Тривожні паралелі між історичним розвитком тоталітаризму в нацистській Німеччині та сучасним політичним ландшафтом у росії.
Тему Третього і Четвертого Рейху ми вже порушували раніше, й актуальність її, з огляду на погіршення політичної ситуації у світі, з кожним днем набирає обертів. І нас серйозно турбує той факт, що катастрофічну історію гітлерівської Німеччини сьогодні повторює сучасна росія. Не поспішайте обурюватися, дочитайте статтю до кінця, неупереджено оцініть факти. Історичні паралелі настільки ідентичні, аж до ранкового початку віроломного військового вторгнення на територію іншої держави, що складається враження присутності якогось єдиного режисера. Через 80 років він ніби знову поставив на ті самі рейки потяг без гальм і зіштовхує його в прірву. У його вагонах перебуваємо ми з вами, шановні читачі. Навіть територіально перебуваючи на іншому боці земної кулі, ми також сидимо як пасажири у цьому пекельному потязі. І нехай ця асоціація не здається перебільшеною або дивною; якщо вибухне Третя світова війна — то всім буде непереливки, це торкнеться кожного.
Так, минуло майже століття, а схема становлення тоталітарного режиму з претензією на світове панування повторюється ніби під кальку. Безумовно, часи інші й геополітичний розклад на мапі світу сьогодні зовсім інший. Якщо фашистська Німеччина, рухома расовими ідеями зверхності її лідерів, відверто домагалася тотального домінування над іншими, то лідери сучасної росії (швидше, під диктовку тих, хто за ними стоїть) намагаються виправдати початок кровопролитної війни справедливими, на їхній погляд, аргументами захисту проти наступу блоку НАТО на схід. Чи все так однозначно в цій трагічній історії? Чи щось залишається в тіні? На наш погляд, ця гра не така проста, як здається.
Ми не вдаватимемося до подробиць політичних розбіжностей, а розглянемо дві дуже схожі схеми, де в реалізації чиїхось глобальних і потаємних планів був задіяний знайомий нам механізм боротьби з інакомисленням: предмет нашого дослідження — антикультисти.
У статті «Антикультизм у період становлення фашистської Німеччини» ми описували роль німецьких сектоборців у підбурюванні, пособництві та ідеологічній підтримці нацистського режиму. Ба більше, ми переконані, що нацисти не стали б тими звірячими нацистами, якби за їхньою спиною не було підбурювачів у вигляді антикультистів і протестантських проповідників. Ця публікація є логічним продовженням вищезгаданої статті, з тією лише різницею, що дія переноситься в наш час, на територію держави, яка найбільше постраждала від рук гітлерівських загарбників у Другій світовій війні, — в росію.
Із попередньої статті видно, що нападу на СРСР у Німеччині передував тривалий підготовчий період, у якому можна виокремити кілька чинників або етапів реалізації:
▪️ Ідеологія вищості
▪️ Створення панівної релігії
▪️ Боротьба з інакомисленням
▪️ Масована пропаганда війни
Підсумок — початок кровопролитної загарбницької війни, що занапастила до 70 мільйонів людей по всій планеті.
Передвоєнна Німеччина
На прикладі фашистської Німеччини ми можемо розглянути наступне.
1. Ідеологія вищості. Якщо коротко, політика расової дискримінації, що містила ідеї вищості «арійської раси» і концепцію «расової гігієни», була замішана на гримучій окультній суміші з радикальних теорій Георгія Гурджієва, Мартіна Лютера, Йозефа Ланца, Карла Гаусхофера, Ганса Гюнтера та маніпуляцій з боку впливового таємного ордену «Зелений дракон». Називаючи речі своїми іменами, варто сказати, що біля витоків найбільшої в історії людства війни, що спалахнула у ХХ столітті, стояв справжній антикультизм, адже радикальні погляди антикультизму були сформовані задовго до появи самого Адольфа Гітлера.
2. Створення панівної релігії. Пронацистський церковний рух «Німецькі християни», що виник усередині Євангелічно-лютеранської церкви і називав себе «штурмовими загонами Христа», взяв під контроль усю церкву 1932 року, ставши домінуючою релігією в Німеччині.
