичного центру були сформовані задовго до радикальних поглядів навіть самого Адольфа Гітлера. Так, дослідники відзначають, що Гітлер «достеменно виконав інструкції Лютера проти євреїв». Історики підкреслюють й те, що саме церковний антисемітизм і визначив характер німецьких національних рухів, тобто визначив сам нацизм. Отже радикальний вектор проти євреїв та інакодумців було визначено задовго до виникнення гестапо. Цікаво, що 1933 року, одразу ж після свого створення, гестапо почало переймати досвід та обмінюватися документацією саме з антикультовим Апологетичним центром. Протестантські пастори, які дотримувалися радикальних поглядів, надалі постійно закликали саме гестапо ще більше посилити методи боротьби з євреями та інакомисленням. Так, 1942 року баварський євангелічно-лютеранський пастор Фрідріх Ауер навіть висунув вимогу нацистському уряду щодо нової «Варфоломіївської ночі», під час якої жоден єврей, що залишиться живим, не буде помилуваний. Цікавим є й те, що після війни ці пастори не були притягнуті до відповідальності за свої нацистські заклики. 

Вальтер Кюннет також не був засуджений за свої антисемітські погляди й співпрацю з гестапо, на відміну від багатьох інших нацистів. Навпаки, Кюннет отримав Максиміліанівський орден за науку та мистецтво, і Баварський орден «За заслуги» від Вільної держави Баварія. А з 1946 року Вальтер Кюннет став професором протестантської теології в баварському Університеті Ерлангена. Кюннету надано почесне звання «Церковний радник».

Якби не антикультисти, то Гітлер ніколи б не розв’язав війну. Він був би лідером партії, яка відстоює розвиток власної країни. Страх, ненависть, войовничість і хибне сприйняття його місії були нав’язані Гітлеру саме антикультовими організаціями.

Ним проманіпулювали, граючи на його амбіціях, нарцисизмі та почутті обраності. Керуючись порадами антикультистів, Гітлер досяг перемоги на виборах, що лише закріпило їхню позицію в його сприйнятті. Зрештою вони розпалили в ньому жагу до захоплення світу. 

Хоч нацистську машину Гітлера було знищено, сам нацизм залишився, і ті, хто створили з лідера звичайної робочої партії Фюрера нацистської Німеччини, так і залишилися непокараними.

Зараз ми спостерігаємо, що те саме зароджується на території росії під керівництвом РАЦИРСу. Далі ми розглянемо ланцюжок передачі знань і тих, хто сьогодні продовжує справу послідовників глобального антикультизму.

Суспільство не поставило крапку в перемозі над нацизмом

Після перемоги над нацизмом міжнародна громадськість об’єдналася і створила ООН для підтримки й зміцнення міжнародного миру та безпеки, щоб ніколи більше люди не пережили жаху, подібного до нацизму. І багатьом здавалося в той момент, що нацизм зник назавжди.

Але 1964 року та ж сама протестантська церква Німеччини офіційно відновила церковну посаду уповноваженого з сект і питань віри Євангелічно-лютеранської церкви Баварії та призначила на неї пастора Фрідріха-Вільгельма Хаака. Він стає наступником нацистської справи Кюннета й головним ідеологом антикультизму в Європі.

В своїх дослідженнях сект в Баварії Хаак посилається на «Дослідження сект» («Sektenerhebung») Євангелічно-лютеранської церкви в Баварії за 1930 рік. Цікавий факт: антикультист Хаак вивчав протестантську теологію в Баварії, в університеті Нюрнберга в ті ж роки, коли в університеті Нюрнберга Кюннет був професором протестантської теології. За ініціативою Хаака на початку 1970-х років відроджується й назва часів нацистського режиму — «Робоча група з релігійних та ідеологічних питань», перейнявши практично ідентичну назву цього відділу у нацистів, — «Відділ з релігійних та ідеологічних питань». 

Отже, ми бачимо, що в той час, коли світ та Німеччина намагалися жити новим, вільним життям, поважаючи права кожної людини, пан Хаак відкинув Загальну декларацію прав людини та основні цінності, що їх прийняв увесь світ. Цінності єдності та рівності. І в своїх «працях» Хаак проголосив наступне: «Якщо ми розуміємо нашу віру правильно, ми не маємо права дозволяти “іншим” продовжувати перебувати у своїй вірі…».

