Антикультовий вплив міцно закріпився в державних структурах Франції наприкінці XX століття, однак з часом країна неодноразово робила спроби його послабити. Приклади, зібрані в дослідженні адвокатки Патрісії Дюваль «FECRIS та її члени у Франції» [1] , показують, як складно було досягти балансу між тиском антикультових організацій та захистом релігійних свобод.
Використання будь-яких «чорних списків сект» було засуджено прем’єр-міністром Франції Жан-П’єром Раффареном у постанові від 27 травня 2005 року [2]. У ній зазначалося:
«Досвід показав, що політика влади, відповідно до якої певні групи характеризувалися як “секти”, і дії влади щодо них базувалися виключно на такій характеристиці, суперечила громадянським свободам і світському характеру держави».
Він дав вказівку не навішувати принизливі ярлики на окремі групи, а проявляти пильність щодо всіх підозрілих організацій, аби виявляти та припиняти будь-які злочинні або незаконні дії.
Спеціальна доповідачка ООН з питань свободи релігії або переконань Асма Джахангір після поїздки до Франції, що відбулася з 18 по 29 вересня 2005 року, надала низку конкретних рекомендацій з цього приводу [3] .
У її звіті від 8 березня 2006 року зазначалося [4] :
«112. Спеціальна доповідачка наполегливо рекомендує уряду забезпечити, щоб урядові структури, створені для роботи з цими релігійними групами та громадами, заснованими на переконаннях, дотримувалися ідеалів толерантності та свободи релігії або віросповідання, а також того, що жодна особа не може бути засуджена за свої дії інакше, як у відповідності до належних юридичних процедур.
113. Крім того, вона рекомендує, щоб уряд уважніше стежив за профілактичними заходами та кампаніями, що проводяться по всій країні з ініціативи приватних осіб або організацій, що фінансуються урядом — зокрема, в шкільній системі, — аби не постраждали діти членів таких груп.
114. Вона наполегливо рекомендує, щоб юридичні органи та структури, створені для врегулювання конфліктів, більше не посилалися на список, опублікований парламентом 1996 року, і не використовували його».
Попри ці рекомендації щодо толерантності, антикультові організації UNADFI та ADFI, що фінансуються урядом Франції, продовжували використовувати списки сект або складати досьє з метою навішування принизливих ярликів на малі релігії чи вірування. Цю ситуацію ускладнювали численні факти дифамації (поширення дискредитуючої інформації).
Риторика ненависті та злочини на ґрунті ненависті
1996 року тодішня президентка відділення ADFI-Північ (яка згодом стала президенткою UNADFI) Катрін Пікар виступила на місцевому радіо з дуже серйозними звинуваченнями на адресу Свідків Єгови, назвавши їх «прихильниками рабовласників», «наркоторговцями» і «сутенерами».
18 липня 2007 року Апеляційний суд Руану визнав президентку UNADFI винною в дифамації на адресу Свідків Єгови:
«Безсумнівно, Катрін Пікар, порівнюючи рух Свідків Єгови з мафією, приписуючи їм привласнення заповіданих та пожертвуваних коштів, звинувачуючи їх у тому, що під прикриттям духовної діяльності вони організували “приховану працю” для своїх членів, подібну до нелегального найму (що призвело до відкриття низки кримінальних справ), грубо дискредитувала Свідків Єгови, спотворивши при цьому правду і, таким чином, перевищила допустимі межі свободи й добросовісності у висловлюванні своєї думки».
3 квітня 2007 року Касаційний суд визнав дифамаційними висловлювання щодо товариства AMORC (розенкрейцерів), зроблені Катрін Пікар та Анн Фурньє, членкинею колишньої Міжміністерської місії з боротьби з сектами (MILS), у їхній книзі «Секти, демократія та глобалізація»:
Оскільки Апеляційний суд обґрунтував відмову в позові тим, що зазначені висловлювання з книги <…> стосувалися AMORC не більше, ніж інших сектантських рухів, та в них викладалася загальна інформація про характер і діяльність сект, та що, оскільки це була думка загального характеру, твердження про дифамацію було неправильним.
Проте, ухвалюючи таке рішення, Апеляційний суд порушив положення чинного законодавства, адже висловлювання, зазначені в позові — у яких секти порівнювали з «тоталітарними групами», «нацизмом» чи «сталінізмом», звинувачували в тому, що вони силоміць змушують своїх послідовників підкорятися, чинять на них такий тиск, що ті втрачають свободу волі, створюють «зони беззаконня» та порівнюються з мафією — будучи відкритими для доказів і вільного обговорення, але водночас є дифамаційними щодо всіх рухів, охарактеризованих як секти, й, отже, щодо товариства AMORC, оскільки з книги, згаданої у позові, випливає, що воно також належить до сект.
У доповіді від 15 грудня 2010 року на шістнадцятій сесії Ради з прав людини (A/HRC/16/53), Спеціальний доповідач ООН з питання свободи релігії або переконань Гайнер Більфельдт (наступник Асми Джахангір), заявив [3]:
«Дійсно, у багатьох країнах представники малих релігій або вірувань стикаються з вражаючим за силою громадським обуренням або навіть ненавистю, джерела яких часто криються в парадоксальному поєднанні страху і зневаги. Навіть зовсім невеликі групи іноді описуються як “небезпечні”, тому що, як стверджується, вони підривають соціальну єдність нації через якісь загадкові “інфекційні” властивості, що приписуються їм. Такі твердження можуть перетворюватися на справжні “теорії змови”, сфабриковані конкуруючими групами, засобами масової інформації або навіть державними органами. Водночас представники малих релігій або вірувань часто стають жертвами громадської зневаги, яка базується, наприклад, на чутках про те, що їм начебто бракує будь-яких моральних цінностей.
