«Обережно! Секта!» — Що ти відчуваєш, коли чуєш таке? Ти відчуваєш небезпеку, страх, хочеться відсторонитися. Чи не так? І точно не хочеться спілкуватися з тими, кому «промили мізки».

Стигматизація — це навішування негативних ярликів на окрему людину, групу людей чи ідею з формуванням негативного ставлення до них. Вона міцно увійшла в наше життя. Нам звично говорити: він тупий, вона ненормальна, вони сектанти. Сектант — це тавро ганьби в нашому суспільстві. А ти впевнений, що знаєш, що стоїть за цим насправді? Хто і для чого закликає нас навішувати такі ярлики один на одного?

Стигматизація або метод таврування — це один із найефективніших методів маніпуляції громадською думкою за допомогою формування негативного образу в свідомості людей. І мало хто замислюється, наскільки він небезпечний. У сьогоднішньому суспільстві це метод дегуманізації людини або групи людей в очах суспільства. Це метод розділення людей, що змушує їх ненавидіти своїх близьких, друзів, знайомих і незнайомих людей. Але що гірше, це метод перетворення людей на потенційних убивць.

Начіплений ярлик сприймається свідомістю людей як висновок, якась усталена думка про людину або організацію, що не потребує фактів і доказів. Інакше кажучи, він сприймається в обхід осмислення, в обхід аналізу і розуміння. При цьому «ярлик» повністю анулює в очах інших людей будь-які позитивні якості особистості, групи або організації, що дискредитується. Стигматизовані люди стають мішенню. Їх ненавидять, зневажають, уникають. До них відчувають гнів і відразу. До них на підсвідомому рівні проявляють усе — від зневажливого уникнення до насильства, включно з убивством.

Досить згадати страшний приклад стигматизації у фашистській Німеччині — «жовту зірку», якою таврували єврейський народ. Жовта зірка, яку євреї були змушені носити в період нацистського режиму в Німеччині та окупованих країнах під час Другої світової війни. Цю відзнаку, зазвичай у формі зірки Давида з написом «Jude» (німецьке слово «єврей»), використовували для ідентифікації, приниження та ізоляції єврейського населення. «Ти єврей, ти той, через кого погано живе німецький народ». І страшний геноцид, який розпочався слідом за цим.

Стигматизація небезпечна тим, що будь-якої миті будь-яка людина може стати вигнанцем суспільства, оскільки приводом для стигматизації може стати абсолютно все: національність, твої переконання, вірування, приналежність до якоїсь спільноти. Часто саме стигматизація є підґрунтям дискримінації — утиску прав людей за якоюсь ознакою.

У Стародавній Греції словом «stigma» називали тавро, яке випалювали на тілі злочинців, зрадників і рабів. Давайте подивимося, хто сьогодні дозволяє собі таврувати людей у демократичному суспільстві й за що. Повернемося до страшного ярлика — «секта», «сектант». Цікаво, що спочатку словом «секта» називали групу людей, яка відокремилася від ширшої спільноти. З історичного погляду більшість релігій та релігійних громад зароджувалися як секти.

Секта (середньовічне лат. secta —школа, шлях, вчення, напрям, від лат. sequor, лат. sequi — іду, слідувати) — поняття (термін), що використовується для позначення релігійної, політичної, філософської чи іншої групи, яка відокремилася від основного напряму та суперечить йому, або вказує на організовану традицію, що має свого засновника й особливе вчення. Слово «секта» від самого початку не несло в собі жодного негативного змісту. У класичній латині цей термін (лат. secta — «партія, школа, фракція») слугував для позначення способу мислення, способу життя.

«В 11–17 століттях слово «секта» використовується як синонім літературної, філософської, політичної або релігійної школи думки чи товариства. Будь-який філософський гурток, релігійне співтовариство, літературний салон, орден (як у значенні філантропічного товариства, так і в значенні підрозділу, наприклад, Католицької церкви) і навіть політична партія можуть бути названі “сектами”».

Бертіл Перссон

«Історія використання методу стигматизації — «навішування ярликів і ганебних міток» — тісно переплітається з діяльністю антикультових організацій і тоталітарних режимів упродовж усієї історії людства. Саме антикультові організації є затятими борцями із сектами й культами. І саме з їхньої подачі нейтральне відпочатку слово набуло різко негативного забарвлення. Сьогодні їхні лідери заявляють, що є експертами у визначенні того, яка з релігійних або нерелігійних організацій є «тоталітарною сектою» або «деструктивним культом». Додавання до слова «секта» слів «тоталітарна» й «деструктивна» надало цьому ярлику зловісного сенсу, посилило «небезпеку», що йде від спільнот, на які цей ярлик було начіплено. І зверніть увагу — нерелігійних організацій. Якщо ви думаєте, що антикультові організації  ведуть боротьбу проти «інакомислення» виключно в рамках певних релігійних напрямів, то це не так. Під їх пильною увагою кожен із нас. Кожен, хто наважився мати власну думку. Кожен, хто сміє думати й діяти інакше, ніж сказано. Ким? На це запитання ми й відповідатимемо» [2].

