«Вони» керують із росії через Францію мережею, що розкидана по десятках країн світу

Ми розпочинаємо серію публікацій, присвячених боротьбі з антикультовими організаціями в Італії. На просторах інтернету нами був виявлений сайт Libero Credo [1]. Аналітичні матеріали, які зібрані на ньому, розповідають про порушення громадянських прав людини, пов’язаних із свободою віросповідання, думки та висловлення поглядів; про порушення Конституції Італійської Республіки, зокрема статей 3, 8, 19, 20 і 21. А також про те, що підривною терористичною діяльністю займаються ті самі антикультові групи — предмет нашого дослідження — які ведуть безперервні кампанії підбурювання проти релігій і малих релігійних об’єднань по всій Європі.

Libero Credo

Статті на сайті Libero Credo витримані в дусі незалежного журналістського розслідування і цілком відповідають нашому розумінню порушеної проблематики. Саме тому вважаємо доцільним навести деякі з них у скороченому вигляді.

Розглянемо статтю: «FECRIS — підривна група в центрі Європи» [2].

Афілійовані учасники міжнародної антикультової організації FECRIS, яка фінансується з державного бюджету Франції та тісно пов’язана з російським РАЦИРСом, раніше викрадали людей з метою «депрограмування», а нині в Італії згуртовані у спеціалізовану групу наклепників.

Кампанія антикультистів, що ґрунтується на ненависті й нетерпимості, має своїх організаторів і спонсорів. Спробуймо вийти за межі видимих учасників, аби зрозуміти, хто насправді стоїть за цією мережею.

Для початку коротко підсумуємо загальні риси того, що вже відомо про роль італійських учасників, а далі перейдемо до основної теми цієї статті.

Forum Anti-Sette

Італійські асоціації, що входять до так званого FORUM Anti-Sette (FAVIS, CeSAP, ARIS Veneto та ARIS Toscana), які співпрацюють з Антикультовою групою Squadra Anti Sette (S.A.S.) Міністерства внутрішніх справ, фактично є виконавцями на місцях — маргінальними агентами системи, створеної з метою обійти, а також порушити конституційні межі, встановлені для захисту свободи віросповідання, думки та висловлення поглядів.

Їхня мета — створення масової антикультової істерії. Вони досягають цього шляхом постійного поширення тривожних новин. Інформація та статистика спотворюються, перебільшуються та подаються в такому вигляді, щоб переконати громадськість у тому, що в Італії діють тисячі «небезпечних сект», які обманюють сотні тисяч людей і маніпулюють мільйонами «нездатних» самостійно мислити громадян. А коли бракує новин для спотворення — їх просто вигадують.

Зауважмо, що аналогічне відбувалося в росії, де сектантську істерію впродовж останніх 30 років провокувала РАЦИРС (російська асоціація центрів вивчення релігій та сект), а також у Франції.

Достатньо поглянути на велику кількість дивних новинних повідомлень, сотні лекцій, дебатів, конференцій і семінарів, які ці групи організовують для поширення своїх лякаючих меседжів. Але якщо зіставити їхні твердження з реальними подіями, стане очевидно, що це спланована кампанія, покликана перетворити неіснуючу проблему на «загрозу». Рік за роком, десятиліття за десятиліттям — одні й ті самі особи, ті самі асоціації, ті самі історії, які повторюються на конференціях та форумах перед однією й тією самою аудиторією «експертів» і «доповідачів».

Їхня місія — повторювати без кінця, що «секти — це небезпечно, вони скрізь, вони руйнівні, їх потрібно повністю викорінити». У будь-який час, будь-де, будь-якими засобами і назавжди. Їхня мета — посіяти істерію, на кшталт того, як у минулі часи сіяли паніку перед відьмами, єретиками й євреями.

У 1980-х —- 90-х роках засновники антикультових угруповань брали участь у викраденні людей з метою насильницького «депрограмування» прихильників релігійних груп і дуже гарно на цьому заробляли, отримуючи за це чималі гроші від родичів. Медійні кампанії, що розпалювали ненависть до «сект», дозволяли здійснювати викрадення та депрограмування без серйозних юридичних наслідків — принаймні на перших етапах. Нині ж вони марно заперечують своє минуле.

