«Розпливчастість найменувань «тоталітарна секта» і «деструктивний культ» дає змогу зараховувати до таких об’єднань практично будь-яке релігійне новоутворення, релігійно-філософське вчення, культурно-освітню або оздоровчу установу. Було б бажання, а вже поняття «тоталітарна секта» і «деструктивний культ» завжди готові прийняти у свої безрозмірні обійми будь-кого, кого потрібно нічтоже сумняшеся затаврувати, не обтяжуючи себе замислитися над наслідками бездумного поводження з такими ярликами-страшилками», — доктор філософських наук, професор МДУ ім. Ломоносова Ігор Кантеров.
У першій частині статті «Сучасна інквізиція в РПЦ. Частина 1» ми розповіли про те, як відбувалося становлення інквізиторського апарату в росії після розпаду СРСР. Тандем Дворкіна з православними фундаменталістами, які прийшли до церковної влади, фактично став для країни фатальним. Мільйони людей зі скаліченими долями, які потрапили під каток репресивної машини Дворкіна, — це не тільки так звані сектанти. Будь-яке інакомислення, що становить загрозу для тоталітарної влади Дворкіна, включно з внутрішньоцерковним, жорстоко карається вірними «псами» тоталітарного режиму Дворкіна. У цій частині мова піде про тих священників, хто зазнав гонінь з боку інквізиторського апарату РПЦ.
Преображенське братство отця Георгія Кочеткова
«Просвічена церква — це сильна церква. У нас зараз, на мій погляд, церква дуже слабка, великою мірою тому, що вона не просвічена», — священник Георгій Кочетков. З інтерв’ю Миколі Солодникову (канал «щенепознер»)
Георгій Кочетков — священник РПЦ. Засновник і перший ректор Свято-Філаретівського інституту (СФІ). Богослов, перекладач православного богослужіння російською мовою, місіонер, засновник і духовний опікун Преображенського братства. У сані священника з 1989 року.
Ще в 1970-х роках Георгій Кочетков, будучи мирянином, почав розробляти власну систему допомоги людям у їхній підготовці до вступу в Церкву. Обстоював необхідність розвитку общинного життя, ратував за створення і розвиток православних братств, які і почав створювати разом зі своїми прихильниками. Зазначимо, що православні братства були популярні ще в Російській імперії. З приходом Радянської влади таке явище, як «братства», усунули.
Перший «Преображенський собор», 1990 рік (Анатолій Мозгов / Є. Черних. Оригінальна робота)
Преображенське братство — це релігійне об’єднання православних християн, створене наприкінці 1980-х років у росії. Братства було відкрито в 30-и містах росії та за кордоном. Його основною метою декларується духовне відродження суспільства, підтримка місіонерської діяльності та оновлення життя РПЦ.
З сайту Преображенського братства [1]:
«Преображенське братство (Співдружність малих православних братств) об’єднує кілька десятків малих братств у Москві й інших містах росії та зарубіжжя. Кожне мале братство складається з громад і груп. До них входять люди різного віку, професій, соціального становища, освіти, які хочуть послужити Богу і Церкві, розділити одне з одним християнський шлях.
…Це не відхід від світу, а прагнення співвідносити з Євангелієм усі сторони свого життя, бути християнином завжди і скрізь: у церкві, у сім’ї, на роботі, у громадському житті — утверджувати можливість життя за вірою в будь-яких обставинах.
Братські громади збираються на домашні зустрічі для читання і роздумів над Священним писанням, спільної молитви, обговорення нагальних питань церковного та особистого життя, разом беруть участь у євхаристії та агапах — молитовних трапезах любові та подяки».
Священник Георгій Кочетков — творець авторської системи довготривалої катехізації, тобто навчальних посібників та уроків для дорослих, щоб долучитися до церковної православної традиції, молитов і життя. Автор книжок і статей з місіології та катехетики, еклезіології та антропології, сучасних питань церковного життя.
Понад 30 років отець Георгій веде роботу з русифікації та перекладу російською мовою літургійних текстів. На сьогодні російською мовою перекладено основний блок текстів православного богослужіння, які написані грецькою або старослов’янською і не підлягали перекладу.
У 1988 році Кочетков заснував Свято-Філаретівський інститут (СФІ). За радянських часів інститут працював неофіційно. Як самостійний навчальний заклад Інститут було зареєстровано 1992 року.
Діяльність Георгія Кочеткова стала піддаватися різкій критиці, починаючи з 1993 року. У своєму недавньому інтерв’ю він так охарактеризував цей період:
«Таке мракобісся, такий фундаменталізм, який, на жаль, останні десятиліття сильно зміцнився і зріс. Такого не було в пізні радянські часи. Зовсім інші були настрої в церкві. Звідки це взялося — не знаю».
«…щось змінилося після жовтня 1993 року «в повітрі», скажімо так, у нашій країні. І, мабуть, це вплинуло вже на думку патріарха Алексія II, тому що він спочатку спокійно реагував на все, що в нас було, але тут раптом з’явилося дивне слово, яке вирішили застосувати чомусь до нас, узагалі ні до ладу ні до прикладу, — “обновленство”» [2].