Саме з ініціативи Хаака в Баварії, де нацистські ідеї завжди були особливо сильними, знову почали проводитися лекції й проповіді про сектантів. Показово, що в Баварії досі існує таке явище, як сект-фільтри, яке суперечить усім міжнародним законам та законам Німеччини.

Хаак давав інструкції стосовно того, що протестант чи католик повинен ставитися до сектантів як до нелюдів. Все це знову розпалило полум’я нацизму, і 1988 року, через 43 роки після падіння Третього Рейху, в Баварії знову пролунали крики в бік інакодумців: «на шибеницю їх, розстріляйте їх усіх, Хайль Гітлер!». А 1990 року антикультистом Хааком був складений «чорний список» нових релігійних рухів, так званих сект. І лише через 16 років Федеральний Конституційний суд Німеччини ухвалив рішення про те, що в боротьбі проти цих об’єднань використовується наклеп. Але було вже занадто пізно, так як за ці 16 років стараннями антикультистів полум’я нацизму вже розгорілося й поширилося далі.

Сучасні послідовники антикультизму, що відродили нацизм

1973 року Вільгельм Хаак допоміг своєму «вірному братові по вірі», такому ж борцю проти «сект», антикультисту Йоханнесу Огорду заснувати антикультову організацію — Діалог-Центр.

І хоча центр називався «Діалог», це мирне слово завжди залишалося ширмою. Фактично, Огорд, як і Кюннет в Апологетичному центрі, був християнським антикультистом, який прагнув до боротьби з так званими тоталітарними сектами. Огорд публічно висміяв першу поправку до Конституції США — один із символів вільного суспільства. 

Нагадаємо, як вона звучить:

«Конгрес не повинен видавати законів, що стосуються встановлення релігії або забороняють її вільне сповідування; або обмежують свободу слова чи преси; або право народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями про задоволення скарг».

Огорд назвав її невротичною і заявив, що вона суперечить людській природі. Представництва цього Діалог-Центру також були в Греції, Англії, Індії, Ірландії, росії, а також в Німеччині, в якому Хаак став віцепрезидентом.

Одним із найвідданіших учнів Огорда і Хаака став свого часу Олександр Дворкін. Перебуваючи в еміграції, він тісно співпрацював і з Хааком, Огордом та з їх послідовником пастором Гандоу, а також іншими європейськими й американськими антикультистами.

Отже, Дворкін напряму і повністю перейняв методики нацистів, модель роботи подібних центрів по боротьбі з усіма інакомислячими групами людей.

Пройшовши цим ланцюжком передачі знань і досвіду, ми не могли не звернути увагу на те, що сьогодні Православне християнство в росії повторює історію протестантизму в нацистській Німеччині. У часи нацизму, через радикальні погляди Мартіна Лютера, антикультизм впровадився у протестантизм. А зараз так само російський антикультизм, що очолений РАЦИРСом, проник до православ’я і отруює його зсередини. Історія повторюється.

Створений Дворкіним 1993 року Центр в ім’я Іринея Ліонського, під заступництвом РПЦ, повністю своєю моделлю копіює нацистський Апологетичний центр, створений Кюннетом. Цей Центр заявляє про свою місію як про проведення релігійних досліджень, але насправді проявляє себе як інструмент шкідливої інформаційної пропаганди, спрямованої проти нових релігійних рухів, ідейних об’єднань і навіть бізнес-структур.

У ході своїх досліджень ми виявили, що сьогодні ідеологічним центром сучасного антикультового руху і законодавцем його пропагандистських методик у всьому світі є саме РАЦИРС. Представники РАЦИРСу прикривають свою діяльність нібито благою метою захисту інтересів титульної релігії країни, а саме — православ’я. Але насправді ситуація трохи складніша. Всередині самої релігії знаходяться люди, які зовні хоч і належать до православ’я, насправді відстоюють інтереси антикультових рухів. Всі вони діють спільно, переслідують свої цілі й зиск, які не мають нічого спільного з релігією як такою. 

Тому повторимо ще раз: важливо розрізняти релігію як систему цінностей і вірувань від тих, хто був впроваджений туди свідомо, щоб використовувати її в якості прикриття своєї деструктивної діяльності. Так, представники антикультових організацій та їх пособники, що впроваджені всередину титульної релігії росії, зробили цю країну плацдармом для своєї діяльності, і звідси ж почали цілеспрямовану терористичну атаку на демократичні країни.

