Злодіяння, що спричинили в майбутньому страждання мільйонів людей, уже були закладені в життєвому шляху Йоханнеса Огарда

Йоханнес Огард (1928–2007): антикультист, священник Євангелічно-лютеранської народної церкви в Данії, професор місіології та екуменічного богослов’я в університеті Орхуса, Данія. 

Йоханнес Огард і Фрідріх-Вільгельм Хаак були піонерами в боротьбі проти сект після Другої світової війни. З огляду на те, що антикультові традиції були передані Хааку від нациста Вальтера Кюннета, ми можемо оцінити ступінь значущості та впливу цих персонажів на історичній карті другої половини XX століття. Вони були ключовими фігурами, які продовжили темну справу своїх нацистських попередників і, на жаль, домоглися значних результатів.

1973 року Фрідріх-Вільгельм Хаак допомагав Йоханнесу Огарду у створенні інституту місіонерської теології «Діалог-Центр» (DC), а в 1981 році брав участь в утворенні Міжнародного «Діалог-Центру» (DCI). Детальнішу інформацію про їхню роль і спадкоємні зв’язки з гітлерівськими нацистами ви знайдете у фільмі «ВПЛИВ» (The IMPACT).

Огард та відсутність інформації про нього

Геніальний оратор і диспутант, що зачаровує аудиторію своєю потужною харизмою, автократичний, імпульсивний альфа-лідер, за роки своєї діяльності Йоханнес Огард зумів створити під крилом «Діалог-Центру» цілу мережу антикультових підрозділів, що розкинулася по всьому світу. Він справив серйозний вплив на уми багатьох послідовників і майбутніх лідерів антикультизму, таких як Олександр Дворкін та Олександр Новопашин із росії, Томас Гандоу з Німеччини, Зденек Войтішек із Чехії, Андерс Бліхфельдт із Данії та інші.

Історія сектознавства ХХ століття належить до числа маловивчених тем. Пошук документів, що фіксують діяльність антикультистів, є складнішим завданням, ніж знаходження матеріалів щодо нових релігійних рухів (НРР). Вони не зберігаються належним чином під час роботи апологетичних центрів і вкрай рідко передаються в архіви. Унаслідок залишаються нез’ясованими як логіка дій сектоведів, так і їхня методика. І це не дивно, з огляду на той факт, ЩО ховається в основі антикультизму або ХТО, яка таємна сила ними керує та мотивує їх.

Варто звернутися до минулого — і ми відшукаємо їхні криваві сліди, їхній трупний запах, відлуння від несамовитого крику страждань невинно убиєнних. Ця сила, як тінь, стояла за кожною великою людською трагедією, починаючи від завоювань Олександра Македонського, розп’яття Ісуса Христа, хрестових походів, католицької інквізиції, Другої світової війни, аж до наших днів і початку масштабної війни в Україні.

Цитата з книги «Історія та методологія діяльності співдружності Діалог-центрів» [4] Володимира Мартиновича:

«”Діалог-Центр” по праву можна назвати найбільшою антикультовою організацією ХХ століття, незважаючи на те, що жодною мовою світу не існує досліджень, присвячених аналізу цієї організації. Мовчання вчених викликане браком джерел. За однією з версій, нині архів «Діалог-Центру» зберігається в Національному архіві Данії, але жодних свідчень про роботу учених з ним немає. Тим часом у середовищі сектознавців існують щонайменше три суперечливі версії його знаходження: 

а) архів знищено (у т.ч. випадково знищено); 

б) архів зберігається в Данії, але доступ до нього відкриється лише через 50 років через наявність у ньому великої кількості секретних матеріалів; 

в) архів захоплено одним із нових релігійних рухів».

Біографічних відомостей про Огарда в інтернеті також не знайти, так само як і пошукові системи не видадуть вам його особистих фотографій, попри те, що помер він відносно нещодавно, 2007 року, а його дітище — «Діалог-Центр» — проіснував понад 30 років. Попри це, провівши певну роботу, ми змогли по крихтах зібрати інформацію про нього з різних джерел, щоб перетворити розповідь на відносно цілісну картину.