Його основними опонентами були сектознавець Олександр Дворкін, архімандрит Тихон (Шевкунов), протоієрей Дмитро Смирнов, головний редактор радіостанції «Радонеж» Євген Нікіфоров, а також низка публіцистів, які об’єдналися навколо журналу «Благодатний вогонь». Критику викликали богослужіння російською мовою, практика щотижневого Причастя, агапи.
Ага́пе (грец. ἀγάπη; [ага́пе]) [3]. Грецьке слово ἀγάπη означає любов — головну християнську чесноту. У літургійній та історичній літературі термін «Агапа» позначає спільну трапезу християн перших століть, яку також називали «вечерею любові». Також агапи влаштовувалися християнами на спогад Таємної Вечері.
Також критики знаходили в його богословських творах єретичні погляди. Так пояснює Георгій Кочетков гоніння на нього [4]:
«Річ у тім, що за весь радянський час було таке дуже сильне ідеологічне завдання у Радянської влади — виконати Заповіт Леніна про те, щоб не пройшов освічений фідеїзм, як висловлювався Володимир Ілліч. Освічений фідеїзм, тобто віруючий освічений, для Леніна був набагато страшнішим за неосвічену бабцю, як він сам писав, і це суворо виконувала Радянська влада. Усе, що було пов’язано з просвітою, з розумом, зі спілкуванням, із вченим світом, зі світом мистецтва, культури тощо, — усе присікалося насамперед. І особливо після 1943 року, коли дещо змінилися відносини церкви і держави. У нашій країні використання російської мови в богослужінні вважали страшним дисидентством. Причому багатьма уповноваженими світською владою. А потім за інерцією вже й ієрархами, які бажали догодити їм. І дуже часто священники (я це пам’ятаю просто зі своєї практики, з багатьох розповідей теж), які починали це робити, — ну хоч якось русифікувати, щоб щось було зрозуміло, хоч канва була зрозуміла, головні думки були зрозумілими, вже там не про деталі йдеться, — це присікалося, бо це було небезпечно, це дисидентство, за яке карали, знімали з парафії».
На початку 1990-х почався процес повернення церкві відібраних за радянських часів храмів. Преображенське братство раніше за інших змогло відкрити і взяти на себе відповідальність за чотири храми в Москві. У 1990 році отець Георгій був призначений настоятелем одного з них — Володимирського собору колишнього Стрітенського монастиря, а через рік ще одного — Успіння Пресвятої Богородиці в Печатниках. У приходських приміщеннях Володимирського собору почали діяти братські установи: Свято-Філаретівський інститут, огласительне училище, бібліотека, іконописна майстерня, недільна школа, дитячий садок.
20 грудня 1993 року на єпархіальних зборах міста Москви патріарх Алексій II вимовив слово «неообновленство» щодо «однієї з московських парафій, яка іменує себе місіонерською». Цей ярлик був підхоплений, і почалося цькування отця Георгія, парафії та Преображенського братства. У Володимирський собор прийшли люди з погрозами і вимогою звільнити приміщення.
Тоді ж, у січні 1994 року, в націоналістичному виданні «Російський вісник» («Русский вестник») під рубрикою «Зговір» з’явилася ціла добірка матеріалів із грубими наклепницькими звинуваченнями отця Георгія і Братства. Видання поширювалося, ксерокопіювалося і розклеювалося в Москві та інших містах. Слідом за цим почалися прямі погрози насильницьких дій стосовно отця Георгія і парафіян; їм обіцяли заворушення, наведення натовпу людей («Завтра будуть козаки…») і насильство. Фактично, величезну парафію Володимирського собору «скорочували» руками ієрархії РПЦ тими самими методами, як це робили за радянських часів руками НКВС.
14 лютого 1994 року головний редактор газети «Чорна сотня» Олександр Штільмарк [5] закликав провести акцію на свято Стрітення: вигнати з Володимирського собору “жидівського” настоятеля Георгія Кочеткова.
«Чорна сотня» — радикальна націонал-патріотична православно-фундаменталістська організація підкреслено монархічного спрямування. Утворилася в червні 1992 року, видає свою газету з такою ж назвою. Багато уваги приділяє так званим ритуальним убивствам, у яких звинувачує іудеїв. Її лідер — Олександр Штільмарк.
Діяльність «Чорної сотні» проти учасників нових релігійних рухів мала агресивний і хуліганський характер. Ці радикальні активісти влаштовували самовільні рейди. Групи з 10–15 осіб нападали на розповсюджувачів літератури, розкидали матеріали та конфісковували книги і касети [6]. Їхні дії вирізнялися раптовістю, проте серйозного опору ці атаки, як правило, не зустрічали, що лише підкреслювало їхню методику залякування.
На Стрітення у Володимирському соборі відбулася спільна з ієромонахом Тихоном Шевкуновим літургія за «підтримки» натовпу нетверезих людей із військовою виправкою, чорносотенців і козаків.