Згодом, після численних скарг і судових процесів, антикультисти були змушені відмовитися від практики депрограмування та змінили свою стратегію.

GRIS

Як усім відомо, перелічені групи — далеко не єдині антикультові організації, що діють в Італії. Існують також інші, більш світські й дрібні асоціації, але є й католицький «голем» під назвою GRIS (Група соціально-релігійних досліджень та інформації), яка спершу називалася «Група з питань сект», але згодом змінила назву на більш політкоректну.

GRIS фінансується та підтримується єпархіями й офіційно визнана кардиналом Камілло Руїні (Camillo Ruini), головою Італійської єпископської конференції (CEI). Ця організація була створена для захисту «вина католицької таверни» та для демонстрації небезпеки й фальшивості інших релігійних рухів.

Офіційно GRIS не пов’язана з S.A.S., однак взаємини між ними є досить тісними. Наприклад, офіційною контактною особою S.A.S. є католицький священник дон Альдо Буонаюто (don Aldo Buonaiuto), який очолює Антикультову групу.

Крім того, згідно з заявою Мауріціо Алессандріні (Maurizio Alessandrini) з FAVIS, зробленою 14 липня 2009 року в листі до тодішнього голови Сенату Ренато Скіфані (Renato Schifani), організація S.A.S. була заснована під тиском з боку католицької церкви.

Антикультова група (S.A.S.), попри те що є офіційною державною структурою, яка фінансується коштом платників податків, виступає лише виконавчою ланкою плану, що викликає серйозні питання щодо його конституційності.

Так само, як і за часів минулого, сіячі ненависті — антикультисти — розпалюють ідеологічний фанатизм, спрямований проти уявних соціальних загроз. Їхня мета — сіяти страх і паніку серед населення. Як наслідок, державні органи починають переслідувати «винних», але в сучасному світі замість вогнищ інквізиції використовують медійні кайдани, фарсові та безглузді судові процеси, що нічим не поступаються за своєю жорстокістю практикам депрограмування, які застосовували перші антикультісти.

Італійські антикультові асоціації, особливо ті, що входять до Антикультового форуму (Anti-Cult Forum), є частиною європейської федерації під назвою FECRIS.

FECRIS і компанія

FECRIS [3]  — це Європейська федерація центрів дослідження та інформації про сектантство (European Federation of the Centers of Research and Information on Sectarianism), яка була заснована в Парижі 1994 року і базується в місті Марсель. У її складі  — члени та кореспонденти з приблизно 30-ти країн.

Попри те, що FECRIS позиціонує себе як співтовариство незалежних асоціацій, які спонтанно об’єдналися задля захисту прав людини від «організацій із сектантськими та тоталітарними ознаками», насправді вона була створена двома французькими антикультовими групами: CCMM [4] (Центр боротьби з ментальними маніпуляціями) та UNADFI [5] (Національна спілка асоціацій захисту сім’ї та особистості). Ці організації, своєю чергою, були створені за підтримки окремих французьких політиків, які використовували свої посади в державних структурах для їхнього фінансування й просування.

Перш ніж продовжити розмову про FECRIS, варто трохи розповісти про CCMM і UNADFI.

У 90-ті роки президентом CCMM був Ален Вів’єн (Alain Vivien). У цей час він також був депутатом французького парламенту. Його резонансну доповідь, присвячену «сектам», було складено ще 1983 року, але оприлюднено тільки 1985-го. Документ за змістом був подібний до сумнозвісної італійської доповіді «State Alarm» [6] 1998 року, виданою Міністерством внутрішніх справ Італії.

У своєму звіті Вів’єн запропонував створити урядовий орган для вирішення «проблеми сект». Цей орган було засновано 1996 року, він отримав назву Міжвідомча моніторингова комісія з питань сект. У 1998 році Вів’єн став президентом цього органу, який пізніше перейменували на Міжвідомчу місію з боротьби із сектами (MILS).