3. Боротьба з інакомисленням. Апологетичний центр по боротьбі з сектами з’явився 1921 року і аж до початку Другої світової війни тісно співпрацював з нацистами у справі розпалювання антисемітських настроїв і винищення неугодних. Антикультисти зіграли, на наш погляд, одну з головних ролей у підготовці суспільної свідомості до війни.
4. Масована пропаганда війни. З 1933 по 1945 рік міністр пропаганди Йозеф Геббельс зосередив у своїх руках усі необхідні важелі управління пресою, радіо, кінематографом та іншими сферами німецької культури. Завдяки поєднанню демагогічної риторики, майстерної організації масових заходів та ефективного використання сучасних технологій (насамперед радіо і кіно) з метою пропаганди, йому вдалося заразити широкі верстви німецького народу ідеями націонал-соціалізму і зганьбити комуністів, соціал-демократів, євреїв та представників релігійних меншин.
Перейдемо до сучасної росії
Ми не ставимо за мету провести глибоку аналітику і висвітлити усіх «русскіх» послідовників фашизму, адже ультраправі й націоналісти присутні практично в кожній державі. Наше завдання інше — поглянути на картину глобально, щоб спробувати зрозуміти: чи справді це сценарій, прописаний однією «невидимою рукою», чи неймовірний збіг обставин, що призвів до однакового результату — початку великої війни?
Для цього ми спробуємо вивчити чинники, про які йшлося вище.
Почнімо відповідати на запитання.
1. Чи існує в сучасній росії ідеологія расової вищості?
Відповідь: так, безумовно.
Ці ідеї національного «богообрання» присутні, вони широко обговорюються і популяризуються ідеологами, священнослужителями, громадськими діячами, політологами в книгах, у ЗМІ та на численних інтернет-порталах. Вони «прописані» у свідомості населення, а отже, на них спираються, і це дуже важливий аспект. Джерел настільки багато, що було б доцільніше послатися на Вікіпедію, яка, в свою чергу, увібрала в себе найповніший перелік цитат і посилань.
Визначимо низку тез:
▪️ «Русская ідєя» [1] * (дивіться список посилань наприкінці статті)
▪️ «Русское» месіанство [2]
▪️ Народ-богоносець [3]
▪️ Москва — третій Рим [4]
▪️ Слов’янофільство [5]
▪️ «Арійська» ідея, Четвертий рейх [12]
«Русская ідєя»
Філософський термін, низка концепцій, що виражають ідеї історичної унікальності, особливого покликання і глобального завдання «русского народа» і, в ширшому сенсі, російської держави. Термін «русская ідєя» став відомим за межами росії після читання доповіді філософа Володимира Соловйова «русская ідєя» в Парижі 1888 року. Термін широко використовували в XIX і XX століттях такі «русскіе» філософи, як Євген Трубецькой, Василь Розанов, В’ячеслав Іванов, Семен Франк, Георгій Федотов, Лев Карсавін, Іван Ільїн, Іван Солоневич, Микола Бердяєв, Микола Трубецький, Георгій Федотов, Микола Устрялов та інші.
Відмінне від традиційної російської філософії розуміння «русской ідєї» поширене в середовищі прихильників етнічного «русского» націоналізму, неонацизму й неоязичництва. «Русскіх» розглядають як найкращих представників «білої» або «арійської раси», як найдавніший народ (який створив культуру, писемність і цивілізацію для всього людства) або найчистіших у «расово-біологічному» сенсі, або як таких, що краще за інших зуміли зберегти традиційні «арійські» цінності та культуру. «Русскім» приписують історичну і культурну або расову перевагу над іншими народами. Головними ворогами «русскіх» і «арійської раси» вважають євреїв та іудаїзм [1].
«Русскоє месіанство»
«Русскоє месіанство» — ідея, згідно з якою «русскій народ» вважається єдиною силою, здатною протистояти «світовому злу» і повести за собою решту світу, включно з уявленням щодо «русскіх» як про народ-богоносець. Цим підкреслюється вселенський характер «русской ідєї», її соборність та універсалізм. Стверджується, що росія має глобальне значення і важлива для загального християнського спасіння. Месіанство властиве «русскому» націоналізму [2].