Згадують члени Преображенського братства, свідки тих подій [5]:
«Прийшов Шевкунов до нас начебто з миром. Тихим, співчутливим голосом вибачався: “Я розумію, ви самі відновили Володимирський собор, але нічого не поробиш, розпорядження Святішого…”»
Далі отець Тихон сказав [5]:
«Якщо ви не підете, ми проведемо свою службу у дворі монастиря. І наступного дня проведемо у дворі. А на третій — прийдуть козаки…»
Козаки під проводом отамана Московської застави Оренбурзького козацтва В’ячеслава Дьоміна справді заявилися в Стрітенську громаду на третій день — якраз на Стрітення. Дьомін — колишній кримінальник, він на початку 90-х років став активістом «Союзу православних братств», через який пропагував ідею про ритуальні жертвопринесення іудеїв.
Ось як це виглядало очима ще одного члена Преображенського братства, Алли Василевської [7]:
«І ось свято Стрітення. Під час спільної служби з отцем Тихоном я була […] у кабінеті отця Георгія, з якого було видно двір і вулицю. Боже мій! Очам своїм не повірила. У храмі йшла служба, серед наших жінок, дітей і молоді було багато незнайомих чоловіків із гарною виправкою і жорстким поглядом. Хтось перемовляється: «А де вороги, ворогів не бачу». Наші парафіяни відповідають: «І не побачите». А у дворі розминаються молоді м’язисті люди — бойовики? На вулиці у два ряди стоять машини, серед яких виділяється білий «мерседес». Біля машин — молоді чоловіки, переминаються, курять, стоять групками і прогулюються. Добре видно обличчя і форму — ось корніловці, козаки, ось якась емблема з кістками і черепом, але форма не чорна. Господи! Що це за парад? Є напідпитку. […] Парафіяни, які перебували серед цих «резервів», чули такі слова: “Тут не чіпати, а мочити далеко від храму”».
Особливу роль у силових діях традиційно відіграють козацькі організації. І православні націоналісти їх активно підбурювали [6]:
«“Тоталітарні секти” та “лжепророки” безперешкодно орудують на російській землі… Хто ж захистить православний дух росії та очистить нашу землю від проповідників антихриста?.. Давайте ж разом очистимо нашу землю від скверни! РОД уже діє, справа за вами, козаки — Воїни Христові!“»
І це було не останнє силове залякування священника Георгія Кочеткова і його Преображенського братства та інших неугодних РПЦ організацій. Зрештою з Володимирського собору Преображенське братство вигнали.
Організовував такі силові акції із захоплення приміщень Володимирського собору ігумен Тихон Шевкунов. Це не остання фігура в інквізиції. Треба зазначити, що цей собор розташований у безпосередній близькості до будівлі КДБ на Луб’янці. Саме Тихон Шевкунов згодом стане духівником володимира путіна.
Конференція «Єдність церкви»
У листопаді 1994 року було організовано конференцію «Єдність церкви». Спочатку під конференцією малася на увазі об’єднуюча Церква, де всі учасники мали виступити з доповідями. Те саме зробив і Георгій Кочетков. Але, як виявилося, її єдиною метою було затаврувати двох священників, настоятелів найбільших і найактивніших московських парафій — отця Георгія Кочеткова і отця Олександра Борисова. 19 із 33-х заявлених доповідей були присвячені безпосередньо діяльності отця Георгія [7].
Організатором конференції виступив Православний Свято-Тихонівський інститут (ПСТБІ), серед доповідачів — Олександр Дворкін, прот. Валентин Асмус, прот. Артемій Владимиров, прот. Владислав Свєшніков, прот. Дмитро Смирнов, свящ. Аркадій Шатов та інші. Цю провокацію було влаштовано за два тижні до Архієрейського собору (1994), на адресу якого організатори направили звернення з вимогою позбавити сану отця Олександра і отця Георгія. Єпископат РПЦ не дав принципової оцінки наклепу, який пролунав, що розв’язало руки фундаменталістам.
Своїми спогадами про участь у конференції поділився Олександр Михайлович Копіровський, радянський і російський мистецтвознавець, кандидат педагогічних наук, професор і ректор Свято-Філаретівського інституту (СФІ) [8]:
«Назва конференції «Єдність Церкви» здавалася до остраху двозначною. Всупереч словам о. Сергія Булгакова, О. В. Карташева та ін. про те, що єдність без розмаїття неможлива, влаштовувачі конференції припускали створити зразок тоталітарної одноманітності та будь-що-будь ухвалити рішення, яке засуджує практику та тексти о. Олександра Борисова. Олександра Борисова і о. Георгія Кочеткова. Все це було заздалегідь підготовлено, і навіть був заздалегідь написаний текст такого рішення, про що о. Володимир Воробйов [ректор ПСТБІ] по простоті душевній повідав усьому залу. Коли він прочитав основу рішення, я сказав: «Але ж воно надруковано заздалегідь!» А він відповів: «Ну так, а як же інакше?» Обговорення, власне, було формальністю, головним було засудити і протягнути рішення про це як підсумок конференції».
