Продовжуємо тему російського антикультового сліду в Латвії. Першу частину читайте тут.

Латвійський комітет по боротьбі з тоталітарними сектами «Антисект» (Latvijas Totalitāro sektu apkarošanas komiteja) було зареєстровано 2007 року, через рік після створення РАЦИРСу. Повідомлення про це було знайдено на офіційному сайті РПЦ. Незважаючи на те, що «Антисект» не значиться на карті iriney.ru як центр інформування про секти РАЦИРС, ми переконані, що негласно цей комітет туди входив і дотримувався єдиної ідеологічної лінії.

Досить того, що «Антисект» належав до російської православної церкви Московського патріархату [1] у Прибалтиці, був членом-кореспондентом FECRIS [2] та нарівні з іншими, за допомогою тих самих, абсолютно однакових методів, активно розпалював антисектантську істерію в латвійському суспільстві. І подальший аналітичний розбір тільки зміцнить нас у переконанні, що агенти РАЦИРСу продовжують свою екстремістську діяльність і в Латвії, нарощуючи свій вплив у прибалтійському регіоні.

Найактивнішими сектоборцями в Латвії були Олег Нікіфоров, Віктор Йолкін і Світлана Крилова. Усі вони входили до складу радикальної партії «Латвійський Російський союз» [4], яку очолював відомий проросійський пропагандист Андрій Мамикін. На сьогодні його оголошено у міжнародний розшук за виправдання злочинів проти людства, скоєних росією в Україні, і переховується від правосуддя в російській федерації. Там він продовжує активно займатися медіадіяльністю, зокрема спрямованою проти інтересів Латвії. Він веде канал на Ютубі [5]. Більш детальну інформацію про нього можна знайти в нашій попередній статті.

Восени 2006 року, у рік утворення РАЦИРСу, на сайті російського союзу Латвії вийшла стаття «Раби — не ми?». [6] У конференц-залі ризького готелю «Ісландія» пройшов семінар з питань обмеження діяльності тоталітарних сект. Його організували й провели Олег Нікіфоров і Віктор Йолкін. На семінар було запрошено представників усіх політичних партій Латвії, проте відгукнулися на запрошення небагато. Амбітно, інакше не скажеш.

Варто прислухатися до сказаних на цьому семінарі слів Віктора Йолкіна, щоб розгледіти знайомий почерк антикультової пропаганди зі смердючим душком РАЦИРСу:

«По-перше, необхідно ввести поняття “тоталітарна секта” в наше законодавство. У законі про лікарську діяльність прирівняти гіпноз, трансові техніки та інше до інструментів психіатра і психотерапевта. Тобто так само як і ліки, визнати це інструментом лікаря. З усіма обмеженнями, що звідси випливають. Необхідно створити міжвідомчу комісію експертів, оскільки деякі секти реєструються як громадські організації. У законі про громадські організації треба посилити контроль за їхніми цілями й завданнями. Ми просимо всіх політиків висловити свою позицію і свої наміри. У людей, які пройшли через тоталітарні секти, небезпечно змінюється структура психіки».

Цікаво, думка що насамперед необхідно ввести поняття «тоталітарна секта» в латвійське законодавство — його особиста думка, чи вказівка «зверху»? Йолкін відверто говорив заготовками, отриманими від російських кураторів, настільки явно читається їхній стиль. Тут і термін Дворкіна «тоталітарна секта», і спроба закріпити себе в ролі законодавця, і запрошення до діалогу з чинними політиками, що, вочевидь, має на меті вибудовування зручних маніпулятивних схем у подальшій взаємодії.

До конференції FECRIS у Ризі, згаданої в першій частині, залишалося ще дванадцять років, але вже чітко проявлялася тверда лінія латвійських активістів у дотриманні директив «згори».