Звідки бере початок антикультизм?

Щоб у цьому розібратися, звернімося до історії становлення християнства. Точніше, до гонінь на перших християн.

Безліч різних релігійних шкіл, які поширилися в перші століття після Христа, майже ставши домінуючою формою християнства, отримали назву «гностицизм». Термін «гностик» походить від грецького слова «gnosis», що означає «знання». Гностиком називають людину, яка набула якогось особливого знання і живе відповідно до нього. З цієї точки зору термін «гнозис» не містить в собі жодного негативного сенсу.

Негативного значення термін «гностик» набув тоді, коли ранні Отці Церкви застосували його по відношенню до деяких, широко відомих на той час груп вірян, які відкололися від вчення Церкви. Приблизно до другого століття було безліч християнських груп у Середземномор’ї — симоніанці, николаїти, офіти, наассіни, сесіанці, перати, базилідіанці, карпократини, валентиніанці, маркозіанці, які підпадають під назву «гностики». Тих, кого ранні Отці Церкви назвали єретиками, оголосивши гностичні твори єрессю. Кажучи сучасною мовою, начіпили на них ярлик «секта».

ЄРЕСЬ (др. грец. αἵρεσις — «вибір, напрямок, школа, вчення, секта») — свідоме відхилення від релігійного вчення, яке вважається кимось вірним, що пропонує інший підхід до релігійного вчення. Таким чином, представники двох різних течій релігійного вчення можуть взаємно звинуватити один одного в єресі.

Святий Іриней Ліонський був першим, хто використовував цей термін у негативному сенсі, що стосувалося єресі Симона Самаритянина (Діяння 8: 9–24).

Св. Іриней повідомляє, що послідовники Симона поширилися на всій території Александрії, Малої Азії та Риму, тож «з’явилися  цілі натовпи гностиків, як гриби після дощу» (Проти єресей, I, 29.1). Цікавим є той факт, що нацисти, формуючи негативний образ євреїв, порівнювали їх з отруйними грибами. Збіг? Навряд чи.

Серед усіх різновидів гностиків, які згадані вище, найвідоміші — валентиніанці. Як казав св. Іриней, вони, діючи всередині Церкви, були наче «дикий звір, що піднявся для стрибка». З ними цей Отець Церкви боровся ще більш відкрито. Давайте згадаємо, як взагалі боролися з першими християнами. Християн позбавляли життя, віддавали на поталу диким звірам в цирках, перетворювали на живі смолоскипи, щоб освітити нічні гуляння, катували, живими закопували в землю. А безліч людей, які були свідками цих звірств, перебували під дією неймовірно сильного страху. Страху стати одним із них, одним із тих, хто посмів думати або вірити інакше. Отакі страшні наслідки методу стигматизації, «таврування» або «навішування ярлика». Методу, який набув неймовірних масштабів у наші дні.

У перші століття християн звинувачували у всіх можливих і неможливих злочинах, які можна було тільки вигадати: вони й «порушують» державні закони, і руйнують саму державу, сім’ю, впроваджують розпусту, дітовбивство, богохульство тощо. Їх звинувачували у сповідуванні віри, відмінної від державної релігії. Св. Іриней говорив, що до єресі (різних сектантських вчень) схильні люди «не міцні розумом і легковірні, особливо жінки». Іриней сам нерідко був свідком подальшого каяття спокушених. Знайомо? Хіба не цей образ сектанта сформований у свідомості людей сучасними антикультовими організаціями?

«Твори св. Юстина Мученика та інших християнських письменників II ст., що примикають до нього за характером своїх творів, демонструють нам апологетичну діяльність стародавньої Церкви, діяльність, спрямовану назовні, спрямовану проти зовнішніх ворогів. У його творах шукали свідчень істини пізніші отці та вчителі Церкви; до його авторитету зверталися в новітній час римо-католицькі та протестантські богослови для розв’язання віросповідних суперечок, для з’ясування питань щодо канону священних книг, щодо історії обрядів і догматів Церкви» [1] .

«Історики підкреслюють той факт, що саме церковний антисемітизм визначив характер німецьких національних рухів, тобто самого нацизму. Так, радикальний вектор щодо євреїв та інакодумців визначився задовго до виникнення гестапо. Цікаво, що 1933 року, одразу після свого створення, гестапо почало переймати практики та обмінюватися документацією саме з антикультовим Центром апологетики. Протестантські пастори, які дотримувалися радикальних поглядів, постійно закликали саме гестапо посилювати методи щодо євреїв та інакодумців».