MILS підпорядковувалася безпосередньо апарату прем’єр-міністра Франції, мала доступ до фондів, виділених різними міністерствами, і тісно співпрацювала з поліцією і спецслужбами (RG — Renseignements Généraux). Використовуючи своє становище, Вів’єн забезпечив стабільне державне фінансування для CCMM і UNADFI.

Однак діяльність MILS викликала критику за репресивний і дискримінаційний підхід до релігійних рухів. Серед тих, хто висловлював невдоволення, були й міжнародні спостерігачі, зокрема, Державний департамент США.

У листопаді 2002 року, після низки фінансових скандалів, пов’язаних із нецільовим використанням великих сум, що були виділені на боротьбу із сектами, Вів’єн подав у відставку, а MILS було розпущено. Стало відомо, що Вів’єн витратив половину бюджету MILS на зарубіжні поїздки і придбання розкішних, але непотрібних будівель для UNADFI і CCMM.

Після цього на зміну MILS прийшла MIVILUDES (Міжміністерська місія нагляду та протидії проти сектантських відхилень), яка після короткого періоду адаптації продовжила ту саму діяльність, що і її попередниця.

Ось графік, що демонструє суму коштів, які, наприклад, UNADFI отримала на момент керування MILS Аленом Вів’єном [2]:

Нижче наведені діаграми, що демонструють частку державних коштів, отриманих UNADFI, порівняно з приватними пожертвами та членськими внесками. Аналогічні суми коштів надходили і далі надходять до CCMM. Практично весь бюджет UNADFI і CCMM (а тепер також і FECRIS) формується за рахунок державного фінансування Франції, тоді як частка приватних внесків вкрай мала [2].

Працюючи по всій території Франції, UNADFI та CCMM мають доступ до аудиторії, яка налічує понад 66 мільйонів осіб. Упродовж десятиліть цим громадянам систематично нав’язували профінансовані державою медійні кампанії про «небезпеку сект».

Але попри все це, приватні пожертви та членські внески становлять лише незначну частину їхніх доходів, що свідчить про вкрай низьку підтримку цих організацій серед населення.

Для порівняння можна навести приклад організації «Лікарі без кордонів» (Médecins Sans Frontières) — однієї з найвідоміших і найавторитетніших неурядових організацій у Франції. Лише 5 % її фінансування надходить від держави, тоді як переважна більшість коштів — від прихильників і партнерів.

На противагу цьому, понад 97 % бюджету UNADFI та CCMM формують державні дотації, а менш як 3 % — внески приватних осіб і прихильників.

Така ситуація дає змогу зрозуміти, за яких умов зародився сучасний антикультовий рух у Європі.

Незважаючи на фінансові скандали, міжнародну критику та відставку Алена Вів’єна, партнерство між MIVILUDES, UNADFI та CCMM у Франції продовжувало й надалі ефективно працювати. Завдяки щедрому державному фінансуванню, вони змогли сформувати справжню фобію перед «сектами» через медійні кампанії та офіційні звіти MIVILUDES, що базувалися на інформації від CCMM та UNADFI.

Однак Франція опинилася в ізоляції в Європі, зазнаючи критики за надмірно агресивну світську політику щодо релігійної свободи. Щоб французька модель дістала визнання і поширилася на інші країни, було придумано стратегію створення загальноєвропейської федерації антикультистів під контролем Франції — фактично йдеться про заснування FECRIS.

З архівних документів, що залишилися від нині розпущеної американської антикультової асоціації CAN (Cult Awareness Network) [7], стало відомо, що ідея створення FECRIS виникла задовго до 1994 року. Це питання обговорювалося на міжнародній конференції, організованій Американським сімейним фондом (AFF — антикультова асоціація, пов’язана з ліквідованою CAN), яка відбулася в Барселоні, Іспанія.