Народ-богоносець
Народ-богоносець — у низці містичних і слов’янофільських учень епітет «русского народу», який розглядають як богоносця (від др.-грец. Θεοφόρος), що виконує «велику релігійну місію» [3], [6].
Архімандрит Феодор (Бухарєв) відводив особливе місце в історії «слов’яно-русам», що сприймаються ним як народ-богоносець, якого береже Бог і Богородиця. Історичною місією цього народу, на його думку, було «розкрити силу православ’я для всіх народів».
«Русскій» православний фундаменталізм містить яскраво виражене політичне месіанство, що випливає з концепції «Москва — третій Рим» [4]. Проповідується ідея про винятковість росії, яку розглядають як осередок духовної істини, чесноти і благочестя, а «русскіх» — як народ-богоносець, носій істинної православної віри.
На думку «русскіх» православних фундаменталістів, моральна винятковість веде до того, що народ-богоносець зазнає гонінь. Стверджується, що на «русской земле» триває битва між силами світла і темряви, «русскій народ» зазнає страждань заради добра, істини і справедливості. Патріотизму дається метафізичне обґрунтування, любов до батьківщини і єдність народу вважаються святими почуттями. «Русскій» православний фундаменталізм має яскраво виражений державницький характер. Запорукою збереження благочестя фундаменталісти вважають єдність держави, церкви і народу («народність»), тому вони виступають за активний вплив церкви на політику, що має бути досягнуто поєднанням її з державою. Своїми ворогами фундаменталісти вважають як зовнішні, так і внутрішні соціальні сили та процеси [7].
«Союз православних хоругвеносців» (СПХ) — російська релігійно-політична православна монархічна і націонал-патріотична організація, створена 1992 року, належить до православного фундаменталізму.
Москва — третій Рим
«Москва — третій Рим» — теологічна, історіософська та політична концепція, яка стверджує, що Москва є спадкоємицею Римської імперії та Візантії. Вона постулює закономірність перенесення політичного і релігійного центру православного світу в росію. Згідно з концепцією, «русская» держава та її столиця є останнім («четвертому не бути») земним втіленням «непорушного» Римського царства, що існувало з часу пришестя Ісуса Христа. Це духовне християнське «царство» не локалізоване в просторі та часі. Воно переходить від одного свого втілення до іншого згідно з теорією «перенесення імперії» («translatio imperii»), що, зокрема, походить від Книги пророка Даниїла [8]. Есхатологічний сенс концепції Філофея («четвертому не бути») передбачав швидке закінчення часів [4], [10].
Ідеологію «Москва — третій Рим» охарактеризував філолог Гасан Гусейнов так: «Саме по собі уявлення, що держава важливіша за окремі людські долі, ідеологія величезної держави, над територією якої ніколи не заходить сонце тощо — це і є втілення ідеї “Москва — третій Рим”» [9].
Ще одним найяскравішим характерним прикладом, що відображає ідеологічну парадоксальність цього терміна, є відомий пропагандистський інтернет-ресурс https://3rm.info/. У дизайні сайту поєднується абсолютно непоєднуване: Бог, православні ікони, влада, самодержавство, патріотизм, обличчя звіра, колір хакі та бойовий патрон.
Слов’янофільство
Слов’янофільство — літературна та релігійно-філософська течія «русской» громадської та філософської думки, що оформилася в 30–40-х роках XIX століття та орієнтована на виявлення самобутності росії, її типових відмінностей від Заходу. Слов’янофіли виступали за розвиток особливого «русского» шляху, відмінного від західноєвропейського. Розвиваючись цим шляхом, на їхню думку, росія здатна донести православну істину до європейських народів, що впали в єресь та атеїзм. Слов’янофіли стверджували також про існування особливого типу культури, що виникла на духовному ґрунті православ’я, а також відкидали тезу представників «західництва» про те, що Петро I повернув росію в лоно європейських країн, і вона повинна пройти цей шлях у політичному, економічному та культурному розвитку [5].