Свою місію Огард бачив у всебічній підтримці розвитку православного антикультизму. В одній зі своїх статей він уточнив з цього приводу так: «Із християнської апологетики почалося все гідне богослов’я, й «Діалог-Центр» прагне дотримуватися цієї традиції, продовжуючи справу Отців ранньої церкви, які виробили свою позитивну критику як щодо сектантських єресей християнства, так і щодо єретиків та гностиків, які спотворили віру» [1]. Тих самих отців часів Петра і Павла й гонінь на гностиків, перших учнів Христа. Погодьтеся, як співзвучно це з назвою Центру релігієзнавчих досліджень в ім’я Іринея Ліонського, утвореного 1993 року в росії Олександром Дворкіним. Просто-таки пряма спадкоємна передача. За церковними легендами, Іриней [3] був одним із перших відомих апологетів, жив у II столітті нашої ери та прославився написанням книг проти інакомислення, найвідоміша з яких — «Проти єресей» («Ἔλεγχος καὶ ἀνατροπὴ τῆς ψευδωνύμου γνώσεως»). Не дивно, що Дворкіна вважають «найталановитішим учнем» Огарда, й він ніколи не приховував, що Огард — його наставник і натхненник. Дворкін знав, у кого потрібно вчитися, щоб досягти успіху.

Ідеальну модель відносин представництв міжнародного «Діалог-Центру» зі своїми церквами Огард сформулював так: «DCI завжди працює з церквами, іноді всередині, іноді за їх межами, але ніколи під їхнім керівництвом» [3, 4]. Підпорядкування будь-якій церкві Огард вважав основною перешкодою в розвитку сектознавства, тому що церковне керівництво не знає і не розуміє проблематики сектантства, а на посади сектознавців ставить нездатних до роботи людей. Ця позиція мала глибокі й цікаві підстави, вкорінені в історії конфесійного сектознавства Європи ХХ ст.

У своїй праці «Історія та методологія діяльності співдружності Діалог-центрів» [4] Володимир Мартинович, відомий білоруський антикультист, пише таке: 

«Огард виступав у фахових сектознавчих, церковних і наукових колах, зокрема у різних університетах Данії, США, Швеції, Ісландії, Фінляндії, Норвегії, Великої Британії, Німеччини, Росії, Латвії, Чехії, Індії, Таїланду, Китаю та інших країн. У ДЦ існувала група працівників, які постійно подорожували Данією з лекціями. Кожен із них спеціалізувався на кількох темах. Для охочих поглиблено зануритися в проблематику нових релігійних рухів (НРР) організовувалися курси підвищення кваліфікації. Тривалість курсів коливалася від тижня до двох років. Тематичне наповнення змінювалося від розбору конкретних НРР до загальнотеоретичних питань роботи з інформацією щодо НРР, консультування, роботи з пресою».

До речі, ця робота, написана провідним антикультистом Білорусі Володимиром Мартиновичем та опублікована у Віснику Синодального центру сектознавства (Том 7, № 4, від 2022 року) [4], є чи не єдиним доступним джерелом, яке проливає світло на життєдіяльність Огарда і його Апологетичного центру. Далі за змістом статті ми будемо спиратися на неї неодноразово. Те, що приховали інші, висвітлив і надав нам Мартинович.

Найбільш активні та відомі діячі «Діалог-Центру»

Динаміка членства в антикультовій організації «Діалог-Центр» невідома. Доступні дані тільки за два роки: 1985 р. — 2500 членів [10] і 1991 р. — 3500 членів [4, 11]. 

1998 року Огард дав останнє відоме визначення Міжнародному «Діалог-Центрові» (DCI): «DCI не є організацією. Це мережа контактів, що функціонує на базі дружби та довіри її членів. Саме тому вона працює так швидко й ефективно» [4, 21].

2003 року Йоханнес Огард пішов з поста лідера організації, його змінив Свенд Ерік Еразмі Якобсен (2003–2004), наступниками якого стали Йєнс Ліндерот (2004–2008) і Том Тігесен Даугард [9] (2009). Данське відділення організації припинило свою діяльність 2011 року. 

2012 року нового президента DCI, лютеранського священника Томас Гандоу, було нагороджено орденом «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина».

Найбільш активні та відомі учасники «Діалог-Центру»:

— Андерс Бліхфельдт, пастор Лютеранської церкви Данії, постійний працівник і керівник низки проєктів ДЦ з 1974 до 2000 року, лектор, фотограф, видавець журналів, автор книг, співавтор Огарда [25, 26];

— Томас Гандоу, віцепрезидент DCI, засновник і керівник «Діалог-Центру Берлін» — представництва DCI в Німеччині, колишній пастор та Уповноважений з питань сект і світоглядів землі Берлін-Бранденбург;

— Олександр Дворкін, віце-президент DCI, засновник і керівник Центру релігієзнавчих досліджень в ім’я священномученика Іринея єп. Ліонського — представництва DCI в Росії. Засновник РАЦИРСу.