Коли зіставляєш усі ці факти, стає очевидним: зовсім не випадковість, що Центр релігієзнавчих досліджень (ЦРД), створений 1993 року Дворкіним (одним із лідерів сучасного антикультового руху, а по суті, нового нацизму) за підтримки РПЦ, і який цілком за своєю моделлю копіює Центр нацистської апологетики, що співпрацював із гестапо, був названий саме ім’ям Іринея Ліонського.

Що ж такого небезпечного було у вченні, яке сповідували гностики?

«Гностицизм — не лише вчення про віру в буття Бога, а й про шлях, за допомогою якого досягається безпосереднє пізнання («гнозис») Бога, або особисте спілкування вірянина з ним. Послідовники гностицизму ставили особисте духовне знання (гнозис) вище ортодоксальних вчень, традицій та авторитету традиційних релігійних інститутів». Кажучи простими словами, вони вірили, що для спілкування з Богом, для духовного спасіння, не потрібні посередники у вигляді отців Церкви. А хіба не про це говорив Ісус?

«Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель — Христос; усі ж ви — браття. І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах. І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник — Христос» (Євангеліє від Матфея, 23:8–10) [3].

Давайте співставимо слова Ісуса з поняттям «Отці Церкви»

Отці Церкви (грец. Ἐκκκλησιαστικοί Πατέρες; у православ’ї — Святі Отці) — почесний титул, який використовують із кінця IV століття стосовно групи видатних церковних діячів і письменників минулого, чий авторитет мав особливу вагу у формуванні догматики, ієрархічної організації та богослужіння Церкви, у складанні канону — списку Священних книг Біблії (відокремлення богонатхненних книг від апокрифічних).

Титул (арх. ти́тло; від лат. titulus «напис; “почесне” звання») — почесне звання (наприклад, граф, герцог), спадкове або таке, що присвоюється довічно окремим особам (зазвичай дворянам) для підкреслення їхнього особливого, привілейованого становища.

Постає закономірне питання: то хто ж були істинними послідовниками вчення Христа? І ким були ті, хто їх по-звірячому знищував? Чи припустимо взагалі звинувачувати, переслідувати, знищувати людей за те, що вони вірять у щось певним чином?

Наступний яскравий етап діяльності антикультових організацій — період інквізиції в середні віки

Ось, що про це пише у своїй книзі «Боротьба проти сект. Ідейні основи та їхня неспроможність» шведський професор порівняльного релігієзнавства, доктор теології Бертіл Перссон [4].

«364 року Римська імперія розділилася на Західну Римську імперію та Східну Римську імперію, і кожна мала власного імператора. 1054 року стався розкол між Західною римською церквою і Східною християнською (православною) церквою. Ієрархи Західної римської церкви назвали громади руху Христа у Східній церкві сектами. Щоб втілити рішення Соборів у життя, 1184 року вперше було призначено спеціальних поліцейських-блюстителів віри. Щоб остаточно розправитися з єретиками, 1215 року Четвертий Латеранський Собор створив у Римі Інквізицію, спеціальну установу, що мала б займатися публічним засудженням єретиків, захистом церкви та збором інформації про єресі та секти. 1224 року Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії, 1212–1250) санкціонував закон, згідно з яким єретиків варто було спалювати на багатті. 1231 рокуПапа Григорій IX (1227–1241 рр.) заснував спеціальний суд інквізиції».

Виходить, що християнська православна церква від самого початку була сектою, а послідовники вчення Христа — сектантами. Ієрархи Західної римської церкви були затятими борцями із сектами, тобто антикультистами, які створили інквізицію й займалися переслідуваннями сектантів, вчиняючи невимовно жорстокі розправи над ними.

«Розгул репресій сягнув свого піку після 1484 року, коли Папа Інокентій VIII (Папа в 1484–1492 рр.) призначив німців, Генріха Крамера (1430–1505 рр.) і Якоба Шпренгера (1436–1495 рр.) — ченців Домініканського ордену — поліцейськими-блюстителями віри зі спеціальним завданням розробити посібник із боротьби з відьмами та єретиками, як у той час часто називали прихильників сект. Праця «Malleus Maleficarum» («Молот відьом») була завершена 1486 року. Найширше її застосовували в німецьких землях, особливо в Австрії та Баварії».

Отже, прототипом антикультових організацій у середні віки була «свята» інквізиція [5]. Це слово і досі вселяє жах. Слово, за яким стоять найжорстокіші тортури, витончені знущання з людей, спалювання живцем на багатті. Страшний терор, який тривав майже три століття. 