Четвертий рейх
«Арійська» ідея, Четвертий рейх. У багатьох напрямках слов’янського неоязичництва слов’янам або «русскім» приписують історичну та культурну або расову перевагу над іншими народами. Ця ідеологія містить «русскоє месіанство» , «русскій народ» вважають єдиною силою, здатною протистояти світовому злу і повести за собою решту світу. «Арійська» ідея ставить перед росією завдання побудови аналога Четвертого рейху, нової «арійської» імперії світового масштабу. «Русскій» арійський міф відкидає будь-які територіальні суперечки, оскільки «русскій» народ зображується абсолютно автохтонним на всій території Євразії [12].
Газета «Русскій порядок» «Русской національної єдності» (РНЄ) писала про те, що під сузір’ям Риб перебуває іудейський народ, а під знаком Водолія — «русскій» народ, носій Провидіння, якому судилося перемогти світове зло і врятувати людство (1993).
Олександр Баркашов, керівник РНЄ, проголошував початок Ери росії, яка спершу проявиться в «наведенні ладу» в самій росії, потім росія отримає світове панування. «Русскій народ» є народом-богоносцем, а євреї — богоборцями, втіленням абсолютного зла, диявола. Вони, за його твердженнями, влаштували геноцид «русского» народу після 1917 року.
«Росія відроджується сьогодні не як „спільний економічний простір“, а як метафізична сутність — проявлений у світі оплот Бога, для останньої сутички з абсолютним злом, дияволом і його породженням — химерною, богоборчою західною цивілізацією на чолі з Ізраїлем і США» [12], [13].
Олександр Іванов-Сухаревський, лідер Народної національної партії, писав: «Ми, “русскіе”, від самого початку були вчителями і вождями усіх білих народів і цивілізацій. Усі білі народи перебувають із нами в спорідненості, і нам необхідно повернути собі цю першу нашу роль — роль учителів». Він закликав скинути панування «богообраних» фінансистів і відродити «Велику Русь на 3 000 прийдешніх років» [12].
2. Чи існує в росії домінуюча релігія?
Відповідь: так.
РПЦ — найчисленніша помісна православна церква у світі та найбільша релігійна організація в росії. Розглядає себе як єдину канонічно легітимну православну адміністративно-незалежну церкву на території колишнього Радянського Союзу. Ні для кого не секрет, що РПЦ повністю монополізувала «релігійний ринок» у росії, придушивши за останні 20 років практично всі малі релігійні рухи, багатьох із них визнавши екстремістськими й терористичними.
Станом на початок 2019 року, у РПЦ налічувалося 309 єпархій із 382 архієреями, 35 677 священиків і 4 837 дияконів, 38 649 парафій, 474 чоловічих та 498 жіночих монастирів із 5 883 насельниками і 9 687 насельницями відповідно (включно з рясофорними) [15].
Станом на цей самий час на території росії було зареєстровано 18 550 релігійних організацій, що належать РПЦ, включно з 500 монастирями, діючими храмами та іншими молитовними приміщеннями [14].
Підсумок: у росії РПЦ повністю монополізувала «ринок духовного порятунку» і має абсолютну владу.
3. Чи існує в росії боротьба з інакомисленням?
Придушення інакомислення РПЦ фактично чинилося руками антикультистів на чолі з головним сектоборцем Росії Олександром Дворкіним. Повернувшись з еміграції в США, Дворкін створив спершу під крилом РПЦ Центр Іринея Ліонського — 1993 рік, а 2006 року утворився РАЦИРС — російська асоціація центрів вивчення релігій і сект. РАЦИРС об’єднує регіональні громадські організації, що працюють над проблемою деструктивного сектантства на території пострадянського простору.
Досить детально тема багаторічної деструктивної діяльності антикультистів на чолі з Олександром Дворкіним і РАЦИРС була розглянута у фільмі «ВПЛИВ» («The IMPACT»), у першій його частині.
Рекомендуємо до перегляду!
Релігійна нетерпимість Дворкіна добре відома громадськості, правозахисникам і академічним колам. Сайт Іринея Ліонського [18], дітище Дворкіна, містить перелік «неугодних сект», багато з них були визнані екстремістськими організаціями і, завдяки безпосередньо «старанням» самого Дворкіна, заборонені в росії. Ряд членів малих релігійних груп отримали тюремні ув’язнення лише за те, що вірили в Бога не так, як наказує РПЦ.