Далі він згадує слова ректора ПСТБІ, протоієрея Володимира Воробйова [8]:
«Я пам’ятаю абсолютно моторошний епізод, коли о. Володимир зі спотвореним обличчям сказав мені, маючи на увазі все наше братство: «Вас треба висікти, щоб ви заплакали і сказали: “Тату, я більше не буду!”»
Я кажу: «О. Володимире, тато — це Ви?»
Він не відреагував, ніби не почув, і за хвилину перейшов на більш урочистий стиль: «Мати-Церква волає: припиніть ваші неподобства!»
Я кажу: «О. Володимире, Ви і мама?» І знову жодної реакції, ніби людина не розуміє, що говорить і, немов магнітофон, заряджена на одне…»
На сайті Іринея Ліонського є розділ зі статтями про священика Георгія Кочеткова, ось цікаві цитати Дворкіна з них [9]:
«Кочетковські вчення і практика були детально розібрані у випущеному видавництвом ПСТБІ збірнику «Суд їм давно готовий». Повторювати весь цей розбір я тут не буду, але обмежуся лише цитуванням моєї короткої замітки з мого Телеграм-каналу».
Ця збірка статей, випущена видавництвом ПСТБІ, присвячена віровченню і пастирській практиці священника Георгія Кочеткова та являє собою розбір трьох нещодавно опублікованих книг о. Георгія, а також там розглядається і низка проповідей о. Георгія.
Далі Дворкін каже [9]:
«Для мене завжди були загадкою причини незаперечності гуруїстського статусу і непохитності авторитету свящ. Георгія Кочеткова серед його послідовників. Зовсім не схожа на харизматичного керівника, ця людина з нерухомим, позбавленим міміки обличчям і монотонним безбарвним голосом, здавалося, не може викликати те почуття фанатичної лояльності та сліпої відданості, яке є відмінною рисою членів його руху».
«Уявімо собі, що хтось не знає жодної іноземної мови, геть позбавлений лінгвістичного чуття і смаку, пише свої статті кошмарним суконним канцеляритом, а його довгі проповіді та виступи незмінно в’язкі, туманні й занудні».
Здавалося б, до чого тут зовнішність Кочеткова. Однак перехід на особистості, суб’єктивні характеристики, аргументи «ad hominem», щоб принизити опонента і його послідовників, — звичайна справа для Дворкіна. Це стратегія Дворкіна — «довести» послідовникам, що вони зробили «неправильний» вибір, обравши в нашому випадку своїм священником Георгія Кочеткова.
Далі Дворкін застосовує свій улюблений метод — «звинувачення за асоціацією» [9]:
«Ще в 1994 р. я зробив доповідь під назвою «Духовний елітизм як один зі шляхів до сектантства» [8]. Вона була присвячена іншій темі, але, тим не менш, саме ця характеристика повністю підходить до тієї структури, яка була створена свящ. Георгієм Кочетковим».
Як ми розповіли раніше, 1994 року відбулася конференція «Єдність Церкви», де затаврували двох священників: Георгія Кочеткова та Олександра Борисова. Дворкін робив доповідь виключно по одній книзі Олександра Борисова «Побілілі ниви», де він висловлював своє здивування тим, що Борисов на сторінках книжки розповідає про те, що всі релігії рівні, і немає такої релігії, в якої була б повнота істини. Всі релігії володіють тільки частинами цієї єдиної істини.«Один із прихованих задумів Божих, що попустили бути поділу християн, у тому й полягає, що істина не може бути вміщена однією Церквою… Абсолютна впевненість у тому, що тільки «нашій» Церкві, тільки «нашому» сповіданню належить монополія на володіння істиною, — це спадщина минулих століть…» [10]
«Мережі оновленого православ’я»
З 1995 до 1997 року починається основне цькування отця Георгія і Братства в пресі та на телебаченні, формується образ «ворога народу». Щорічно виходять збірники, цілком або частково присвячені засудженню діяльності отця Георгія, з грубим підтасовуванням і наклепом [8].
- 1995: Мережі оновленого православ’я. М.: Російський Вісник (Русский Вестник), 1995.
- 1996: Антихрист у Москві. Вип. 2. М., 1996.
- 1996: Сучасне обновленство — протестантизм «східного обряду». М.: Одигітрія, 1996.
- 1997: Школа церковної смути. М.: Стрітенський ставропігійний чоловічий монастир, 1997.
Кампанію підтримують численні теле- і радіопередачі, а також публікації в «Радонежі», «Російському віснику» та інших ЗМІ. Згідно з публікаціями, над церквою нависла загроза «неообновленства», яке сконцентрувалося в московських парафіях священників Георгія Кочеткова та Олександра Борисова, де були помічені «особи єврейської національності», «панібратські стосунки» зі священниками, «агапи, які заміняють собою Євхаристію», «подвійне духовне життя», «щедре причащання католиків і протестантів», «збори, характерні для сектантів різного штибу». Читачам навіювали, що в церкві створюється «паралельна структура» і спотворюються догматичні основи.