Ченці-поліцейські — блюстителі християнської віри! Віри, заснованої на заповідях Христа. Христос говорив людям:

«Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любить один одного…»

Від Іоана 13:34-35 [6]

Ісус приніс вчення про Любов, в основі якого лежала свобода вибору, дана Богом кожній людині — у що вірити, у що ні, бути на боці Бога чи ні. Сам Ісус не порушував цих заповідей, показуючи приклад своїм послідовникам. Ісус говорив про рівність людей перед Богом. Ісус учив не засуджувати і бути милосердними:

«Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудятьі; прощайте, то й вас прощатимуть…»

Від Луки. Святе благовістування6:36-38 [7]

Як же в лоні християнської церкви могла зародитися інквізиція, яка по-звірячому знищила величезну кількість людей тільки за те, що вони намагалися реалізувати своє право бути вільними людьми, обираючи свій шлях до Бога? 

Хто міг поставити себе вище за Бога, порушуючи заповіді Христа, знищуючи людей, вирішуючи, кому жити, а кому ні? Ісус попереджав про таких людей:

«Діти Божі і діти диявола пізнаються так: усякий, хто не творить правди, не є від Бога, як і той, хто не любить брата свого».

1-е Іоана 3:10 [8]

То ким же були й у що вірили ці кати, звані «святою інквізицією»? Маніяки теж вірять, що мають право вирішувати, заслуговує людина жити чи ні. Але їх визнають небезпечними для суспільства. Як визнали небезпечним фашизм, що знищив мільйони людей. То чому ж антикультизм і його послідовники досі не визнані небезпечною загрозою для суспільства і життів людей?

Звернімося до витоків зародження нацизму. І знову доведеться повертатися в лоно церкви, до засновника протестантизму, Мартіна Лютера, який був «вкрай нетерпимим до інших християнських конфесій і релігійних рухів, аж до вимоги смертної кари для християн, які інтерпретували вчення Христа інакше, ніж він». Нетерпимість до будь-якого інакомислення і затятий антисемітизм були відмінними рисами засновника протестантизму. Ось його прямі висловлювання: «Тому той, хто може, повинен вбивати, душити, колоти, таємно або публічно, і пам’ятати, що немає нічого отруйнішого, шкідливішого, дияволішого, ніж людина непокірна; так само, як треба вбити скаженого пса: якщо ти не вдариш його, він вдарить тебе, а заодно і всю країну».

Лютер стверджував, що євреї — прокляття німецького народу, і пропонував спалити їхні синагоги та школи на честь Бога й християнства. Він стверджував, що якщо йому доведеться хрестити єврея, то він приведе його до мосту, повісить йому на шию камінь і зіштовхне у воду. Гітлер захоплювався Лютером і називав його найвидатнішим німецьким генієм. Багато дослідників розглядають Лютера як предтечу сучасного антисемітизму і знаходять у його ставленні до євреїв зародок нацистської доктрини, зазначаючи, що Гітлер «слідував точним вказівкам Лютера щодо євреїв». Саме його інструкції навчили націонал-соціалістів, як чинити з євреями і неугодними релігійними меншинами.

Але, на жаль, це було не єдине джерело для формування нацизму. Протягом усієї історії людства постійно присутні джерела ідей для виникнення фашизму, геноциду, масового терору. Але всі вони мають один ключовий момент — нетерпимість до інакомислення, до свободи слова та віросповідання, й усі вони ведуть до боротьби із сектами та культами, тобто до антикультових організацій і тих, хто за ними стоїть.

Ще одним джерелом ідей для націонал-соціалізму був Йорг Ланц фон Лібенфельс (1874–1957), або Адольф Йозеф Ланц — австрійський політичний і расовий теоретик та окультист, один із засновників аріософії. (Аріософія — гностико-дуалістична релігія на антисемітсько-расистській основі). Колишній чернець, а також засновник журналу «Остара», в якому він публікував антисемітські та теорії фелькіше. Його вважають «людиною, яка дала Гітлеру його ідеї». 

Ось що пише про нього Бертіл Перссон: «Ланц розпочав свою кар’єру 1893 року ченцем у монастирі Хайлігенкройц, що належить до Цистерціанського ордену, поруч із Віднем. 1899 року він залишив монастир і одружився з багатою вдовою іудейського походження. Вона померла через кілька років.1900 року він заснував “Орден нових тамплієрів”». 