Що стало причиною такої активності? Ми задавались цим питанням, поки не знайшли статтю Ервінса Якабсонса (Ervīns Jākabsons) «Увага — антисектанти!» [7], написану латиською мовою. У ній автор висвітлює становлення антикультового руху в Латвії, у центрі якого опинилися й наші головні дійові особи. Наведемо кілька уривків зі статті, оскільки її зміст вдало доповнює наше розслідування, тоді як сам автор, можливо, й не усвідомлює всього масштабу руйнівної діяльності, притаманної антикультовому тероризму.

Російськомовна версія новинного порталу «TVNET» почала публікувати цикл статей «Увага, секти!» Цей матеріал також перекладається і передруковується латиською версією TVNET. Можна було б не звернути особливої уваги на цей проєкт… якби за ним не стояла доволі одіозна неурядова організація «Антисект», раніше відома як Латвійський комітет із боротьби з тоталітарними сектами. Оскільки однією з «послуг», пропонованих на сайті «Антисект», є «експертиза соціального забезпечення релігійних організацій» відповідно до критеріїв, відомих самим «антисектантам»…

Зупинимося й зазначимо, що «Антисект» на даному етапі вже має можливість проводити якісь релігієзнавчі експертизи. Що це означає, не зовсім зрозуміло. Можна припустити, що вони поклали на себе такі самі суддівські функції, як і РАЦИРС, — визначати, кого назвати сектантом, а кого ні.

Так що ж являє собою загадкова організація «Антисект»? Її витоки можна простежити до жовтня 1995 року, коли група активістів Російського молодіжного клубу задумала кинути виклик громаді «Нове покоління», яка швидко розвивалася, переважно російськомовній. За даними сайту «Антисект», у ті роки нібито вдалося відмовити півтора десятка людей від участі в громаді. З 1996 року «антисектанти» влаштовують регулярні пікети в Ризькому спортивному манежі, коли там проходили щорічні конференції «Нового покоління»…

Відзначимо попутно: 1995 рік — початок діяльності активістів російського молодіжного клубу, 1994 рік — утворення FECRIS, 1993 рік — створення Олександром Дворкіним центру в ім’я Іринея Ліонського [8].

«2007 року було створено юридично незалежне об’єднання Комітет з боротьби з тоталітарними сектами “Антисект”, яке на прохання і без запрошення пропонує “консультувати” державні й муніципальні установи, заклади освіти й охорони здоров’я, правоохоронні органи та ЗМІ з “сектантських питань”.

Офіційно декларована організацією мета — боротьба з деструктивними сектами — не була б чимось ганебним, якби вона дійсно боролася з небезпечними сектами й культами. Однак “Антисект”, хоча й рекламує себе як професійна організація, має повну нездатність відрізнити деструктивні культи від визнаних в усьому світі, але менш поширених у Латвії християнських напрямів і громад, діяльність яких нешкідлива. “Антисектантські” статті та інтерв’ю змішують кришнаїтів і саєнтологів, “Біле братство” і “Храм Дурги”, Свідків Єгови і мормонів, а поряд з ними й цілком християнські громади. У зв’язку з цим виникає питання: невже “антисектанти” мало здатні визначити, що таке секта?»

Переплетення різнорідних і хаотичних тверджень у публікаціях — впізнаваний почерк пропаганди РАЦИРСу. Ми вивчили десятки подібних статей, побудованих на неаргументованих звинуваченнях і відвертій дезінформації. Ервінс Якабсонс також вказав на це, оскільки подібний наклепницький сумбур цілком може викликати обурення  у грамотного читача.