Радикальна ідеологія РАЦИРСу, що виникла в росії, сьогодні поширює свій вплив далеко за її межами. Особливо сильні позиції антикультові організації займають у Китаї, Франції та Німеччині, де вони заручилися значною підтримкою влади або окремих її представників з можливістю впливу на законодавчі, судові та правоохоронні органи. Одним з основних представників даної міжнародної терористичної мережі є Європейська федерація центрів з дослідження та інформування про сектантство (FECRIS) зі штаб-квартирою в Парижі.

Незважаючи на те, що антикультові організації в своїх офіційних статутах заявляють, що діють у відповідності до міжнародних конвенцій про права і свободи людини, в реальності справи йдуть зовсім інакше. Антикультові організації з початку свого існування безліч разів компрометували себе своєю антидемократичною і протиправною діяльністю, яка супроводжується навмисним розповсюдженням брехні і наклепу, умисним підбурюванням до насильства, застосуванням деструктивних маніпулятивних технологій, розпалюванням конфліктів на ґрунті релігійної ненависті, цілеспрямованою організацією цькування небажаних груп людей аж до фізичної розправи.

У наступних матеріалах вам будуть надані неспростовні докази.

Аналіз діяльності Дворкіна, як послідовника творців нацизму 

Дворкін вводить термін «тоталітарна секта» і, так само як і Кюннет, проводить лекції, тренінги, пише статті на тему небезпеки сект та неприйняття сектантів віруючими домінуючої релігії. Також, як і Кюннет і Хаак, Дворкін складає списки тоталітарних сект, які, на його думку, загрожують релігії та державі. У своїх зверненнях і лекціях Дворкін навіть використовує ту ж саму риторику нацистської спадщини минулого.

Хаак категорично відкидав Декларацію прав людини як непотрібне явище, а Дворкін заявив, що сьогоднішня слабкість Європи — прямий наслідок підміни її християнської душі деякими «загальнолюдськими цінностями», які насправді нічого не означають.

Кюннет говорив, що єврейство являє собою чужорідну клітину в тілі Німеччини, від якої необхідно позбутися. Дворкін заявляє, що секти нічого суспільству не дають, тільки висмоктують з нього соки, як ракова пухлина, доки не знищать його.

Фрагмент з інтерв’ю Дворкіна:

«Секти нічого суспільству не дають. Ми не знаємо сектантів-письменників, художників, композиторів, мислителів тощо. Вони тільки тягнуть із суспільства соки. Приблизно, як ракова пухлина тягне соки з організму, поки, власне, не знищує його».

Чорні списки…

Ще один метод, який сучасні антикультові угруповання інтегрували із нацизму в сучасні реалії — це складання чорних списків об’єднань та груп, які вони затаврували сектами і які, на їх думку, підлягають знищенню. Ці списки вони регулярно поповнюють новими релігійними рухами, перетворюючи їх на мішені для атак. Звісно, це подається як вимушена необхідність забезпечити безпеку суспільства перед потенційною загрозою. Повернемося у часи нацизму, щоб провести ще одну цікаву паралель. 

Коли НСДАП захопила владу в Німеччині, й антикультисти об’єднали з нею зусилля в боротьбі проти релігійних рухів, які нібито представляли «небезпеку для нації», ситуація для релігійних меншин почала серйозно погіршуватися. 1938 року було видано «Керівництво з боротьби із сектами» («Richtlinien zur Bekämpfung des Sektenwesens»). Це спричинило вкрай тяжкі наслідки для багатьох інакодумців.

Згідно з цим керівництвом, небезпека сект виявлялася в наступних фактах:

1. Виховання у послідовників егоцентричних поглядів та байдужості до всіх питань, що стосуються народу та держави.

2. Підривна робота спільно з марксистами та комуністами.

3. Масонські, єврейські та міжнародні зв’язки.

4. Відмова давати присягу та використовувати німецьке привітання.

5. Відмова від обов’язкової військової служби.

6. Відмова обіймати посади у громадських та державних організаціях (Німецький трудовий фронт, Німецькі повітряні війська, Націонал-соціалістична народна благодійність, 

«Зимова допомога» тощо).

7. Відмова сприяння бізнесу й діяльності, що пов’язана з військовою машиною.

8. Молитви за здоров’я.

9. Експлуатація та обдурювання населення.

10. Неприйняття націонал-соціалістичної расової теорії.