Георга Генріха Шонерера називають «духовним батьком Гітлера». З 1879 р. і до кінця століття Шонерер посідав чільне місце як лідер спочатку німецьких націоналістів, а потім Всенімецького союзу. Він був радикальним антисемітом і мав сильний вплив на молодого Адольфа Гітлера, який вважав його одним зі своїх прикладів для наслідування. Шонерер вимагав усунення євреїв із державної служби, зі шкіл, університетів, клубів і газет. 1900 року Загальнонімецький рух, який він очолював, вимагав у віденському парламенті виплачувати премію за кожного «знищеного» єврея. Він виголошував такі пропагандистські гасла, як «Людина, що визріла під прохолодним небом, зобов’язана винищувати раси-паразити, так само, як треба винищувати небезпечних отруйних змій і диких хижих звірів», або гасла на кшталт «Чи то єврей, чи то християнин — однаково — у расі лежить свиня».

Шонерер був представником великонімецької ідеології, що поєднувалася з радикальним антисемітизмом, який він послідовно обґрунтовував «расовими» мотивами. Він дотримувався переконання, що Австрія має бути населена виключно німецькомовними. Шонерер змушував своїх послідовників звертатися до нього як до «фюрера» і вітати його вигуками «Хайль!»

Багато ідей Шонерер сприйняв від свого старшого німецького соратника Адольфа Штокера — протестантського німецького богослова і політика, придворного проповідника.

Штокер вважав себе «засновником» і «батьком антисемітського руху». Він був «першим, хто зробив антисемітизм центральним кредо сучасної політичної партії». Штокер розглядав іудаїзм як «чужорідну краплю крові в нашому національному організмі: це — руйнівна сила». Боротьба з євреями, говорив він, є справжньою расовою війною, тому що «іудаїзм прагне влади, хоче привласнити нашу найкращу власність, нашу християнську релігію, культуру і наш німецький дух».

Ось такі вчителі були у Ланца фон Лібенфельса, який як «релігійно-політичний експерт із сект» присвятив себе перетворенню цих концепцій та ідей на теорію, яку взяв за основу Адольф Гітлер і націонал-соціалізм.

А ось ідеї самого Ланца фон Лібенфельса, «релігійно-політичного експерта з сект»:

«Метою Ланца в «Новому ордені тамплієрів» було протиставити класову боротьбу расовій боротьбі і посилити її насильством «аж до кастраційного ножа». Ідеї Ланца були покликані дозволити вищому класові та імперіалістичним групам виправдати «будь-яку експлуатацію». Зокрема, мало бути знову запроваджено «поневолення» населення, і це правило мало проводитися в життя через «кастрування» тих, хто думав інакше. Він рішуче засудив християнську традицію співчуття і закликав до суворих дій проти нижчих, включно з їхнім зникненням. Це було особливо спрямовано проти рухів демократії, соціалізму та фемінізму, які прагнули того, що Ланц вважав шкідливою емансипацією знедолених верств населення.

Ланц хотів вирішити «проблему» нижчих рас і класів, запобігши їхньому розмноженню за допомогою примусової стерилізації та кастрації. Однак, він також розглядав можливість депортації їх на Мадагаскар або спалення як жертву Богу.

Ланц був переконаний, що настав час розвернути у зворотному напрямі підйом нижчих рас і відновити первісну божественність арійців. Німеччина створить світову імперію за допомогою завоювань, де правитиме аристократія, а расово неповноцінних людей буде знищено».

Ось хто відстоює «чистоту віри» і «чистоту раси» в нашому суспільстві. І ось які цінності лежать в основі антикультових організацій.

1921 року протестантська церква в Німеччині заснувала Апологетичний центр (Apologetische Centrale), який вів активну антикультову діяльність проти різних сект, гуртків, нехристиянських спільнот, а по суті боровся з будь-яким вільнодумством. З цього моменту формується перелік так званих сект, тобто будь-яких об’єднань, які Центр апологетики вважав небезпечними для ідеології держави. Надалі цей архів було передано гестапо для спільної боротьби з вільнодумством. Саме після того, коли нацисти стали діяти спільно з Апологетичним центром, нацизм набув своєї найжорсткішої форми. Якою трагедією для всього людства обернулася діяльність таких «експертів із сект» у 30–40-х роках XX століття, ми знаємо.

Звернімося до сьогодення і подивимося, чи навчила нас чогось історія. 

Починаючи з 90-х років минулого століття і по сьогодні в усьому світі спостерігається активна діяльність антикультових організацій. Одним із найвідоміших лідерів антикультового руху в росії та в усьому світі є Олександр Дворкін, «експерт із сект» нашого часу, який запровадив поняття «тоталітарна секта» та якого справжні експерти з питань релігієзнавства називають типовим релігійним екстремістом.

Психіатри ж абсолютно чітко визначили психічний стан цієї людини, яка впродовж низки років проходила лікування в психіатричній клініці, — маніакально-депресивний психоз, психофізичний інфантилізм, патологічний розвиток особистості, підозра на шизофренію.