Кримінальна провокація
У 1997 році до храму Успіння Пресвятої Богородиці в Печатниках, де отець Георгій був настоятелем, було призначено другого священника, 28-річного випускника Курської семінарії Михайла Дубовицького. Першого ж дня, звершуючи свою першу в житті ієрейську службу, він «висловив незадоволення» богослужінням і повідомив, що його послали для того, щоб виправити «недоліки в пастирському, богослужбовому та іншому житті парафії». Про те, хто його послав, він не повідомив, але він регулярно заглядав у Стрітенський монастир. Нагадаємо, що в межах Стрітенського монастиря був Володимирський собор, відібраний у отця Кочеткова та його Братства.
29 червня 1997 року отець Михайло інсценував застосування до себе насильства під час богослужіння в храмі, репетируючи його у вівтарі та ризниці храму ще напередодні ввечері [7]. Але свідків неадекватної поведінки Дубовицького виявилося дуже багато, включно зі співробітником міліції. Прибулий лікар зафіксував ознаки гострого психічного розладу і ухвалив рішення про недобровільну госпіталізацію священника Михайла Дубовицького через його соціальну небезпеку. Дубовицького відправили на психіатричний огляд. Тому кримінальну справу на Кочеткова за побиття Дубовицького порушити не вдалося. Але отця Георгія через цей інцидент, не розбираючись, відсторонили від посади настоятеля храму.
Уся ця провокація була необхідна отцю Тихону Шевкунову, щоб отримати з міліції папір, де б йшлося про бійку і про свідоцтво перебування отця Михайла в травмпункті, в якому були б зафіксовані «побої».
Одночасно з цими подіями почалася інтенсивна ідеологічна кампанія на радіо «Радонеж», яку підтримала телепередача «Російський дім» («Русский дом»). Автором і ведучим програми «Російський дім» («Русский дом»), і головним редактором однойменного журналу був Олександр Крутов. Одним із членів редакційної колегії був ігумен Тихон Шевкунов, а також відставний генерал-лейтенант КДБ Микола Леонов, колись заступник начальника Першого Головного управління держбезпеки, в якому проходив службу володимир путін [5].
«У РПЦ створюється паралельна тоталітарна структура, заснована на запереченні всього того, що є Православна Російська Церква. Ця структура не тільки створюється, вона вже створена, вона вже зараз працює на руйнування, на введення в оману людей, які, на нещастя, дали себе обдурити… Цей Карфаген брехні повинен бути зруйнований!», — заявив в ефірі «Радонежа» ігумен Тихон Шевкунов [11].
У прямому ефірі на радіо «Радонеж» також виступали протоієрей Володимир Диваков, протоієрей Дмитро Смирнов, протоієрей Валентин Асмус, диякон Андрій Кураєв. Підтримку наклепу забезпечило широке поширення фільму «Викриття», сфабрикованого на основі відеозапису тих подій. Дивно, але ці відеозаписи передало Преображенське братство в патріархію якраз для доказу своєї невинності. Але противники все вивернули навиворіт.
Багато років фільм поширювали в інтернеті, через церковні лавки, організовували його колективні перегляди в багатьох єпархіях, навіть за кордоном, і в духовних навчальних закладах. Багато років у клір москви нікого не приймали без свідоцтва про однозначно негативне ставлення до отця Георгія і його діяльності.
У підсумку після такого цькування за розпорядженням Патріарха священника Георгія Кочеткова відсторонили від посади настоятеля храму, заборонили в служінні. А також відлучили від причастя ще 12 активних парафіян.
Микита Струве, головний редактор журналу «Вісник Російського християнського руху» («Вестник Русского христианского движения (РХД)»), в якому з 1983 року публікувався Георгій Кочетков під псевдонімом Богданов [7]:
«Наші розбіжності з Патріархом почалися у зв’язку з безстроковою (!) забороною, яка спіткала отця Георгія Кочеткова і дванадцятьох його співробітників без будь-якої фактичної серйозної причини. До цього часу оточення Патріарха помітно змінилося не в кращий бік (було видалено чесного Бориса Борисовича Віка). Я запитав Патріарха, у чому ж о. Георгій завинив, але він лише відповів мені: «Він — гордий».
«У такому разі, — сказав я, — стількох потрібно було б заборонити, починаючи з Вашого відвідувача».
Через рік, оскільки заборона все тривала, я знову під час чергового відвідування порушив це питання, благаючи про зняття заборони. І навіть у запалі сказав: «Я готовий стати перед Вами на коліна…» Тут Патріарх стрепенувся і схопився зі свого крісла, благаючи цього не робити. А на прощання все ж сказав: «Будь ласка, приходьте до мене ще». Але цьому візиту судилося стати останнім».
Заборону було знято через 2,5 роки. Але на цьому гоніння не закінчилися.
У статті «Незалежна газета» («Независимая газета») від 8 серпня 1997 року детально розбиралася історія з інсценуванням побиття отця Михайла Дубовицького, але зупинимося на висновку [12]:
«…православний фундаменталізм, який надзвичайно активно набирає силу в церкві останнім часом, — явище і церковне, і суспільне, тому що основна його мета — боротьба за владу не тільки в церкві, а й у суспільстві. Що вчора виглядало як кумедний маскарад — паради козаків, чорносотенців тощо — сьогодні становить реальну загрозу миру і свободі в суспільстві. Після звільнення від «системи» комуністичної, всім нам важливо подумати про те, щоб завтра не опинитися у владі іншої “системи”».