Проєкт «Місія до західної молоді на Сході»

З 1973 року Огард регулярно організовував поїздки зі студентами та викладачами Орхуського університету Індією та іншими країнами Азії [4, 5]. Делегації відвідували індуїстські, буддійські та сикхські центри й ашрами, брали інтерв’ю у керівників, збирали факти, необхідні для подальшої підривної роботи з малими релігійними рухами Європи. Поступово «Діалог-Центр» почав проводити в Індії так звані виїзні конференції та тижневі освітні інститути, присвячені вивченню традиційної та нетрадиційної релігійності Сходу.

Як наслідок, 1985 року «Діалог-Центр» ініціював проєкт «Місія до західної молоді на Сході». Офіційно вона являла собою наступне: до Індії, Непалу, Таїланду й Китаю (Гонконгу) надсилали місіонерів віком від 23-х років, у задачу яких входило надання юридичної підтримки західній молоді, відвідування в’язниць, лікарень, допомога з ночівлею і харчуванням, відновлення документів, повернення додому.

Перед поїздкою місіонери повинні були пройти тримісячний курс підготовки, після якого їх направляли на три тижні в Індію для початкового знайомства з країною. Потім формувалися групи від 3-х до 8-ми осіб, які вирушали на термін від 2-х до 5-ти місяців у різні міста й країни. Потім була невелика перерва і повторна поїздка. Середній термін перебування місіонера в полях становив від 6-ти до 9-ти місяців. Щорічно посилали приблизно 25 осіб. Охочі поїхати повинні були частково оплатити свої витрати у вигляді особистого внеску. Координатор проєкту — лютеранський пастор Свенд Бойсен — був одночасно виконавчим секретарем «Діалог-Центру». 

Паралельно молоді місіонери-антикультисти збирали інформаційну базу про місцеві релігійні рухи, набиралися досвіду і, звісно ж, займалися перетягуванням «заблукалих» адептів на бік християнства, використовуючи звичні інструменти антикультистів, брехню та дискредитацію всього антихристиянського. 

Ця сумнівна місіонерська діяльність не могла залишитися непоміченою індійською владою, і Йоханнесу Огарду раз і назавжди закрили в’їзд до Індії. Історія замовчує про справжні причини такої категоричної відмови, однак, безумовно, треба було постаратися, щоб заслужити звання «персона нон грата»!

Якщо 1970–1980-ті роки можна умовно назвати «індійським періодом» у житті Огарда, то 1990-ті — «буддійським». Він частіше відвідував Таїланд, Непал, Японію та Китай.

Печія минулих років

Що ж виніс Йоханнес Огард зі свого «індійського десятиліття» життя, сповненого східних мандрів, запахів ладану, запорошеної роботи та нових знайомств? У своїй статті «Східні культи: загальні поняття» [8], опублікованій на сайті місіонерського відділу новосибірської єпархії РПЦ www.ansobor.ru, який курує відомий антикультист Олександр Новопашин (більше інформації про нього можна дізнатися з фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT)), ми знаходимо уїдливо-жовчний абзац, присвячений індійським гуру. Скільки нетерпимості та безапеляційного осуду в цих словах Огарда, скільки злоби! 

Складається враження, ніби перед нами, насилу спираючись на тростину, стоїть смертельно хвора людина, її давно мучить головний біль і печія, вона ненавидить життя й людей, у неї безнадійно зіпсований настрій, та вона звинувачує навколишній світ у тому, що їй нестерпно погано, що життя не склалося, щастя і кохання пройшли повз неї, стороною. Хтось у цьому винен. Де він? Де винуватець? І якщо не виходить до нього дотягнутися, то вжалити словесно, розтоптати ім’я під бурхливі оплески прихильників — це єдиний вірний хід у цій осоружній війні, вічній війні з інакомисленням.

Фашист говорить про фашизм у найкращих традиціях нацистської пропаганди:

«Тоталітарні культи — загроза ХХI століття

В останні десять років зворотний бік фашизму і комунізму ставав дедалі помітнішим, і тоді на зміну їм на перший план почали виходити культи, лідери яких сповідують різні варіанти однієї й тієї самої ідеології: хоч би як вони різнилися, всі вони глибоко антихристиянські…

Варто зазначити, що індуїстський ренесанс з його гуру-рухами різко посилив фашистське забарвлення в загальному авторитарному напрямку сучасної політики.

Хакслі відзначив близькість образів йога та комісара. Історія нео-індуїзму дає багато прикладів хінду-фашизму. Дотепер Індія перебуває під впливом хінду-фашистів на чолі з організацією «Вішва хінду парішад» (Всесвітнє  асамблея індуїстів); вона не є власне фашистською організацією, але своїми шовіністичними поглядами та насильницькими методами вельми близька до такої.