Наступна міжнародна конференція пройшла в Парижі 27–28 квітня 1990 року під егідою AFF та її французького партнера ADFI [8]. Напередодні конференції президент AFF Герберт Л. Роуздейл (Herbert L. Rosedale) надіслав лист подяки виконавчій директорці CAN Синтії С. Кіссер (Cynthia S. Kisser):

«Я хочу висловити свою вдячність вашій асоціації за те, що ви надіслали одного з ваших представників на зустріч, яку ми, Американський фонд сім’ї (AFF) і Асоціація захисту сім’ї та особистості (A.D.F.I.), проведемо в Парижі… Метою зустрічі є обговорення методів, за допомогою яких організації, що займаються просвітництвом з питань культів, можуть співпрацювати для досягнення спільної вигоди… Це буде зустріч, яка покладе початок процесу спільного планування, і отже публічність не схвалюється» [2].

Герберт Л. Роуздейл головував на зустрічі в Парижі, на якій було остаточно затверджено плани й ухвалено рішення про створення міжнародної антикультової організації. За підсумками конференції Роуздейл став тимчасовим президентом так званого Консорціуму груп, що представляють різні країни.

30 червня 1994 року FECRIS було офіційно створено і зареєстровано в державних органах Франції. Директора ADFI Жак Рішара було обрано першим президентом.

На той момент президентом CCMM був Ален Вів’єн, який брав активну участь у реалізації цього проєкту, обіймаючи посаду до заснування MILS, президентом якої він став 1998 року.

Крім підтримки проєкту зі створення Федерації європейських антикультових асоціацій, у другій половині 80-х років лідери CAN і AFF навчали членів антикультових груп, які пізніше сформували FECRIS, методів «депрограмування».

1995 року CAN зіткнулася з безліччю кримінальних і цивільних справ, пов’язаних із невдалими спробами насильницького «депрограмування». Судові розгляди виснажили ресурси CAN, і 23 жовтня 1996 року організацію було закрито, а її майно та архіви продано з аукціону в рамках процедури банкрутства.

Незважаючи на зникнення CAN, AFF і продовжувала підтримувати і розвивати зв’язки з FECRIS.

Після свого створення під егідою MIVILUDES і CCMM, FECRIS отримала прямий доступ до державного фінансування у Франції, яке, як і для інших двох організацій, стало щорічним і значним. Ці кошти використовувалися для того, щоб FECRIS виступала в ролі європейського провідника антирелігійної політики Франції.

Хоча представники FECRIS відкрито не визнають це фінансування, документи, що стосуються 2006 року, незаперечно підтверджують його наявність.

Як демонструє схема, що складена самою FECRIS та охоплює період з 2003 по 2008 рік, організація щорічно отримує гранти виключно від французького уряду, без підтримки з боку інших країн. FECRIS також залучає невеликі суми від членських внесків, але практично не отримує коштів від приватних осіб.

З моменту заснування і дотепер ситуація залишається незмінною. Додаткові кошти, також надані французьким урядом, надходять у розпорядження FECRIS через UNADFI і CCMM.

Очевидно, що ці субсидії не обмежуються лише тими коштами, які виділяються французьким урядом безпосередньо FECRIS. Наприклад, як уже згадувалося, скандал, пов’язаний з Аленом Вів’єном, стосувався неправомірного використання великої суми (близько 700 000 євро в сьогоднішньому еквіваленті) на купівлю нерухомості для UNADFI, і аналогічну суму було витрачено на придбання будівлі для CCMM.

Якщо залишаються сумніви в тому, що італійські асоціації, які входять до федерації FECRIS (FAVIS, CeSAP, ARIS Toscana і ARIS Veneto), також отримують французькі кошти, то це підтверджується листом, який нинішня секретарка FECRIS Мірей Деген (Mireille Degen) відправила італійським партнерам 2011 року з нагоди конференції FECRIS у Варшаві.

Незважаючи на те, що закон не дозволяє організаціям, які фінансуються урядовими структурами, набувати статусу НУО (NGO), Рада Європи все ж таки акредитувала FECRIS у 2005 році, що викликало неоднозначні відгуки в різних частинах Європи.