Звинувачення в єресі
Незважаючи на те, що заборону на служіння було знято, інквізитори з ПСТБІ не заспокоїлися. Не минуло й двох місяців після зняття заборони, як, розпорядженням патріарха Алексія II було створено «Богословську комісію з віронавчальних досліджень священника Георгія Кочеткова». До її складу увійшли шість осіб, більшість із яких — викладачі Православного Свято-Тихонівського богословського інституту. Головою комісії було призначено протоієрея Сергія Правдолюбова, теж викладача ПСТБІ.
Одночасно з початком роботи комісії в церковних крамницях з’явилася збірка «Суд їм давно готовий», випущена видавництвом ПСТБІ, в якій псевдонаукової критики зазнали катехізиси і дисертація отця Георгія. Як повідомляє Звіт про роботу комісії, в основу її роботи було покладено висновки цієї збірки, а також «Нотатки про Церкву» протоієрея Іоанна Мейєндорфа — духівника Олександра Дворкіна.
Книга «Суд їм давно готовий», видання ПСТБІ. Фото з сайту https://lavka-palomnika.church/ Книга-відповідь «Усе випробовуйте, хорошого тримайтеся», видання СФІ. Фото з сайту https://www.chitai-gorod.ru/product/
Повторимо, що всі автори збірки «Суд їм давно готовий» — викладачі ПСТБІ, четверо з них одночасно увійшли і до складу комісії. Таким чином, комісія була створена не для того, щоб розібратися, — її висновки були вирішені ще до початку її роботи. Автори збірки звинувачують отця Георгія в наступних взаємовиключних єресях: гностицизм, несторіанство, фригійська єресь, монофізитство, також зараховуючи до цього списку протестантизм і атеїзм. Висновок комісії було передано на розгляд патріарху. А надалі передано для розгляду в «Синодальну богословську комісію» під керівництвом митрополита Філарета Вахромєєва.
Після розгляду справи Синодальна богословська комісія визнала висновки першої комісії здебільшого неспроможними [13].
«…Президія дійшла висновку про неправомірність, допущену священником Георгієм Кочетковим у його працях; водночас, з огляду на відповіді та роз’яснення, надані ним, Президія не схильна вважати, що відхилення від православного віровчення, яких припустився священник Георгій Кочетков, є навмисними, і що він створював послідовну єретичну систему. Його праці являють собою набір нечітко сформульованих релігійних положень і гіпотез. Проте це не знімає з нього відповідальності за сказане ним на сторінках його книг».
Митрополит Філарет, голова Синодальної богословської комісії [12]:
«З нашого боку доручення Патріарха ми виконали. Можливо, було б правильніше відразу це питання передати до Синодальної Богословської комісії, тому що ми тут якось ширше дивимося на цю проблему. Локальна московська група, яка займалася цим питанням, вона, можливо, поставилася з якоюсь упередженістю, не вистачило, можливо, широти поглядів. Але ми виправили що могли, як могли…»
Використовуючи сучасні інформаційні технології, опоненти створили отцю Георгію образ єресіарха, тобто засновника або глави єретичного вчення. При згадці імені отця Георгія в блогах і на форумах анонімні користувачі публікували посилання у вигляді відповідей на не затверджену церковним керівництвом думку комісії під головуванням отця Сергія Правдолюбова на фільм-фальшивку «Викриття» і на сайт головного ідеолога всього антикультового руху Дворкіна. Усе це — елементи технології ведення інформаційної війни. Наклеп заполонив рядки пошукових запитів і звучав ніби від імені церкви.
Анонімні автори використовували не тільки інтернет, але навіть намагалися чинити тиск на патріарха. На сайті «Російська лінія» («Русская линия») було опубліковано анонімну записку до патріарха. Цю записку передали патріарху на єпархіальних зборах московського духовенства. У ній анонім обурюється, чому священник Георгій Кочетков усе ще не заборонений у служінні [14]:
«По совісті кажучи, о. Георгія Кочеткова варто не вітати, а заборонити».
Записка містить агресивний наклеп на отця Георгія Кочеткова. Але реакції не було, оскільки анонімні записки патріарх не розглядає. Але на неї відповів протоієрей Павло Адельгейм [16]:
«Прихильність Патріарха, привітання митр. Ювеналія, арх. Іларіона, єп. Серафима і єп. Меркурія, православних ієрархів західних і східних церков, безлічі богословів і вчених, російських і зарубіжних, які брали участь у щорічних конференціях Свято-Філаретівського інституту, свідчать про високе церковно-наукове значення його діяльності».
Цькування в єпархіях по Росії
Поряд зі звинуваченнями в єресі до Братства дедалі частіше почали застосовувати слова «сектанти», «тоталітарна секта», «методи контролювання свідомості» та інші [12]. Автор цих ярликів — Олександр Дворкін, керівник створеної ним першої в росії антикультистської організації РАЦИРС, а за фактом, як про це раніше згадувалося в першій частині «Сучасна інквізиція РПЦ», єдиної організації, що потрапляє під визначення тоталітарної секти, з єдиним центром, міжнародною мережею адептів у багатьох структурах державного апарату.