Перерахуємо деяких найбільш відомих і найбільш авторитарних гуру.

1. .На початку ХХ ст. Ауробіндо Гхош був спершу бенгальським терористом, а потім гуру в Гоа, разом зі своєю дружиною Міррою Рішар (яку він також шанував як Божественну Матір). Вони побудували Ауровіль, який, після багатьох років негараздів, став одним із міжнародних центрів руху «Нью ейдж».
2. Вівекананда, учень Рамакришни, засновник міжнародного чернечого ордена «Місія Рамакришни». Верховний Суд Індії визнав цю організацію незалежною релігією — схоже, лише для того, щоб вони не платили податки.
3. І Ауробіндо, і Вівекананда були під сильним впливом тантризму. Найбільш радикальний представник цього напрямку — секта Ананда Марга, яку очолював Анандамурті. Він вів справжню війну з індійською владою та Інтерполом. Ананда Марга була злочинною терористичною організацією в повному розумінні слова і, можливо, залишається такою й донині.
4. Ще одне радикальне крило неоіндуїзму — Міжнародне товариство свідомості Крішни. Ананда Марга — це шиваїстський тантризм, а МТСК — вішнуїтський тантризм. Секта, заснована Свамі Прабхупадою 1966 року, зараз опинилася в певній кризі, але поки що повнокровна і впливова.
5. Ще один творець світової імперії — Раджніш із Пуни. Його секта найбільше процвітала у 60–70-ті роки. У нього є й інші імена, наприклад, Бхагван та Ошо. Він володів гіпнозом і заманював молодь сумішшю сексу, наркотиків, екстатичної медитації та танців.
6. Схожий за прийомами одурманювання культ Саї Баби, який спокусив безліч послідовників по всьому світу. За допомогою дешевих фокусів він уславився великим чудотворцем і втіленням Бога. Його вчення — суміш окультизму та езотерики з тантричним відтінком. Останнім часом зростає потік свідчень, що викривають його шахрайство, злочини й розпусту. Рано чи пізно всім стане зрозуміло, що ми маємо справу з психопатичним типом особистості.
7. Ще один шахрай — Махаріші Махеш Йогі, лідер Трансцендентальної медитації (ТМ). Пояснення того, як люди можуть купуватися на його прості й самоочевидні трюки, створюючи собі ще одного кумира, варто шукати в галузі психології. Ця секта — одна з найбагатших транснаціональних корпорацій-спрутів. І це незважаючи на те, що нікчемний адміністратор Махаріші Махеш Йогі сам значно скоротив розміри власної імперії» [8].

Вербування нових членів

1994 року «Діалог-Центр» ініціював новий проєкт «Міжнародний діалог» (далі — МД), але з акцентом на превентивну роботу з молоддю, яка поки що тільки бажає з’їздити до країн Сходу в пошуках «духовності». Новий проєкт пропонував молодим людям реалізувати їхнє бажання, але з професійним інформаційним супроводом. Подорожуючи культовими місцями так званих нових релігійних рухів, молоді місіонери-антикультисти збирали дані щодо їхніх вчень і практик, зокрема в порівнянні з християнством. Згодом багато хто з тих, хто зацікавився темою антикультизму, починали тісніше співпрацювати з «Діалог-Центром». Для посилення цього напряму роботи, спільно з датською місіонерською радою почали видавати датською мовою молодіжний протисектантський журнал «Kompas» і журнал «Netop Nu». По суті, цей та багато інших місіонерських проєктів можна розцінювати, окрім усього іншого, і як вербування до своїх лав нових членів із підростаючої молоді.

«Робоча сила і життєздатність “Діалог-Центру” надходили в основному від молодих студентів, які працювали добровільно…», — писав у своєму блозі [9] Том Тігесен Даугаард, співробітник ДЦ з 1998 по 2009 роки.

Про занепад діяльності «Діалог-Центру» він написав такі слова: «… дебати про іслам привертали увагу громадськості, й секти більше не були в центрі уваги, тому було неможливо вербувати нових членів, а старі, яких Огард завербував у 80-х роках, постаріли й померли…»

Павук плете павутиння

На локальному і національному рівнях групи ДЦ мали в своєму складі не лише лютеран, а й представників інших християнських конфесій, зокрема Православної Церкви [4, 6]. ДЦ був міжконфесійною організацією, хоча основний склад ДЦ в Орхусі був представлений лютеранами.