…Саме двозначність у визначенні сект створює хаос в усій діяльності «Антисекту», де східні релігії, нью-ейдж і псевдохристиянські групи пхають в одну торбу з християнськими громадами. Така позиція об’єднання, ймовірно, зумовлена тим, що серед його співробітників є тільки російські прізвища, тоді як росіяни вважають себе «народом православним», навіть якщо віра не практикується в повсякденному житті, отже усі інші для них сектантські. У Латвії лютеран і католиків не називають сектантами, однак у статтях проєкту «Увага, секти!» згадують і такі доволі давні напрямки християнства, як адвентисти сьомого дня та Армія спасіння. Я гадаю, що підсвідомо для активістів «Антисекту» баптисти й методисти, адвентисти й реформати теж просто сектанти…

Немов дежавю переживаєш. Про «православне богообрання» детально висвітлювалося у статті «Фашистська Німеччина та сучасна росія».

Проте головним об’єктом неприязні «Антисекту» є харизматичні та п’ятидесятницькі громади. Статті журналістки TVNET Вікторії Пушкеле (Viktorija Puškele) [9], задіяної в проєкті «Увага, секти!», розкривають цілковите нерозуміння не тільки форм вчення і богослужіння п’ятидесятницьких та харизматичних громад, а й самого євангельського християнства як такого. На церковні служби, куди журналістка приходить потайки з прихованою камерою в кишені, її шокує все: хвала, поклоніння, молитва голосом, збір пожертв — не кажучи вже про такі специфічні речі, як говоріння мовами або випадки екзорцизму. Читаючи твори Пушкеле, не знаєш — плакати чи сміятися. Від серйозного новинного порталу, яким себе вважає TVNET, можна було б очікувати, що перш ніж писати наклепницькі статті, журналіст професійно підготується до теми: дізнається більше про витоки, історію, форму викладання та поклоніння тому чи іншому напрямку християнства. На жаль, у творах Пушкеле виражені кричущий непрофесіоналізм і відсутність заглиблення в тему, про яку вона пише.

І знову дежавю! Згадалися скандальна чеська антикультистка Христина Цирокова та українська догхантерка (убивця тварин) Ірина Кременовська, яка також замішана в брудних антисектантських журналістських розслідуваннях і має російських кураторів з РАЦИРСу (про це ми розповімо пізніше). У Латвії, виявляється, живе їхній «трійник» — така сама безпринципна авантюристка-провокаторка, яка незаслужено носить звання журналіста, та готова заради гарячого сюжету залізти з прихованою камерою будь-кому під спідню білизну.

Її ім’я Вікторія Пушкеле.

«Боже, прости цю жінку, адже вона не відає, що творить!» — у якийсь момент виголошує Ервінс Якабсонс у своїй розповіді.

Можна тільки захоплюватися вмінням молодої журналістки описувати церковні служби так, що навіть обізнана людина відчуває, що потрапила на зібрання якогось таємничого культу, навіть якщо громада, про яку пише журналістка, вам знайома і ви знаєте, що нічого подібного там не відбувається. Можливо, така думка пов’язана з незнанням журналістської практики та внутрішнього порядку богослужінь у євангельських церквах, але, можливо, експерти «Антисекту» підказали їй, що всі громади, які вона відвідує, є небезпечними тоталітарними сектами. Тому Пушкеле ходить на церковні служби наче на ворожу територію і спеціально шукає щось підозріле. Якщо читача не можна налякати «сеансами гіпнозу» та екзорцизмом, то стверджується, що його буде піддано маніпуляціям шляхом «психологічних технік» у «сектових» службах. Що являє собою маніпуляція психологічними техніками, не уточнюється, бо тоді довелося б визнати, що і рекламна індустрія, і політики, і сам «Антисект» працюють із подібними «техніками» у своїй секті антиреклами.