Багато років Дворкін разом зі своїми співробітниками їздив по єпархіях, читав лекції, писав статті, давав інтерв’ю, нагнітаючи страх і недовіру до Братства багаторазово повторюваною брехнею, радянською за духом і змістом пропагандою.
Послідовне формування образу ворога призвело до цькування членів Братства в низці єпархій РПЦ. Однією з найгучніших стала історія з відлученням від причастя членів Братства в Твері на початку 2007 року. Причини відлучення: «відверто сектантський характер» Братства, відчуття «духовної винятковості» і «елітарності» членів Братства. Через 2 місяці заборону було знято, коли історія набула широкого розголосу.
Микита Струве, член єпархіальної ради Західно-Європейського Екзархату [12]:
«На мене, на мою дружину, на всіх, з ким мені довелося в ці дні зустрічатися, це відлучення справило гнітюче враження. Як міг це допустити Владика Віктор? Відлучати від причастя невинних дітей — розумом не збагнути, такого в історії Церкви ще не було. Але й скопом відлучати сотню дорослих, в жодному гріху не винних, — безумство, втрата орієнтирів… Це не лише неканонічно (перевищення влади), а просто блюзнірство, всупереч усьому вченню Христа. Святіший Патріарх і Св. Синод повинні домогтися скасування цієї постанови Тверської єпархіальної ради, інакше вона ляже важкою плямою на всю Церкву».
Тим, хто намагався сказати про несправедливість і нехристиянський характер гонінь на Братство і отця Георгія, приклеювали прізвисько «кочетківці» [12]. Часом у «кочетківстві» звинувачували навіть людей, які не мають стосунку до Братства, тих, хто не поспішав робити безпідставні висновки і підтримувати загальне цькування. У такий спосіб виганяли всяке співчутливе ставлення до Братства і провокували нові гоніння.
Кампанія гонінь проти Преображенського братства в Нижньовартовську розпочалася 2010 року передруками в місцевому парафіяльному листку матеріалів із сайту «Благодатний вогонь» і наклепом з амвонів. На сайті парафії стали з’являтися коментарі з погрозами фізичної розправи над отцем Георгієм Кочетковим і членами Братства.
Восени 2011 року двох членів Братства звільнили із займаних посад у православній гімназії. У лютому 2012 року без жодних канонічних підстав перестали причащати прихожан одного з храмів у Нижньовартовську, звинувативши їх у «зв’язках» із Преображенським братством і в спільному читанні Євангелія у себе вдома. Під заборону ненадовго потрапили навіть діти. Єпископ Ханти-Мансійський і Сургутський Павло Фокін у відповідь на звернення членів Братства публічно звинуватив їх у єресі. Лише через дев’ять місяців, після прямої вказівки з Московської патріархії, вірян знову почали причащати, проте причин беззаконного відлучення так і не було названо.
Олександр Дворкін, який приїхав до Нижньовартовська за кілька місяців після цієї історії, вкотре озвучив вигадані ним же самим звинувачення.
У 2012 році почалися відлучення від причастя в Красноусольську. Парафіян звинувачували в тому, що «вони не покаялися в «кочетківській єресі», а також брали участь в агапах (за словами священника, «пили з бісівської чаші»). Інформаційну підтримку кампанії забезпечили «Уфимські єпархіальні відомості», передрукувавши колишній багаторазово розмножений наклеп.
У квітні 2013 року Уфу «з робочим візитом» відвідав Олександр Дворкін, а за кілька тижнів в «Уфимських єпархіальних відомостях» опублікували послання митрополита Уфимського і Стерлітамакського Никона, у якому повторювався колишній набір звинувачень у тому, що члени Братства «відлучають своїх дітей від хрещення і причастя», вводять поняття «християнин другого сорту» і «створюють паралельні структури». Священників, які намагалися розібратися в ситуації і вчинити за християнською совістю, переводили у найвіддаленіші місця єпархії.
У жовтні 2014 року до причастя не були допущені навіть діти, незважаючи ні на протести прихожан, ні на сльози дітей та їхніх матерів. Через тиждень дітей знову стали причащати, але дорослих не причащають досі.
Оазис братнього життя
Однією з найбільших оазисів братнього життя в росії стала парафія священника Іоанна Привалова в селі Заостров’я Архангельської області. У 2010 році на Архангельську кафедру було призначено нового правлячого архієрея — Даниїла Доровських.Через 2 роки почалася інформаційна війна проти отця Іоанна Привалова і членів Братства, спрямована на знищення парафії. За короткий час на сайтах «Російська народна лінія», «Благодатний вогонь», «Антимодернізм», «Православ’я.ру» (сайт ігумена Тихона Шевкунова), «Православ’я на Північній землі», сайтах Архангельської та Уфимської єпархій з’явилася безліч публікацій із різноманітними звинуваченнями.