Психіатрична експертиза встановила: О. Дворкін страждає на розлад психотичного кола, що призводить до стійких незворотних порушень сприйняття навколишньої дійсності. Наслідком чого є очевидна неадекватність емоцій, порушення вольових і розумових процесів. Фахівці дійшли висновку, що діяльність такого хворого навряд чи буде підкріплена серйозною науковою базою, яка ґрунтується на тривалих спостереженнях або вимагає аналітичних здібностей.

Експертиза також стверджує, що «для державної служби, роботи в громадських організаціях при держустановах хворий непридатний у зв’язку з неможливістю прояву належного ступеня відповідальності, підпорядкованості та старанності».

Але всупереч експертному висновку психіатрів, незважаючи на численні скарги окремих осіб і цілих організацій на неправомірні дії цього індивіда, він обіймає посаду завідувача кафедри сектознавства Місіонерського факультету ПСТДУ. Є президентом антисектантських організацій «Російська асоціація центрів вивчення релігій і сект» (РАЦИРС) і «Центру релігієзнавчих досліджень в ім’я священномученика Іринея Ліонського» (ЦРД). Віцепрезидент «Європейської федерації дослідницьких центрів інформування про секти» (FECRIS). З квітня 2009 року — голова Експертної ради з проведення державної релігієзнавчої експертизи при Міністерстві юстиції російської федерації.

Немислимо, але факт — психічно хвора людина визначає адекватність і правомірність дій людей, визнаних психічно здоровими. Людина, яка страждає на психічний розлад, вирішує долю цілих організацій і співтовариств людей, визначаючи їхню діяльність як екстремістську, тому що діяльність антикультових організацій та їхнього лідера, сектантознавця О. Дворкіна, не обмежується тільки релігійними групами. 

Ось типологія організацій з ознаками деструктивних культів за підставою виду діяльності, яку використовують нинішні антикультові організації:

▪️ релігійні групи;

▪️ комерційні групи;

▪️ політичні групи;

▪️ псевдонаукові групи;

▪️ психотерапевтичні групи;

▪️ цілительські групи;

▪️ освітні (педагогічні) групи;

▪️ окультно-езотеричні групи.

Регалії О. Дворкіна вражають, якщо не знаєш, що за цим стоїть. Організації, які очолює Дворкін, є ідейним центром антикультизму. А за фактом — ідейним центром нацизму нового формату. Їхня діяльність веде до підриву демократії в багатьох країнах, розпалювання расової та релігійної ворожнечі, насильства над людьми. Є причиною страждань, принижень і загибелі мільйонів людей в усьому світі.

«РАЦИРС вирішила розпочати новий проєкт — публікацію переліку відомих нам організацій, які співпрацюють із тоталітарними сектами. Співпраця може полягати у «діловому» партнерстві, а також може бути і більш тісною — аж до того, що фірма є структурним підрозділом секти.

Цей перелік далеко не повний; проєкт тільки розпочато. Якщо вам відомі подібні випадки співпраці тоталітарних сект та комерційних (так само як і некомерційних) організацій, і ви можете аргументовано це довести, звертайтеся до одного з центрів, що входять до РАЦИРСу» [9].

Вам это ничего не напоминает? Призывы сообщать о «врагах народа» во времена сталинских репрессий. Сообщать сведения о соседях, друзьях, знакомых еврейской национальности во времена нацистской Германии.

РАЦИРС — російська асоціація центрів вивчення релігій і сект — організація, що об’єднує регіональні центри з проблеми тоталітарних сект, президент — О. Л. Дворкін. Ядром РАЦИРСу є Центр в ім’я Іринея Ліонського, створений Дворкіним 1993 року за підтримки РПЦ, що повністю копіює діяльність Апологетичного центру (Apologetische Centrale), створеного 1921 року протестантською церквою в нацистській Німеччині. Дворкін з точністю перейняв методи нацистів і модель роботи таких центрів по боротьбі з усіма групами інакодумців. 

Тоді чорні списки для боротьби з вільнодумством передавали гестапо. А кому передає свої списки РАЦИРС?

Нині, за відсутності юридичного терміна, можна безпідставно і безкарно звинуватити людину або організацію в тому, чого вона за фактом не вчиняє, створивши таким чином прецедент у громадській думці. Сам Дворкін виступає проти введення юридичного поняття «секта». Оскільки тоді доведеться доводити на підставі фактів, що організація є сектою, а висунуті проти неї звинувачення дійсно мають підстави. Як заявив сам лідер антикультового руху, «ми програємо ці суди».

«Будь-яка людина, не побоюючись покарання, може організацію, яку вона вважає сектою, називати сектою». О. Дворкін.

Для психічно хворого така «логіка» є припустимою. Але чому її приймають ті, хто вважають себе психічно здоровими? Адже таке свавілля — це пряме нехтування усіма законами і конституційними правами громадян демократичного суспільства, зокрема свободою совісті, свободою віросповідання та презумпцією невинуватості.