Незважаючи на державне фінансування та акредитацію в Раді Європи та інших організаціях, федерація асоціацій FECRIS фактично являє собою фікцію — вона лише здається потужною і розгалуженою структурою.

Наприклад, генеральна секретарка FECRIS і представниця офісу в Брюсселі Мірей Деген (Mireille Degen) — насправді пенсіонерка, колишня вчителька, а юридична адреса бельгійського відділення FECRIS зареєстрована в її квартирі. Скарбник FECRIS у Марселі, Дідьє Пашу (Didier Pachoud), за професією водій трамвая, і офіс його асоціації також розташований у його гостьовій кімнаті.

Така сама ситуація спостерігається і в італійських антикультових асоціаціях, що входять до FECRIS. Це здебільшого невеликі групи, які завдяки французькому державному фінансуванню беруть участь у міжнародних конференціях, що регулярно проводяться в країнах Євросоюзу.

До того ж члени FECRIS часто не мають достатньої академічної підготовки або професійних навичок, що ставить під сумнів їхню компетентність. У резюме деяких представників організації значаться судимості та обвинувальні вироки.

Головна діяльність цих асоціацій полягає в експлуатації інцидентів, пов’язаних із «сектами», і використанні «втікачів» та відступників для підтвердження своїх антикультових теорій і створення нових приводів для медіа-кампаній. Під час своєї діяльності вони залучають безвідповідальних політиків, які вносять закони і резолюції, ворожі до релігійних рухів, а також підбурюють прокурорів до порушення судових процесів, які, навіть у разі невдачі, можуть призводити до прийняття несправедливих рішень.

Суди проти FECRIS

8 і 9 червня 2005 р. у Кордові відбулася Конференція ООН з антисемітизму та інших форм нетерпимості. У зведеному звіті було представлено список справ, у яких були засуджені члени FECRIS. Витяги або резюме судових рішень, що стосуються груп і окремих осіб — членів FECRIS [10]:

1. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Судова справа: 17Cg 15/96d у Господарському суді Відня у вересні 1996 року. Засуджений за наклеп на Christian Family Fellowship, Styrian Christian Fellowship та Life Fellowship (Norwegian Movement) (Norwegian Movement), зокрема за те, що вони вербують людей шляхом «кокетливої риболовлі», займаються інцестом, перелюбством і обманом.
2. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Судова справа: 17Cg 15/96d у Господарському суді Відня в березні 1997 року. Визнання винним у наклепі щодо Christian Family Fellowship, Styrian Christian Fellowship та Life Fellowship (Norwegian Movement) «Norwegians».
3. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Судова справа: 37Cg 77/98x у Господарському суді Відня у вересні 1998 року. Засудження за наклеп на Christian Family Fellowship, Styrian Christian Fellowship та Life Fellowship (Norwegian Movement). Штраф у розмірі 60 000 австрійських шилінгів.
4. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Судова справа: 17 O 85/98 в Окружному суді Штутгарта, Німеччина — червень 1998 року. Засудження за наклеп проти «Norwegian Movement».
5. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Справа: 37Cg 19/00y у Господарському суді Відня у березні 2000 року. Визнаний винним у наклепі і зобов’язаний опублікувати на своїй вебсторінці спростування й розмістити посилання на вебсторінку «Norwegian Movement».
6. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Судова справа: GZ 8E 3407/00 w в Окружному суді Клостернойбурга. Порушення мирової угоди. Він не сплатив штраф і був зобов’язаний видалити неправдиву інформацію зі своєї вебсторінки та з пошукових систем.
7. Фрідріх Грісс, Генеральний секретар FECRIS Судове рішення у справі GZ 8F 2687/02 s-3 в районному суді Клостернойбурга. Порушення мирової угоди та наказ про сплату штрафу.
8. SADK, 1990 р. [група членів FECRIS], Швейцарія 1990 року двоє членів групи SADK були засуджені до тюремного ув’язнення у зв’язку зі спробою насильницького депрограмування члена руху «Харе Крішна». Пан Россі, який на той час був речником SADK, голосно висловився на підтримку депрограмування (під час якого жертву втихомирили сльозогінним газом), заявивши: «Ми підтримуємо і схвалюємо цей вчинок».
9. FRI, 1990 [група членів FECRIS], Швеція
   Справа № B4901-88, посилання на №75636712, винесено 19 грудня 1990 року. У цьому рішенні членкиня FRI Єва Перссон (нині Поль) була засуджена за незаконне позбавлення волі і викрадення Густавссона.
10. FAIR, 1987 [група членів FECRIS], Велика Британія
    Сиріл Воспер, на той час член виконавчої ради FAIR, був засуджений у Німеччині за незаконне позбавлення волі і нанесення тілесних ушкоджень у грудні 1987 року.
11. ADFI Paris [група членів FECRIS] була засуджена Паризьким окружним судом (Tribunal de Grande Instance) за наклеп щодо пані Жозіан Анрі та пана Яна Комба. (Рішення RP 59 656, RG 7 987/92, ASS/20.02.92, ЦИВІЛЬНИЙ СУД ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ ПАРИЖА, 1-а палата, 1-а секція) 27 травня 1992 року.
12. Пані Таверньє [Президентка групи членів FECRIS]. 5 січня 1994 року. Судовий вирок за наклеп. Апеляційний суд Парижа підтвердив вирок щодо винності пані Таверньє у наклепі та покарання, призначене їй Окружним судом Парижа 22 червня 1993 року. Рішення № 5490/93, АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПАРИЖУ, 11-а палата від 5 січня 1994 року.
13. Пані Овіньє-Девінтер, президентка ADFI Nord [група членів FECRIS], 15 січня 1997 року. Апеляційний суд Дуаї засудив пані Овіньє-Девінтер, президентку ADFI Nord, за наклеп щодо Культурної асоціації Свідків Єгови у Франції. Справа № 96/02832, рішення від 15 січня 1997 року, 4-а палата, АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДУАЙ.
14. Джекі Кордоньє, [членкиня UNADFI, членкиня групи FECRIS]. 29 березня 2002 року. Судовий вирок за наклеп. Окружний суд Марселя засудив її за наклеп на асоціацію Свідків Єгови. Рішення № 2972/02 Номер 01207964.
15. Жанін Таверньє, президентка UNADFI [група членів FECRIS]. 5 лютого 2003 року. Апеляційний суд Парижа підтвердив рішення у цивільній справі проти Жанін Таверньє та UNADFI (рішення Окружного суду Парижа від 20 листопада 2001 року). Справа № 01/03757, рішення від 5 лютого 2003 року, АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПАРИЖА, 11-а палата, секція А.
16. AGPF і Sect-Info Essen [групи-члени FECRIS]. Федеральний Верховний Суд Німеччини 27 березня 1992 року виніс постанову, що фінансування державою таких організацій, як AGPF та Sect-Info Essen, які є членами FECRIS, є неконституційним. (Справа була порушена новим релігійним рухом, OSHO, Див. Справа № 7C21-90LU66). Те, що AGPF і Sect-Info Essen працюють з новими релігійними рухами у спосіб, який не можна вважати об’єктивним або нейтральним, було чітко зазначено в цьому рішенні.
17. Пані Хайде-Марі Камманс, засновниця Sect-info Essen [група членів FECRIS]. В остаточному рішенні, ухваленому 19 грудня 2001 року Земельним судом Мюнхена, пані Хайде-Марі Камманс, засновниці групи членів FECRIS Sect-info Essen, було наказано припинити розповсюдження неправдивої інформації про Такар Сінгх (Східну релігійну групу) під загрозою штрафу в розмірі до 500 000 німецьких марок або, в разі несплати, тюремного ув’язнення на строк до 6 місяців. Справа №. Az: 908736/99 Земельний суд Мюнхена I, 9 Громадянська палата (нім. Landgericht Munchen I).
18. CIC [група членів FECRIS]. Ян Хаворт є членом-засновником FECRIS і керує британською групою Cult Information Centre (CIC). Він має судове рішення проти нього від 24 жовтня 1989 року, коли Верховний суд Онтаріо (Канада) наказав йому виплатити 10 000 доларів відшкодування за наклеп на адресу філософської групи. На той час пан Хаворт був залучений до групи, аналогічної до CIC в Канаді. 17 квітня 1996 року Верховний суд Великої Британії також виніс рішення проти нього за невиплату компенсації за наклеп.
19. Siren (кореспондентська група FECRIS] 27 березня 1997 року. 2 члени групи були засуджені за викрадення людей у Нідерландах.
20. AIS/PRO Juventud [група членів FECRIS] (справа Canals 1995) Іспанія, в якій зазначено: «Група AIS причетна до всіх порушень фундаментальних прав, від яких страждав обвинувачений. Ні президентка, ні її група взагалі не мали жодної згоди на проведення будь-якої «терапевтичної роботи» з ним. Ця група не мала жодного судового дозволу, який би замінив відсутність «згоди» нібито хворої людини. Як наслідок, в правовій державі неможливо припускати порушення прав громадянина, який довів свою психічну повноцінність, незалежно від того, з якою метою він це робить».
21. AIS/PRO Juventud [група членів FECRIS] (справа Riera Blume, 1999) Європейського суду з прав людини, в якому зазначено, що «У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що національні органи влади в усі часи мовчазно погоджувалися на втрату заявниками свободи. Хоча це правда, що саме сім’ї заявників і асоціація Pro Juventud несли пряму і безпосередню відповідальність за нагляд за заявниками протягом десяти днів їхнього позбавлення волі, так само вірно й те, що без активної співпраці каталонської влади позбавлення волі не могло б відбутися».