По суті, за тридцять років антикультової діяльності Дворкіна в росії сталося те ж саме, що і в передвоєнний період у фашистській Німеччині:
▪️ Було зібрано документацію і «чорні» списки сект (у Німеччині цим займався Апологетичний центр під керівництвом Вальтера Кюннета);
▪️ РАЦИРС зміцнила взаємодію із силовими структурами (у Німеччині Апологетичний центр співпрацював із Гестапо);
▪️ Ідеї антикультистів вплинули на першу особу держави, Путіна, який взяв на озброєння їхні теорії «сатанізму» та «сектантства», почав звинувачувати в них Захід і зробив частиною свого державного пропагандистського апарату (у Німеччині ідеї Лютера і Ланса вплинули на світогляд Адольфа Гітлера, а Гестапо після свого створення 1933 року почало переймати досвід і обмінюватися документацією саме з Аппологетичним центром Кюннета, в той час, як протестантські пастори, які дотримувалися радикальних поглядів, надалі закликали Гестапо ще більше посилити методи боротьби з євреями та з інакомисленням);
▪️ Як наслідок, було придушено й знищено неугодних, незгодних та інакодумців для формування за допомогою панівної церкви єдиної громадської думки. Навіщо? Щоб легше було підштовхнути населення країни до розв’язання війни!
Крім того, антикультисти росії провели серйозну роботу над тим, щоб загострити та дестабілізувати внутрішню обстановку в державі, сформувати в суспільній свідомості новий образ ворога в особі українського народу. Наслідки? Початок війни, початок геноциду.
Ці теми ми детальніше розберемо в наступних публікаціях.
4. Чи існує в сучасній росії пропаганда війни?
Риторичне запитання.
Від початку першого збройного конфлікту на Донбасі, 2014 року, пропагандистська машина в росії активно набирала обертів. Ставали жостокішими закони, під заборону потрапила місіонерська діяльність малих релігійних груп. Це був підготовчий етап, у якому особливу роль і активність у штучній демонізації жителів України відіграли як ідеологи «русского міра» — патріарх РПЦ Кирило (Володимир Гундяєв), К. Малофєєв, В. Никонов, Н. Нарочницька та інші, так і антикультові діячі РАЦИРСу, зокрема Олександр Дворкін, Олександр Новопашин, Роман Силантьєв та багато інших. Варто додати, що РАЦИРС, на думку авторитетних джерел, хоч і є навколоцерковною структурою, але прямо підпорядковується безпосередньо патріархії РПЦ.
Після початку збройного вторгнення в Україну у лютому 2024 року, ЗМІ, теле-радіомовлення, література, естрада, кінематограф та всі продержавні інтернет-ресурси на повних обертах почали виправдовувати й підтримувати ідею того, що війна необхідна. Війна — неминуча! Адже це навіть не війна, а всього лише «спеціальна військова операція» (СВО), спрямована на денацифікацію і демілітаризацію «неслухняного» сусіда — жителів держави Україна.
Однак згодом ця риторика розширила свої географічні межі, позначивши справжнє обличчя ворога «русского міра» — демократичну західну цивілізацію.
Минуло два з половиною роки війни, загинули сотні тисяч людей, зруйновано мільйони доль та стерто з лиця землі десятки міст і сіл, а досі мало хто розуміє мету і завдання цієї так званої «спеціальної військової операції». Можливо тому, що на тверезу голову ці цілі виглядають абсурдно, у це неможливо повірити.
Сьогодні громадянин росії, який не згоден із політичним рішенням керівництва країни щодо необхідності вести війну, відчуває досить серйозні моральні та фізичні труднощі. За свою відкриту позицію незгоди він може отримати або тюремний термін, або статус «іноземний агент», вельми схожий за змістом, знову-таки, з тією ж «жовтою зіркою» євреїв у фашистських гетто. Цей принизливий статус, затверджений на законодавчому рівні, психологічно пригнічує будь-кого, хто не згоден, і сприяє негласному видворенню людини з країни.