І ось тут ми стикаємося з тим впливом, який чинять негативні образи на свідомість людини і тими маніпулятивними техніками створення таких образів, які застосовуються протягом століть, щоб маніпулювати суспільством, один з яких — стигматизація, навішування ярликів. Створюючи негативні образи окремих людей або спільнот людей і навіть цілих народів, триває постійне нагнітання ворожнечі та поділу між людьми за різними ознаками і критеріями. Але найбільше і наймасштабніше — на ґрунті віросповідання. Це як певний наріжний камінь, з якого все починається — відстоювання «чистоти віри».

І що ми бачимо? У боротьбі за «чистоту віри» Церква породила інквізицію з її знаряддями тортур. З лона Церкви виходять духовні та ідейні лідери нацизму. Церква в усі часи благословляє братовбивчі війни. Церква, з її жорсткою ієрархією й структурою влади, знищує будь-кого, хто не хоче їй підкоритися.

Як таке можливо? Хто вкладає такі ідеї представникам релігійних організацій? Хто маніпулює їхньою свідомістю? Відповіді на ці запитання озвучено в документальному фільмі «ВПЛИВ» («The IMPACT»), у якому на підставі численних фактів розкрито справжні цілі антикультових організацій і тих, хто за ними стоїть.

Сьогодні саме РАЦИРС є ідейним центром сучасного антикультового руху і законодавцем методів його пропаганди в усьому світі. Методів, які свого часу призвели до нацизму. Представники антикультового руху тісно співпрацюють або є членами більшості релігійних організацій. Вони пропагують образ «сект» і «культів» як небезпечних спільнот. У їхніх списках вже мільйони людей в усьому світі. На їхньому рахунку вже мільйони людських життів. Вони вже спричинили мільйони людських смертей четех катування та вбивства, але ще більше — шляхом інформаційного впливу через ЗМІ. Сотні тисяч людей вже відправлено до в’язниць і концтаборів. Їхні історії ми докладніше розповімо в наступних статтях.

«Сектанти — ненормальні, неадекватні, запрограмовані, небезпечні, нелюди, які підлягають ізоляції та знищенню, неповноцінні члени суспільства». Такий образ активно поширюють сьогодні представники антикультових організацій, і з кожним днем цей ярлик навішується на дедалі більшу кількість людей у всьому світі.                                          

Метод таврування є небезпечним і серйозним способом вилучити із суспільства будь-якого «ідеологічного ворога», будь то особистість, група людей чи навіть цілий народ. Фактичноі, ярлик «сектант» позначає мішень, яку можна і потрібно знищувати. Сьогодні мітки «секта» і «культ», які антикультисти безкарно навішують на людей та організації, подібні до «жовтих зірок», які нацисти начіплювали на євреїв. Зрештою це таврування призвело до однієї з найтрагічніших сторінок в історії людства — Голокосту.

Але схоже, «історія вчить нас того, що вона нас нічого не вчить». Сторінки нашої історії продовжують наповнюватися новими трагедіями внаслідок діяльності антикультових організацій. Ось приклад наслідків такої стигматизації — тортури та страти, яких зазнають послідовники Фалуньгу́н, або Фалу́нь Дафа́ (новий релігійний рух, в основі якого лежить традиційна китайська гімнастика цигун у поєднанні з елементами буддизму, даосизму, конфуціанства та китайських народних вірувань).

За що піддаються катуванням ці люди? За те, що обрали певний спосіб життя, який не несе шкоди й загрози нікому, і залишаються йому вірними? І це відбувається в ХХІ столітті. У ХХІ столітті до людей застосовуються тортури часів середньовічної інквізиції, фашистського гестапо і катівень НКВС. Звірячі методи розправи над людьми не змінюються впродовж століть. Методи, що змушують підкоритися єдиній силі, яка встановлює своє право над життями людей, яка розправляється з людьми, подібно до маніяків.

А які цінності сповідують їхні кати? Який спосіб «життя» відстоюють ті, хто здатний на такі звірства?

Що нам усім приготували ті, хто по-звірячому і цинічно розправився з мирними жителями в Вейко, спочатку навісивши на них ярлик «секта», «деструктивний культ», а потім влаштувавши показову розправу над людьми та їхніми дітьми лише за те, що вони «не так» трактували Біблію? 86 осіб, з них 25 — це діти, зокрема немовлята і діти до 3-х років, — були спочатку отруєні паралізуючим газом (бойова отруйна речовина CS), після чого їхній будинок підпалили, і вони згоріли живцем. 

CS у набагато менших дозах, ніж ті, що використовували у Вейко, вбиває дітей. До того ж у великих кількостях цей газ чинить сильну спазмувальну дію, коли м’язи зводить настільки сильно, що ламаються кістки.