Саме це поєднання демонізуючих фантазій про змову та громадської зневаги зазвичай і стає поштовхом до насильства, або спрямованого проти представників меншин, або такого, що спалахує між різними групами. Тому викорінення стереотипів і упереджень, які є основними причинами страху, обурення й ненависті, є найважливішим внеском у запобіганні насильства та супутніх порушень прав людини» (п. 29).
Демонізація чітко простежується у наведених вище прикладах дифамації. Вираз «інфекційні властивості», згаданий Спеціальним доповідачем, є надзвичайно точним у світлі деяких публічних заяв, які було зроблено французькими офіційними особами. На першій національній конференції, організованій MIVILUDES у будівлі ліонського муніципалітету 26 листопада 2009 року, французький держсекретар юстиції Жан-Марі Бокель виступив з промовою, у якій заявив:
«Таким чином, феномен сектантства можна розглядати як патологію віри на тлі індивідуалізації вірувань і порушень у її регулюванні», додавши, що сектантські відхилення «можна порівняти з мутуючими вірусами, які поширюють — часто у спочатку непомітних формах — отруту, що полягає у маніпулюванні людською поведінкою та станом духу».
Публічні заяви про те, що сектантські відхилення є інфекцією, які звучать саме в той час, коли фінансовані урядом антисектантські асоціації таврують певні малі релігії або вірування як «сектантські», можуть призвести лише до страху, обурення та ненависті суспільства щодо таких груп — як і зазначав Спеціальний доповідач ООН.
Статистика насильницьких дій проти Свідків Єгови та їхніх молитовних будівель у Франції є дуже тривожною. Дослідження, проведене по всій Європі, показало, що у 2008–2009 роках у Франції було більше злочинів на ґрунті ненависті, спрямованих проти Свідків Єгови або їхніх молитовних будівель, ніж у будь-якій іншій європейській країні: лише за цей період сталося 149 інцидентів, у тому числі 130 актів вандалізму, 12 пограбувань або крадіжок, 5 підпалів і 2 випадки погроз або нападів.
Злочин на ґрунті ненависті
Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ на своєму вебсайті дає таке визначення злочину на ґрунті ненависті [4]:
«Злочин на ґрунті ненависті — це злочин, мотивований нетерпимістю щодо певної групи в суспільстві. Протиправне діяння визначається як злочин на ґрунті ненависті, якщо воно відповідає двом критеріям:
■ Дане діяння має кваліфікуватися як злочин відповідно до кримінального кодексу держави, на території якої його було вчинено;
■ Злочин має бути скоєний з мотивів упередження.
«Мотив упередження» означає, що злочинець обрав жертву злочину на основі ознаки, яка підлягає захисту.
«Ознака, що підлягає захисту» — це головна або основна ознака, яка об’єднує членів певної групи, як-от «раса», релігія, етнічна належність, мова чи сексуальна орієнтація.
Злочин на ґрунті ненависті може бути спрямовано проти індивіду, групи осіб або майна, що асоційовані із групою, яку об’єднує ознака, що підлягає захисту».
Це в однаковій мірі стосується й інших антикультових організацій, у тому числі РАЦИРС.
Такі організації, як FECRIS та РАЦИРС, які отримують державне фінансування, нерідко піддаються критиці за дії, що суперечать принципам свободи віросповідання та переконань, закріплених як у Конституціях країн, так і в міжнародних актах з прав людини. Дії цих організацій більше нагадують ідеологічне завоювання та принципове протистояння, ніж об’єктивний аналіз, що викликає сумніви щодо обґрунтованості їхніх повноважень.
Вивчення справ щодо «сект» показує, що часто так звані жертви у цих справах — це люди, які добровільно вирішили приєднатися до руху на основі своїх релігійних або філософських переконань. Навіть якщо для близьких ці рішення є непростими. Люди повинні мати право вірити або не вірити, і це право заслуговує на таку саму повагу.
FECRIS та її французькі підрозділи часто критикуються за дії, спрямовані на дискримінацію та стигматизацію релігійних меншин без реального діалогу, що суперечить рекомендаціям ООН щодо питань терпимості та діалогу.
Мотивом вищезгаданих дій проти Свідків Єгови та їхнього майна, а також дій, спрямованих проти інших релігійних меншин у Франції, була і залишається ненависть та упередження, причиною яких є той факт, що організації, що входять до складу FECRIS, таврують ці меншини як «секти» — це ярлик, що використовується у значенні «такий, що відхиляється від панівної ідеології».
Джерела:
- Patricia Duval. “FECRIS and its Affiliates in France. The French Fight against the ‘Capture of Souls’” http://www.hrwf.net/images/reports/2012/2012fecrisbook.pdf
- https://politique.pappers.fr/document/circulaire-27-mai-2005-relative-lutte-contre-derives-sectaires-JORFTEXT000000809117
- https://digitallibrary.un.org/record/565819?ln=en&v=pdf
- https://digitallibrary.un.org/record/570722?ln=en&v=pdf
- http://web.archive.org/web/20130416160434/http://www.osce.org/odihr/66388