Ось кілька прикладів того, як люди бояться. Про службу доволі християнської громади Пушкеле пише: «Представників духовного центру можна побачити в багатьох місцях зали. […] На деяких з них помаранчеві сорочки. Вони по кілька разів фотографують присутніх, іноді переміщуються між рядами слухачів і вторять проповідникові, який під час загальних молитов… переходить на розмову незрозумілими мовами». Досить страшно, чи не так? Сектанти в уніформі вас фотографують, контролюють те, що відбувається в залі, і розмовляють незрозумілими мовами. По суті, це парафіяльні служителі, робота яких полягає в тому, щоб вітати відвідувачів, допомагати їм знайти місце, допомагати пастирям під час клопотань, дбати про порядок і безпеку в залі. Зазвичай жодної фотозйомки не відбувається, тож можна припустити, що Пушкеле потрапила на службу, де її фотографують для потреб громади або вебсайту. Але, можливо, фотографію журналістка плутає з відеозйомкою, яка робиться для того, щоб люди, які не ходять на службу, могли переглянути її в запису.

Для залякування читачів використовуються й інші прийоми. Наприклад, Пушкеле особливо акцентує увагу на тому, що деякі активісти описаних конгрегацій, «як правило, мають сумнівне або навіть кримінальне минуле». Справді, у християнських громадах є й колишні злочинці, життя яких радикально змінилося завдяки Христу. Деякі з них є церковними служителями і навіть пасторами… Однак контекст творів Пушкеле свідчить про те, що «колишні злочинці» навмисно створюють «злочинні секти», щоб маніпулювати людьми й вимагати в них гроші…

Антикультизм — воістину низьке й безсоромне заняття. Адже що відбувається? Справжні провокатори, які викликають у людей страх, роздратування та негативні емоції, які обмовляють і вигадують своєю хворою уявою якісь злочинні махінації, які бачать у людях тільки ворогів або ж виконують проплачене замовлення, безкарно розгулюють на свободі, розтоптуючи гідність ні в чому не винних віруючих людей. Що більше ми вивчаємо це явище і його носіїв, то частіше доходимо висновку про відсутність у провокаторів елементарної совісті та присутність якихось психічних відхилень.

Далі Ервінс Якабсонс змушений виправдовуватися. Хоча перед ким? І навіщо?

Твердження представників «Антисекту» про те, що багато християнських громад роблять усе тільки «з однією головною метою — вичавити зі своїх послідовників якомога більше грошей», є явною брехнею. Принаймні в латвійському контексті це, звісно, не так.

Ну ось, нарешті, Ервінс Якабсонс переходить до суті:

…можна подумати, що це просто група переконаних православних фундаменталістів, які вважають сектами всі інші конфесії і реагують відповідно. Однак це не так. Настав час розкрити справжнє обличчя й політичну передісторію товариства «Антисект». Як відомо, на Русі православ’я завжди використовувалося в політичних цілях. Латвійські «антисектанти» — це ще й не просто неурядова організація, яка дбає про «психічне здоров’я» суспільства, а цілком собі політичний проєкт, за яким стоїть російська радикальна партія «Латвійський російський союз». Один із лідерів «Антисекту» Віктор Йолкін раніше був активним членом партії «За права людини в єдиній Латвії», а зараз є членом правління партії «Латвійський російський союз». З партією пов’язані й інші активісти «Антисекту». Це ті самі люди, які виступають за негайне звільнення Олександра Гапоненка, який був ув’язнений за підрив суверенітету Латвії, відстоюють права російської мови як державної в Латвії та обіцяють відстоювати права російських школярів на державні гроші на навчання російською мовою.

Підрив суверенітету країни, так само як і дестабілізація суспільства, — візитна картка антикультизму. Виявляється, у Прибалтиці відбувалося теж саме. І напевно, відбувається й сьогодні.

Лідери «Антисекту» — Олег Нікіфоров [10], Віктор Йолкін [11] і Світлана Крилова [12] — також є прихильниками радикальної партії «Латвійський російський союз».