Проте найпотужніша ідеологічна обробка населення сьогодні йде з боку релігійної організації РПЦ, і знову ж таки, так само, як це було у фашистській Німеччині майже століття тому. Коли головна церква росії забороняє молитися про мир, і замість миру в наказовому порядку затверджує молитву «за перемогу у війні», в той час, як абсолютно не чути голосів протестувальників, — це говорить багато про що. Зокрема й про те, що диктатура практично настала.
Кому потрібна Священна війна?
Після двох років воєнних дій на офіційному сайті РПЦ 27 березня 2024 року було опубліковано Наказ XXV Всесвітнього «русского» народного собору «Сьогодення та майбутнє “Русского міра”». Зокрема, в ньому є такі рядки:
«1. Спеціальна військова операція
Спеціальна військова операція є новим етапом національно-визвольної боротьби “русского” народу проти злочинного київського режиму і колективного Заходу, що стоїть за ним, яку ведуть на землях Південно-Західної Русі з 2014 року. Під час СВО “русскій” народ зі зброєю в руках відстоює своє життя, свободу, державність, цивілізаційну, релігійну, національну і культурну ідентичність, а також право жити на власній землі в межах єдиної російської держави. З духовно-морального погляду спеціальна військова операція є Священною війною, в якій росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію «Утримувача», що захищає світ від натиску глобалізму та перемоги Заходу, який впав у сатанізм.
Після завершення СВО вся територія сучасної України має увійти в зону виняткового впливу росії. Можливість існування на цій території русофобського, ворожого росії та її народу політичного режиму, а так само політичного режиму, керованого з ворожого росії зовнішнього центру, має бути повністю виключена» [17].
Ба більше, цей обширний документ від 27 березня 2024 року розпочинають такі рядки:
«Цей документ, узагальнюючи найбільш значущі пропозиції, висунуті в рамках роботи експертних майданчиків і під час Пленарного засідання, є програмним документом XXV Всесвітнього «русского» народного собору, а також наказом, адресованим органам законодавчої та виконавчої влади росії».
Слово «наказ» має кілька значень:
– сувора настанова, веління;
– документ, що містить доручення вищого органу влади нижчому.
Чи малося на увазі щось інше?
Якщо спробувати оцінити вищенаведене, то, по-перше, зміст його докорінно суперечить Євангельському вченню, християнському світогляду і православному богослов’ю, будучи банальним виправданням антиєвангельських ідей насильства, ксенофобії та геноциду. По-друге, владний тон документа ВРНС наштовхує на відверте нерозуміння: «А хто в домі господар?»
На жаль, варто визнати, що православне християнство в росії сьогодні повторює історію протестантизму в нацистській Німеччині. І люди повинні це розуміти.
Нарешті, чи розуміє Путін, який віддав наказ про початок збройного вторгнення, що став жертвою прихованих маніпуляцій? Кому потрібна і до чого призведе ця «священна» війна? Адже в будь-якій війні завжди страждають звичайні люди.
Джерела:
1. https://en.wikipedia.org/wiki/Russian_Idea
4. https://en.wikipedia.org/wiki/Moscow,_third_Rome
5. https://en.wikipedia.org/wiki/Slavophilia
6. Explanatory Dictionary of the Russian Language: https://feb-web.ru/feb/ushakov/ush-abc/02/us116122.htm
7. Volobuev A. V. Russian Orthodox Fundamentalism: Socio-Philosophical Aspects https://cyberleninka.ru/article/n/russkiy-pravoslavnyy-fundamentalizm-sotsialno-filosofskie-aspekty
8. https://old.bigenc.ru/domestic_history/text/2232667
11. https://en.wikipedia.org/wiki/Book_of_Daniel
13. The Aryan Myth in the Modern World. Viktor Shnirelman https://books.google.ru/books?id=Aa8qCwAAQBAJ&printsec=frontcover&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false
14. Russian Statistical Yearbook 2019: https://rosstat.gov.ru/storage/mediabank/Ejegodnik_2019.pdf
15. Internal Life and External Activities of the Russian Orthodox Church from 2009 to 2019 http://www.patriarchia.ru/db/text/5359105.html