▪️ «Представник ФБР: Ми закачали туди величезну кількість газу. Їхні протигази на той час вже мали перестати працювати.

▪️ Містер Циммерман (адвокат): Я вважаю, що використання «газу Бузок» (CS) проти немовлят, проти людей похилого віку з респіраторними проблемами, плюс там були 60–70-річні чоловіки і маленькі діти — це тортури. І я можу собі уявити, як ці діти блюють, їх рве, вони кричать, бо неможливо підібрати протигаз для маленької дитини.

▪️ Доктор Ерік Ларсен: Вони кашляли, задихалися. Вони навіть могли втратити свідомість. Деякі з них, імовірно, померли. Деяких, по суті, паралізувало. Можливо, вони все ще були живі, все ще дихали, але щось зробити вони вже більше не могли».

Падаючі стіни, які трощила бронетехніка, фактично вбили деяких давидян, про що свідчать результати судмедекспертизи. По їхніх тілах танк проїжджав знову і знову, шматуючи їх на частини.

Це ті, хто, за твердженням антикультистів, були учасниками небезпечного деструктивного культу і становили серйозну загрозу державі, тому вони спочатку зазнали публічного таврування, як сектанти, а потім і знищення.

Як писала преса, «загинуло 85 учасників культу», сектантів, до яких ані жалю, ані співчуття й бути не має.

Ось так у сучасному суспільстві розправляються з тими, на кого навішено ярлик «сектант». Ярлик, який протягом століть навішують антикультисти на тих, кого вони хочуть знищити. 

Трагедія в Вейко, жахлива смерть ні в чому невинних людей та їхніх дітей, за своєю суттю є актом геноциду, проведеного антикультистами руками представників влади та силових структур. Ті, хто скоїв цей злочин, нічим не відрізнялися від нацистів часів Другої світової війни.

Просто зараз антикультисти змушують нас використовувати нацистські методи для знищення один одного, щодня навішуючи ярлики «тоталітарна секта» і «деструктивний культ» на дедалі більшу кількість людей та організацій.

Це лише підтверджує, що нацизм нікуди не зник і продовжує своє активне існування. Начіплюючи мітки «культ» і «секта» на різні групи людей, антикультисти тим самим відокремлюють їх від суспільства, позбавляючи статусу «людини». Ці мітки позбавляють їх демократичних прав і свобод, повідомляючи суспільству, що ці люди не такі, як всі, їх можна позбавити прав, до них можна ставитися без поваги і навіть із насильством. Метод таврування означає практично офіційний дозвіл насильства проти людей, які, на думку антикультистів, є нелюдями. А за фактом самі антикультисти є прихильниками культу нетерпимості, нелюдяності, одержимості ідеєю зверхності й обраності. Такі собі вершителі доль людських, які споконвіку сіють ворожнечу, ненависть, страх і смерть. 

Сьогодні антикультовий рух — це добре скоординована транснаціональна терористична мережа, метою якої є розпалювання ненависті як усередині країн, так і у світовому суспільстві за допомогою навішування таких ярликів, як «культ» і «секта» на певні групи людей через мас-медіа та інформаційний простір. Ці ярлики не що інше, як зброя масового знищення. Зброя, за допомогою якої нас як суспільство ведуть до повної руйнації демократії, людських свобод і встановлення єдиного тоталітарного режиму в усьому світі.

Хто ми?

Ми — суспільство затаврованих рабів чи вільних людей? Кожному належить відповісти на це запитання і кожному належить зробити свій вибір. Хто буде керувати цим світом? Любов і милосердя чи тиранія та нацизм? Це те, що нам усім разом необхідно вирішити. Надавши розголосу правдивій інформації щодо діяльності антикультових організацій, ми зможемо позбавити світ від  найстрашнішого терору.

Джерела

1.www.gnosis.study/library/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0/RUS/%D0%98%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%B9%20%D0%9B%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20-%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%20%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%B9.pdf
2.www.de.m.wikipedia.org/wiki/J%C3%B6rg_Lanz_von_Liebenfels
3.www.biblegateway.com/passage/?search=Matthew+23%3A8-10&version=NKJV
4.www.booklooker.de/B%C3%BCcher/Bertil-Persson+The-Fight-against-Sects/id/A02F8J1701ZZf
5. www.en.wikipedia.org/wiki/Inquisition
6. www.biblegateway.com/passage/?search=John+13%3A34-35&version=NKJV
7. www.biblegateway.com/passage/?search=Luke+6%3A36-38&version=NKJV
8. www.biblegateway.com/passage/?search=1+John+3%3A10&version=NIV
9. www.andronnik26.livejournal.com/17334.html
10. www.whem.org/death/map/d_list08.html