Можна запитати: чому, по суті, важливо, щоб політичний проєкт позиціонував себе як борець із «сектами»? Тому що, беручи участь у євангельських громадах, російськомовні люди стають більш вестернізованими, більш терпимими до інших конфесій і, зрештою, більш лояльними до Латвії. Отже, радикальні російські політики більше не мають можливості контролювати світосприйняття цих людей. Особливе значення єдиної «національної релігії» розуміють і в росії, яка використовує православну церкву як зброю для боротьби з «чужим ідеологічним впливом», називаючи окремі конфесії екстремістськими та наражаючи їх на конфіскацію майна, обшуки, приниження та ненависть з боку суспільства. Подібне уявлення формується і в російськомовній свідомості Латвії про те, що Православ’я є єдиною формою християнства, прийнятною для росіян, а всі інші громади, а також багато неурядових організацій — «американські секти». Можливо,  це не стосується католиків і лютеран, але це теж «чужі віросповідання», які істинно віруючий росіянин не любить відвідувати.

Пропаганда про «проникнення американських сект» у Латвії слідує тому самому сценарію, що й події в Україні. Згадаймо, як ще 2014 року Олександр Дворкін звинувачував український уряд у повальному впливі міфічних американських сект, які нібито маніпулюють свідомістю населення. Використовується одна й та сама риторика РАЦИРСу. На жаль, через 10 років Україна опинилася під ударом абсолютно безглуздої повномасштабної війни, що стала результатом посиленої ідеологічної обробки свідомості населення російської федерації.

…прагнення «Антисекту» домогтися на урядовому рівні створення міжвідомчої комісії, яка контролювала б усі релігійні організації, групи особистісного розвитку і компанії прямих продажів. Йдеться про тотальний державний контроль над релігійними та іншими неурядовими організаціями.

Такий контроль уже існує в росії. Чи варто говорити, що «Антисект» пропонує своїх співробітників в якості експертів контрольної комісії в Латвії. Саме «професіонали» асоціації матимуть право «виявляти суворі ознаки, за якими можна відрізнити секти від інших типів організацій, і матимуть змогу оцінити, які види діяльності секти вигідні членам секти і суспільства, а які небезпечні». І щойно це буде зроблено, «Антисект» обіцяє провести «такі законодавчі зміни, які не дадуть жодної можливості діяти шкідливим для суспільства сектам, а винні в порушенні цих правил нестимуть сувору відповідальність». По суті, асоціація й російські політики, які стоять за нею, пропонують Латвії модель «чужих сект», випробуваних у Росії та Білорусі, включно з демонізацією і переслідуванням євангельських громад. Це дозволило б тримати латиських російськомовних людей в ідеологічному рабстві так званого «русского міра».

Питання в тому, чому проєкт «Увага, секти!» підтримує латвійська редакція TVNET?.. [13] 

Факти свідчать про те, що за «благородними» цілями, прикриваючись замаскованою організацією, стоїть деструктивна структура, спрямована на контроль процесів, які відбуваються в країні, та запобігання виходу з-під контролю будь-якої релігійної чи неурядової організації… Чим небезпечна асоціація «Антисект» для Латвійської держави? Тим, що вона накладає тавро секти на організації та окремих осіб, у діяльності яких немає жодних ознак сектантства. Тому що необґрунтовано оголошуються сектами конгрегації, громадські організації та особи, які діють всупереч інтересам цього об’єднання і російських радикалів, що стоять за ним. Мета цієї брехні — очорнити в очах громадськості тих, хто виступає проти імперської ідеології «єдиної вітчизни, єдиного царя, єдиної віри».

У чиїх інтересах поширюється така брехня? На сайті «Антисекту» зазначається, що з 2017 року асоціація працює і в Росії, куди їхніх «фахівців» регулярно запрошують для участі в ефірах підконтрольних Кремлю російських телеканалів. Сайт асоціації в росії також набагато більший і ширший, ніж у Латвії. У зв’язку з цим виникає питання: хто все це спонсорує? Можливо, росія? І якщо так, то з яких джерел? Від різних програм підтримки співвітчизників, від «Русского міра» або подібних організацій? Але в такому разі антисектантське об’єднання довелося б назвати агентом російського впливу. Пам’ятаймо, Латвія — це наша країна. Наша країна, наша нація, наша земля. Давайте станемо на захист нашої країни, країни й народу, його мови, свободи віри і свободи думки. Давайте не будемо так дешево потрапляти в пропагандистські мережі Кремля й давайте не будемо їм підспівувати! Давайте будемо пильними: мета «антисектантів» Кремля — не об’єднувати, а розділяти!