1988 року публікується рідкісний матеріал, що описує покрокове створення антикультового центру в межах будь-якої християнської громади з метою розкинути мережу якомога далі за допомогою простої інструкції.

Виокремлювалися чотири основні етапи [4, 7]:

1. Створити гурток із вивчення нових релігійних рухів (НРР) при храмі;
2. Попросити допомоги у настоятеля храму у вивченні НРР, що діють у населеному пункті;
3. Скласти лист до єпископа із запитом інформації про НРР і пропозицією про створення центру з вивчення НРР;
4. Спільно з настоятелем проаналізувати роботу у власній громаді: чи є Христос центром її духовного життя, а члени — морально бездоганним зразком життя у Христі [4].

Додаткові напрямки роботи ДЦ включали:

— організацію на локальному, національному та міжнародному рівні семінарів і конференцій з НРР. Вони завжди починалися з молитви, а під час їхнього проведення в Орхусі для охочих передбачалася можливість роботи в «гурутеці». Гості з-за кордону досить часто нею користувалися;

— видання протисектантських листівок данською, англійською, російською та іншими мовами;

— роботу з представниками друкованих ЗМІ;

— створення радіопередач та інтерв’ю щодо НРР [4, 12];

— створення телепередач і фільмів щодо НРР [4, 13];

— роботу з бібліотеками Данії щодо сортування літератури НРР [4, 14];

— переклади текстів різними мовами світу (китайською, російською та іншими) для надання допомоги місцевим фахівцям за темою НРР [4, 15];

— створення виставкових стендів з описом роботи і видань ДЦ та МДЦ для великих церковних і світських заходів та ярмарків проектів;

— створення кав’ярні «Діалог», у якій відвідувачі, крім кави та кулінарії, могли вільно почитати літературу з НРР [4, 16];

— створення аудіоматеріалів щодо НРР для людей з порушеннями зору та відеоматеріалів для людей з порушеннями слуху [4, 17].

Виставки ганьби

8 листопада 1937 року в Мюнхені відкрилася виставка «Вічний жид». Сотні тисяч людей прийшли в наступні тижні, щоб відвідати антисемітську «виставку ганьби» в Німецькому музеї. Вона проходила в Мюнхені до кінця січня 1938 року, і її відвідало 412 000 осіб. Потім її показали у Відні, Берліні, Бремені, Дрездені та в Магдебурзі. 1940 року аналогічна виставка пройшла в окупованій Франції: «Le Juif et la France» («Жид і Франція»).

Практично той самий метод вивішування рекламних щитів для показового шельмування інакомислячих, для стійкішого закріплення на підсвідомому рівні образу жертви, ярлика «сектантів», півстоліття потому використовуав у своїй апологетичній діяльності і Йоханнес Огард у «Діалог-Центрі». Випадковість? З огляду на вид діяльності та спадкоємність у передачі антикультових ідей, про яку йшлося на початку статті, ми виключаємо таку можливість. 

Антикульт підлаштовувався під мінливий час і шукав нові шляхи реалізації своїх століттями обкатаних задач, продовжуючи сіяти ненависть та релігійну нетерпимість.

Діалог у конфронтації

Основний метод своєї роботи з НРР Огард іменував «діалогом у конфронтації». Одна з перших його згадок датуэться 1977 роком: «Ми прагнемо вступити в діалог із членами НРР, але наш досвід підказує, що це можливо тільки в конфронтації… тільки за допомогою конфронтації можливий чесний та такий, що зачіпає основи основ, діалог» [4, 18].

Огард вважав, що немає сенсу в обговоренні тем, що об’єднують різні групи, оскільки не вони є причиною розділень. Він не вважав діалогом зібрання представників різних конфесій, на яких усі дружелюбно обходять стороною складні теми, що їх розділяють.

В уявленнях Огарда діалог у конфронтації не був закінченим методом, але перебував у процесі безперервного випрацювання. Якщо «Діалог-Центр» щось опублікував, якщо його представники щось висловили або зробили, то було б верхом неповаги не враховувати кожне сказане їхнім лідером слово, кожну дію, кожен текст. Що більше збентеження викликала якась інформація, то серйозніше до неї треба ставитися, намагатися отримати детальні пояснення від організації. Якщо інформація неправдива, то краще за самого НРР ніхто не міг це показати. Діалог у конфронтації передбачав готовність дати вичерпні пояснення на всі запитання з боку НРР, включно з будь-якими фінансовими складовими роботи [4, 19].

«Діалог у конфронтації за Огардом є методом досягнення певної мети — донесення християнської віри. Завдання сектознавця полягає в тому, щоб максимально точно донести до людини Євангельську Звістку, а потім надати вже місце дії Благодаті Божої. Конфлікт не свідчить про провал діалогу» [4], — писав у своїй роботі Мартинович.