Прикметно, що цілих сім пунктів у цьому списку присвячені Фрідріху Гріссу, який двічі очолював FECRIS! [10].

Ці випадки демонструють неоднозначну репутацію й практики організацій, пов’язаних із FECRIS, та їхні зіткнення із законом у різних країнах. Дивним виглядає і те, чому нікого з них досі не засудили на тюремні строки, не ізолювали від суспільства? Натомість вони безкарно не припиняють грубо порушувати демократичні закони, розпалювати міжрелігійну ворожнечу, сіяти ненависть і смуту. Їхня екстремістська риторика  — це риторика нацизму, тому що антикультисти насправді є тими, хто цей нацизм і створив!

Вищенаведений список далеко не повний, але при розгляді «кваліфікацій» представників FECRIS неможливо обійти увагою діяльність її колишнього віцепрезидента Олександра Дворкіна.

Олександр Дворкін

Крім того, що Дворкін три терміни поспіль обіймав посаду віцепрезидента FECRIS, свого часу він заснував й очолює Асоціацію російських центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС), а також є одним із головних консультантів Міністерства юстиції росії.

Дворкін часто зазнає різкої критики з боку вчених і релігійних лідерів за його нетерпимі та дискримінаційні висловлювання. Його оголосили персоною нон ґрата в Україні (див. статті, опубліковані організацією Human Rights Without Frontiers) [9].

Згідно з інформацією, що була опублікована раніше на нашому сайті (Справжній хазяїн росії: хто він?), а також у ЗМІ, у Дворкіна діагностовано циклотимію (маніакально-депресивний розлад), патологічний розвиток особистості та психофізичний інфантилізм. Як стверджується, він неодноразово перебував на лікуванні в психіатричних установах.

За даними, що ґрунтуються на клінічних записах Дворкіна, і думками, поширеними в ЗМІ [11]:

«Ґрунтуючись на російському та міжнародному психіатричному досвіді, вищевказані діагнози не піддаються повному лікуванню. Можлива лише тимчасова ремісія. Пацієнти з маніакально-депресивними розладами повинні перебувати під постійним наглядом психіатра, відвідувати його щонайменше раз на тиждень і отримувати підтримуюче лікування психотропними препаратами. Виявлені розлади роблять пацієнта нездатним до наукової, громадської або політичної діяльності через його крайню суб’єктивність у сприйнятті реальності та нездатність адекватно оцінювати наслідки своїх дій і нести за них відповідальність».