Аналогічним чином, Дворкін на порталі створеного ним «Інформаційно-консультаційного центру в ім’я святого Іринея Ліонського» розмістив список організацій, позначених ним як «деструктивні культи» і «тоталітарні секти». На сторінці кожної організації, що критикується, розміщено список негативних публікацій про неї з різних ЗМІ, які, при детальному аналізі, виявляється, були ініційовані самим Центром.

Почерк публікацій про різні організації дуже схожий. Вони рясніють ідентичними емоційними, оціночними заголовками й визначеннями, і в них широко використовується емоційно перевантажена мова, по суті, мова ненависті: свідоме очорнення, надання представникам груп, що критикуються, стійких дегуманізуючих образів «зомбі», «ґвалтівників», «рабів», «звірів» та інших епітетів, що позбавляють людяності. За допомогою аналогічної риторики нацисти свого часу проводили дегуманізацію євреїв.

Такі списки можна знайти на сайтах інших антикультових організацій, і серед цього переліку можна також знайти (окрім релігійних) велику кількість світських організацій — зокрема різних медичних, спортивних, соціальних, дослідницьких та наукових. Загалом виходить, що мільйони людей вже затавровані антикультистами, за лекалами нацистів у Німеччині. Це демонструє неймовірні масштаби кампанії цькування невинних людей, яку було розгорнуто антикультовим рухом по всьому світу.

Головною метою цих списків є точна вказівка суспільству, правоохоронним органам і владі на нібито небезпечні антисоціальні елементи, з якими потрібно боротися аж до повної ліквідації. До чого призводить згодом складання подібних списків, можна побачити на прикладі становлення нацизму в Німеччині.

Директива Гейдріха

Відома директива, підписана Райнгардом Гейдріхом, головою внутрішньої безпеки нацистської Німеччини, встановлює порядок придушення певних релігійних товариств і сект, а також арешту та спрямування у концентраційний табір всіх осіб, пов’язаних з ними. У ній, серед іншого, є такі рядки:

«… Буде вжито негайних заходів проти… організацій, клубів, спілок і гуртків, а також проти керівників і окремих людей…

Усі організації, клуби, спілки, гуртки, тощо 

▪ всі без винятку будуть зачищені; наявні матеріали (зокрема, переліки адрес, картотеки, листування, апаратура, окультні предмети, письмове приладдя та будь-яке наявне майно) будуть конфісковані;

▪ вони будуть розпущені та заборонені;

▪ буде проведено одночасний обшук в усіх будинках керівників гуртків, а також осіб, що підозрюються у зберіганні подібних матеріалів.

…Особи, які присвятили себе таємним вченням і наукам… підлягають арешту в обов’язковому порядку… уся їх діяльність без винятку буде заборонена під загрозою найсуворіших заходів з боку державної поліції. В кожному окремому випадку вони мають бути відправлені до концентраційного табору… 

Цей захід має бути проведено на всій території рейху… по можливості між 7 та 9 годинами ранку».

Висновок

Як і антикультисти за часів фашистської Німеччини, Дворкін та сплетена мережа антикультових угруповань надають владі матеріали про представників так званих сект. Центр Дворкіна виносить наклепницькі експертні висновки про характер різного роду об’єднань людей, спонукаючи владу до розслідувань проти них і порушення кримінальних справ. 

Цей наклеп на невинних людей у росії, так само як і в Третьому рейху, вже закінчується жорстокими переслідуваннями та фізичними розправами над громадянами.  Ідеї, які насаджує Дворкін, відображають ту саму нацистську позицію, яку висловлювали Хаак, Кюннет і Гітлер: ненависть до інакомислення, нетерпимість, заперечення пацифізму, виправдання насильства. І це ми навели приклад лише одного з багатьох антикультистів, але цього достатньо, щоб побачити їхній прямий зв’язок із нацизмом. 

Те, що ви бачите, — це прямі докази того, що нацизм нікуди не зникав: він дещо видозмінився, підлаштовуючись під нові зовнішні обставини. Однак ми бачимо пряму лінію передачі знань, досвіду і методів боротьби з інакомислячими групами людей з їх повним викоріненням.

Представники глобального антикультизму використовують усі методики нацизму, але для своїх цілей вони розширили та вдосконалили їх. Таким чином, полум’я нацизму розрослося, і тепер ви бачите факти, які доводять, що насправді глобальний антикультизм — це величезна сила, яка вже набрала своєї потужності й прагне до своєї мети: цілковитого знищення демократичних цінностей та побудови єдиного Четвертого рейху.