Під діалогом у конфронтації розуміли всю діяльність «Діалог-Центру» [4, 20].

Нагадаємо, що термін «конфронтація» означає протистояння, протиборство. Антикультові методи викликають крайнє здивування: як можна повно і продуктивно спілкуватися, перебуваючи в протиборчому діалозі? Абсурд. Можливо, й сам Огард розумів абсурдність, але його роздуте его не дозволяло прийняти це.

Том Тігесен Даугаард

Данець Том Тігесен Даугаард (Tom Thygesen Daugaard), нині парафіяльний священник, довгі роки вів особистий інтернет-блог www.tomthygesen.wordpress.com [9]. З 1998 по 2008 рік він був співробітником «Діалог-центру», а з 2009 року на короткий термін став президентом ДЦ. Тісно спілкувався з Йоханнесом Огардом. Мабуть, це єдине документальне свідчення очевидця, і воно по-своєму цінне завдяки своїй неупередженості викладу.

Наведемо деякі ремарки з його спогадів:

«Мої стосунки з Огардом. Мушу зізнатися, що в 1997–98 роках я був зачарований Йоханнесом Огардом. З ним було приємно розмовляти й сперечатися, мені подобалася академічна позиція, він був у певних аспектах доволі упередженим і реакційним, але він здавався гострим та обізнаним. У деяких галузях Огард бачив те, чого не бачило багато богословів і релігієзнавців… Він володів сміливістю, силою, чарівністю й харизмою… У ті роки в нас були дуже приємні і стимулюючі бесіди…

У 1999 роки я зрозумів, що Огард не терпить організованої опозиції, що в нього величезне его, що він не вміє розпізнавати кордони, та що критика і самокритика не є його основними компетенціями. Він також був майстром у підтримці певної точки зору…

Він мені все ще подобався, але він частково втрачав контроль над «Діалог-Центром», його чуття слабшало. Те, що про нього говорили, ймовірно, було правдою: що він використовував людей.

Я слідував класичній схемі, яка переважала між Огардом і багатьма його близькими: спокушання й розчарування» [9].

Дивні захоплення антикультистів

Зі спогадів того ж Даугаарда:

«Андерс Бліхфельдт, Б’ярне і я, незважаючи на значну вікову різницю, почали формувати чоловічий клуб — Absinth Club (Клуб «Абсент»). Бліхфельдт і Б’ярне були в захваті від Праги й особливої атмосфери книжкових кав’ярень, духу фантастичних фасадів будинків, що там були, точно так само, як вони обидва були зачаровані Індією та дивними, таємничими й релігійно збоченими культами з наркотиками, кров’ю, канібалізмом, тантрою лівої руки і тому подібним…» [9]

Заслуговує на увагу й дивне захоплення Огарда тримати у своєму будинку сумнівні окультні предмети. У своїй статті «Пам’яті професора Огарда» [22] від 16.04.2007, написаній після його смерті, Олександр Дворкін написав так:

«Пригадую, що в будинку Йоханнеса у великій кількості були присутні різні сектантські релікти: амулети, сакральні об’єкти, статуетки та ін., зокрема навіть залишки жертвоприношень. Я якось запитав його, чи затишно йому жити з усією цією бісовщиною на видноті? Він здивовано відповів, що всі ці предмети — його трофеї…»

Не менш дивною виглядає і його вибіркова позиція щодо деяких керівників НРР. Так, наприклад, відома його дружба з Оле Нідалом, ламою Тендаром і низкою інших гуру. (Оле Нідал — відомий релігійний діяч, засновник семисот буддійських центрів Алмазного Шляху по всьому світу, що передають повчання Махамудри, школи Карма Каг’ю тибетського буддизму, традиція «червоних шапок»).

Іслам

Через брак інших джерел, ставлення Йоханнеса Огарда до ісламу можна охарактеризувати лише одним рядком, узятим зі сторінки Вікіпедії «Dialog Center International»:

«Огард вважав Саєнтологію особливо небезпечною, але пізніше заявив, що іслам являє собою ще більшу загрозу» [23].

Невроз Першої поправки

Звернымося до його відомого есе «Conversion, Religious Change, and the Challenge Of New Religious Movements», розміщеного на антикультовому американському порталі icsahome.com [24]. Свого часу воно викликало бурхливий відгук у середовищі американських антикультистів та широко обговорювалося. Але давайте подивимося на нього неупереджено, з позиції середньостатистичного американця.