Антикультовий російський слід

Незважаючи на безліч проведених розслідувань правозахисниками і незалежними журналістами, як-от, наприклад, італійський сайт Libero Credo, до виходу документального фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT) у липні 2024 року, дуже багато чого залишалося незрозумілим у мотивації діяльності антикультових організацій. Воістину революція в розумінні прихованих сторін цього питання сталася минулого літа, з виходом, повторимося, викривального фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT). Прогресивна громадськість поспішила поширити цей фільм на своїх YouTube-каналах, за що деякі з них поплатилися: їхні канали без попередження і без можливості подальшого відновлення було видалено. Безжальна й безапеляційна політика відеохостингу YouTube у цьому випадку наштовхує на небезпідставну підозру, що в корпорації також присутні представники глобального антикультизму. Зрозуміло, їм вкрай невигідно, щоб сенсаційна інформація з документального фільму поширювалася по всьому світу, тому вони починають використовувати приховані цензурні важелі для його заборони та придушення.

Несподіване сповільнення швидкості відеохостингу YouTube на території росії, яке дивовижним чином збіглося з виходом фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT) також наштовхує на певні міркування. Комусь дуже не вигідний цей фільм!

З фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT) ми дізналися, окрім усього іншого, що зовсім не французька FECRIS «замовляє музику» злоякісного антикультового ансамблю в європейських країнах (зокрема й в Італії), а російська терористична організація РАЦИРС та політичні еліти, які стоять за нею. Є підозра, що їх фінансує та ідеологічно підтримує Дівєєвське Братство — таємний православний орден, куди входять високопосадовці з нинішнього керівництва росії, а саме Сергій Кирієнко, Михайло Мішустін, Андрій Бєлоусов тощо.

У цьому фільмі вперше зроблена спроба структурувати величезний обсяг інформації та провести причинно-наслідковий зв’язок, що розкриває перед нами важку правду про методи маніпулювання суспільною свідомістю, про пазлове кодування, про відомі теракти, масові вбивства у школах, а також підготовку та здійснення геноциду українського народу.

Ви запитаєте, як це стосується Італії? Найбезпосереднішим чином! Антикультові організації — це транснаціональна чума. Вони зазіхають на основи демократії в усьому світі, вони готують ґрунт для дестабілізації як в окремих регіонах, так і на цілих континентах. Антикультизм — предтеча майбутніх кривавих потрясінь. У цьому випадку, цілком ймовірно, йдеться про розвал Європейського Союзу і велику цивілізаційну війну між християнством та ісламом на його території.

Сам факт того, що в Італії, Франції і росії звучить практично однакова антикультова риторика, є вкрай тривожним.

Ми обов’язково повернемося до цієї теми. Слідкуйте за нашими публікаціями.

Джерела:

1. https://web.archive.org/web/20240809083602/http://www.liberocredo.org/en
2. https://web.archive.org/web/20241214211342/http://www.liberocredo.org/en/fecris-a-subversive-group-in-the-heart-of-europe
3. https://www.fecris.org/
4. https://www.ccmm.asso.fr/
5. http://www.unadfi.org/
6. http://www.liberocredo.org/en/state-alarm
7. The Cult Awareness Network (CAN) was based in Chicago. Its bankruptcy in 1996 was caused by a court ruling that required the organization to pay $5 million to a plaintiff who sought compensation for an abduction carried out by a CAN member for the purpose of deprogramming.
8. ADFI (Association for the Defense of Family and Individual) was formed in the 1990s when various French associations under the name ADFI were united under the national leadership of UNADFI (National Union of Associations for the Defense of Family and Individual). Since then, UNADFI has coordinated their activities, interacting with MIVILUDES and managing government subsidies.
9. https://hrwf.eu/eu-russia-tv-channel-of-the-russian-orthodox-church-under-eu-sanctions/
10. https://www.osce.org/files/f/documents/c/f/16564.pdf
11. https://web.archive.org/web/20190804192404/http://alexanderdvorkin.info/