Цілком правильно, шановний Ервінс Якабсонс, міжнародний антисектантський рух насправді й є сьогодні агентом російського впливу, і ми вкотре переконуємося в цьому на прикладі невеликої прибалтійської держави Латвія. Дивовижним тут виглядає те, що людина, яка написала цю статтю, зробила самостійно такі правильні висновки.

На завершення додамо до цього ще трохи гостроти. До загального відома, в Латвії є також РПЦ М — Просійська православна церква Московського патріархату! І знову в нас з’являється аналогія з Україною. Там, переходячи в Київський патріархат, митрополит Філарет визнав факт своїх контактів із КДБ: у минулі часи він був завербований і мав агентурну кличку «Антонов».

У Латвії, де ще підтримується стабільність, але триває активна стадія боротьби духовенства і мирян за очищення церкви, єпархію РПЦ МП очолює 40 років тому завербований КДБ (Комітетом державної безпеки СРСР) Олександр Кудряшов [14], який колись мав агентурну кличку «Читач». Нині він митрополит Олександр [15].

Як бачимо з наведеного аналітичного огляду, країни прибалтійського регіону також перебувають під агресивним впливом антикультових організацій, що мають яскраво виражений російський слід. Ми нікого не засуджуємо, винесенням вироку займатиматиметься міжнародний трибунал, ми лише досліджуємо предмет антикультових зв’язків.

Хочеться сподіватися, що в цьому регіоні збережеться мир і стабільність. Але для цього місцевим компетентним органам не завадило б завбачливо звернути увагу на інформацію, викладену в цьому огляді.

Але безумовно, варто нагадати про резолюцію ПАРЄ № 2567 (2024) «Пропаганда і свобода інформації в Європі» (Propaganda and freedom of information in Europe) від 1 жовтня 2024 р. [16], де в пункті 6 сказано:

«Асамблея визнає, що для авторитарних режимів, таких як Російська Федерація, пропаганда є невід’ємною частиною їхньої війни проти демократії».

Що вибере Латвія? Вирішувати їй.

Джерела:

1. http://www.patriarchia.ru/
2. https://www.fecris.org/
3. http://web.archive.org/web/20201130171313/https://www.fecris.org/members/
4. https://rusojuz.lv/
5. https://www.youtube.com/@mamikinstv9131
6. https://rusojuz.lv/raby-ne-my/
7. https://www.kristuspasaulei.lv/uzmanibu-antisektanti/
8. https://iriney.ru
9. https://www.facebook.com/Zurnalistikasceribas/posts/viktorija-pu%C5%A1kele-rustvnet-%C5%BEurn%C4%81liste-ir-%C5%A1ogad-nomin%C4%93ta-latvijas-%C5%BEurn%C4%81listu-asoc/177928756164294/?locale=ar_AR
10. https://www.russkije.lv/lv/lib/read/o-nikiforov.html
11. https://www.facebook.com/v.yolkin/?locale=ru_RU
12. https://www.krilova.org/
13. https://www.tvnet.lv/
14. https://en.wikipedia.org/wiki/Aleksandrs_Kudrja%C5%A1ovs
15. https://www.bbc.com/russian/features-46653022
16. https://pace.coe.int/en/files/33808/html?__cf_chl_tk=ua336qpX7aGCD9.vCIq.0yTTXMS8znkvpCCto2Q.pLg-1729273787-1.0.1.1-GmOkYrU53ap2n7tOxAXZqSpDTFWPaXjo04wvN_NWAVY