«Під прикриттям свободи віросповідання запанувала смертоносна вседозволеність», — пише Огард у своєму есе, говорячи про Сполучені Штати Америки. Нижче ми наведемо повний абзац.

До чого закликав нас Йоханнес Огард у 1991 році? До того, щоб в ім’я міфічних порятунків, про які люди самі не відають, раз так поводяться, нав’язати суспільству єдино правильну, на їхній погляд, по-своєму інтерпретовану християнську ідеологію. Точніше, диктат цієї ідеології. До чого б це призвело, ми можемо побачити на прикладі сучасної росії. До чого привела росію релігійна диктатура російської православної церкви, що стала титульною релігією в державі? Фільм «ВПЛИВ» (The IMPACT) прекрасно це продемонстрував. Ми обов’язково повернемося до висвітлення цієї теми, тому що вважаємо її вкрай важливою на даному історичному етапі.

Огард у цьому есе дуже схожий на феодала, який тужить за рабами, що втекли на свободу. Він схожий на месію, який наказовим тоном нав’язує «заблудшим» порятунок, на вісника тоталітарного церковного режиму темних часів інквізиції. Він схожий на закоренілого фашиста, який не усвідомлює, що він і є, насправді, типовим його ідеологом. 

Це есе — прямий замах на демократичні свободи та цінності Сполучених Штатів Америки. І його висловлювання свідчать лише про одне — зневажливе ставлення до демократії загалом.

«На ринку єдина мета, яка має значення, — це “змусити організації працювати”. Успіх, і тільки успіх, має значення. Робіть гроші й робіть ще більше грошей. Засоби вторинні. Єдина перевірка — закон, та навіть його можна обійти, адже у кожного своя ціна. Етичні норми для бізнесмена, зокрема релігійного, вважаються настільки ж важливими, як і для бульдозера.

Ми настільки звикли до маніпуляцій із громадськістю та продажних трюків навіть у релігійних питаннях, що мало хто з нас протестує проти численних збочень релігій, що з’являються і привертають увагу. Навіть до явно незаконних практик ставляться терпимо, а критичні голоси замовчуються.

Термін «суспільство вседозволеності» зазвичай застосовується до стану справ у сексуальній сфері. Насправді все набагато серйозніше. Ми стали суспільством вседозволеності щодо зловживання чужими душами. Повсюдно відбуваються вбивства розуму й душі, і водночас немає жодних законів проти цього. Під прикриттям свободи віросповідання запанувала смертоносна вседозволеність.

Особливо це стосується Сполучених Штатів, де Перша поправка використовується для підтримки всілякої експлуатації зла в ім’я релігії.  Будь-хто, хто прикидається релігійним або керує чимось, хоча б трішки пов’язаним із релігією, вважається практично поза законом. Найгірші аспекти середньовічної церковної політики в Європі, в практичних цілях, повернулися в Сполучені Штати: твердження, що релігії звільнені від вимог закону» [24].

Злодіяння концентраційних таборів уже були у віровченні…

У тому ж есе є й такі рядки:

«Хоча організаціям, яких об’єднують лише найелементарніші стандарти прав людини, можливо, й необхідно дотримуватися філософії «вчинок — не вчення», з інтелектуального погляду ця думка не витримує критики. Хіба світ не повинен був звернути увагу на «Майн кампф» Гітлера, тому що ця книга була частиною його віровчення?

Злодіяння концентраційних таборів уже були у віровченні, та, отже, до них слід було ставитися серйозно. Варто розуміти, що віровчення — це вчинок. І якщо ми хочемо зупинити злі справи, ми повинні реагувати проти злих віровчень» [24].

Ці воістину пророчі слова відображають глибинну суть проблеми. Вимовляючи їх, Огард ніби дивився на світ, як на дзеркало. І тут хотілося б поставити читачеві запитання: якби в природі не існувало Йоханнеса Огарда та його антикультових ідей, запозичених від нацистів, чи виникли б у Європі всілякі сектанти, Дворкіни, Гандоу, РАЦИРС, кримінальні справи, тортури, катівні, переслідування, терор правоохоронних систем, тюремні строки, розбиті долі, скулшутинг і смерті дітей… війна росії з Україною?

Ми неспроста з’єднуємо в причинно-наслідковий зв’язок усі ці, на перший погляд, абсолютно розрізнені між собою речі. Документальний фільм «ВПЛИВ» (The IMPACT) — це гігантська за обсягом аналітична робота журналістів-дослідників, аналогів якій на сьогодні немає. Вона надала шокуючі факти! Це прекрасний привід аналітикам усіх країн об’єднатися в питаннях дослідження теми антикультизму. І саме завдяки зібраним у фільмі фактам ми маємо змогу пов’язати воєдино вищеперелічене. 

А отже, злодіяння, закладені у вченні Йоханнеса Огарда, його непримиренній конфронтаційній позиції на життєвому шляху, кажучи його ж словами, — це реальний вчинок. І він спричинив за собою, перерахуємо: злодіяння Олександра Дворкіна, Томаса Гандоу, Зденека Войтішека, РАЦИРСу, сотень інших дрібних і великих антикультових діячів та організацій, уражених у своїй свідомості вірусом релігійної винятковості. Він спричинив розпалювання міжрелігійної ворожнечі. Він спричинив популяризацію дегуманізуючих ярликів «секта», «культ», «сектант», з подальшими людськими бідами, психологічними стресами, душевними травмами і поламаними долями. В’язниці, тортури, переслідування, терор… Він спричинив скулшутинг і дитячі смерті. Він спричинив те, що на невинних було наведено наклеп, невинних було засуджено, невинних було вбито. Він спричинив передумови до відродження нацизму в Європі, становлення Четвертого рейху та розв’язану криваву бійню між росією та Україною. Він спричинив геноцид українського народу. Він спричинив спробу поставити під удар демократичні цінності в усьому світі. 

Злодіяння, що спричинили в майбутньому страждання мільйонів людей, уже були закладені в життєвому шляху Йоханнеса Огарда. Хіба світ не повинен дбати про те, щоб подібних до Огарда і Дворкіна більше ніколи не було?

Джерела:

1. Aagaard, J. “A Christian Encounter with New Religious Movements & New Age.” Spirituality in East and West, 1993, No. 3.
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Irenaeus
3. https://www.dialogueireland.ie/dicontent/resources/dciarchive/zchristianencounter.html#:~:text=The%20DCI%20always%20works%20with%20the%20churches%2C%20sometimes%20inside%2C%20sometimes%20outside%2C%20but%20never%20under%20the%20churches
4. https://pokrov-church.by/images/_sekty/vestnik-2022-tom7-4.pdf
5. Western Youth in the East // Update & Dialog. 1992. Vol. 1:1. P. 16–20; Aagaard J. TM and Religion // Up-Date. 1979. Vol. 3:1–2. P. 48.
6. Dialoggruppen i Roskilde // Den Nye Dialog. 1987. No. 27. P. 19.
7. How Can We Help? // Areopagus. 1988. Spring — Summer. P. 16.
8. https://ansobor.ru/articles.php?id=42
9. https://tomthygesen.wordpress.com
10. Medlemsbidrag for 1985 // Den Nye Dialog. 1986. No. 22. P. 7.
11. Aagaard J. What the Dialog Centre is All About // Update & Dialog. 1991. No. 1. P. 3–5.
12. Færdige udsendelser til lokalradioen // Den Nye Dialog. 1987. No. 29. P. 16
13. Kristne TV-udsendelser om nyreligiøsitetet // Den Nye Dialog. 1987. No. 29. P. 17.
14. Hårene rejser sig… // Den Nye Dialog. 1991. No. 45. P. 16
15. Dialog Center International som center for apologetic // Den Nye Dialog. 1992. No. 50. P. 18.
16. Dialogcentrets bogcafe // Den Nye Dialog. 1994. No. 56. P. 21
17. Hvem vil hjaælpe de blinde og de døve? // Den Nye Dialog. 1994. No. 57. P. 22.
18. Aagaard J. A pool of information // Up-Date. 1977. January. P. 16–17.
19. 10 Guidelines for Sound Dialog between Religions // Update & Dialog. 1992. Vol. 1:1. P. 15.
20. 2nd Interview with A. Blichfeldt.
21. Aagaard J. Dialog Center International // Spirituality in East and West. 1998. No. 11. P. 3–5.
22. https://ruskline.ru/analitika/2007/04/16/pamyati_professora_i_ogorda
23. https://en.wikipedia.org/wiki/Dialog_Center_International
24. https://articles1.icsahome.com/articles/conversion-religious-change-challenge-of-nrm-csj-8-2
25. Aagaard J. Blichfeldt A. Countering Indifference! // Spirituality in East and West. 1996. No. 1. P. 20–23
26. 1st interview, July 21, 2021, 1 hour 06 min. 19 sec.; 2nd interview, July 27, 2021, 59 min. 12 sec.; 3rd interview, August 6, 2021, 59 min. 40 sec.; 4th interview, August 17, 2021, 58 min. 38 sec. (author’s archive).