Інформаційну підтримку кампанії надали Олександр Дворкін, протодиякон Андрій Кураєв, протоієрей Дмитро Смирнов, протоієрей Володимир Вігілянський з Олесею Ніколаєвою та інші багаторічні гонителі Преображенського братства.
У своїх наклепницьких статтях Дворкін також звертає увагу на той факт, що коли в Архангельськ приїжджав голова Юридичного комітету РАЦИРСу Олександр Корелов, то один із місцевих блогерів, лояльний до «кочетківців», написав відкритого листа директору Добролюбовської бібліотеки з проханням заборонити публічну лекцію експерта. Під листом поставили підписи десять осіб — шість тих, кого прозвали «кочетківцями», і чотири саєнтологи. «Цікавий союз», — резюмує антикультист [16].
Митрополит Даниїл так описує «важку» ситуацію в Заостровській парафії [17]:
«Насамперед, говорячи про Заостровську парафію, варто нагадати, що впродовж багатьох років вона жила нормальним церковним життям, зокрема кілька десятиліть після Великої Вітчизняної війни, доки на початку дев’яностих туди не було призначено нового священника, ієрея Іоанна Привалова. З його появою почалися численні зміни, які викликали нерозуміння і обурення місцевих жителів».
Також Дворкін прокоментував повідомлення про те, що послідовники отця Георгія Кочеткова активно підписувалися під зверненням до міністра юстиції росії Коновалова з проханням виключити Дворкіна зі складу Експертної ради. Цей лист вони публікували на своїх офіційних ресурсах.
«Я вважаю, що ініціаторами звернення були саєнтологи з неоп’ятидесятниками, а «кочетківці» підтримали їхнє починання. Сама ця підтримка дуже характерна, в даному випадку доречно буде сказати, що на злодієві і шапка горить. Яка різниця для «кочетківців», перебуваю я в Експертній раді чи ні? Те, що вони виявили таку зацікавленість, та ще й виступили разом із саєнтологами… Адже це своєрідне табу — є різні організації, різні погляди, але про те, що з саєнтологами не можна мати нічого спільного, тепер уже знає, я думаю, навіть п’ятирічна дитина. Те, що громада священника Георгія Кочеткова дозволяє собі таку співпрацю, показує її “якість”», — зазначив антикультист [16].
У січні 2013 року місіонер протодиякон Андрій Кураєв прочитав духовно-просвітницькі лекції в Архангельську і Сєверодвінську.
«Від них йде запах тоталітарної секти», — так відгукнувся протодиякон про членів Братства у своїй лекції «Бог є любов» [18].
Отець Іоанн Привалов і його парафіяни, серед яких було безліч членів малих православних братств з Архангельської області, зазнали масованої атаки православних фундаменталістів [19].
На захист честі та гідності священника, який створив своєрідний центр діалогу Церкви і суспільства на російській Півночі, виступили багато відомих діячів культури: Наталя Солженіцина, Сергій Юрський, Микита Струве, Ольга Сєдакова, Ганна Шмаїна-Веліканова, Олександр Архангельський. Однак це не допомогло, і під тиском фундаменталістських видань і діячів ультраправих течій єпархіальна рада ухвалила «кадрове» рішення. На єпархіальній раді отця Іоанна зняли з настоятельства. Священника і його парафіян називали розкольниками і сектантами. До цих «звинувачень» додали «свідчення» п’яти колишніх парафіян, ображених на настоятеля, які містили неправдиві показання [19]. Використовувати у своїй грі відступників — це звичайна тактика антикультистів.
Ось ще одне висловлювання митрополита Даниїла стосовно отця Іоанна і членів його Братства [17]:
«Із заперечення вертикалі ієрархії починалися всі єресі та розколи. Священник є авторитетом для парафіян, якщо перебуває в правильному руслі; для священника таким авторитетом є єпископ, для єпископа — Патріарх і Архієрейський Собор. Вийти з послуху Церкві людина може тільки в тому разі, якщо вона сповідує єресь».
Після всього цього цілеспрямованого цькування священник Іоанн Привалов став інвалідом [19].
«…священник, який пережив у січні важкий стрес через ті лиха, що з ним трапилося, протягом багатьох місяців не тільки постійно перебував на лікарняному, а й п’ять разів опинявся в лікарні, де йому було зроблено дві операції».
У результаті храм, де на недільних і святкових службах останніми роками збиралося до двохсот осіб, спорожнів.
Не вся церква хвора
Тут хотілося б навести повністю відкритий лист ігумена Петра (Мещерінова), насельника Данилова монастиря москви. КИФА № 12(86), вересень 2008 року [20].
«Спірні питання в Церкві повинні вирішуватися відкритою дискусією в дусі Христової любові».
«У 1994 році храмами і монастирями москви носили адресовані Священноначалію нашої Церкви листи, що закликають до розправи над двома московськими священниками — о. Георгієм Кочетковим і о. Олександром Борисовим. Будучи тоді неофітом і захоплений загальною «хвилею», я підписав ці листи. Уже багато років я шкодую про цей свій вчинок і каюся в ньому. Я мав можливість особисто вибачитися перед отцем Олександром Борисовим, а отцю Георгію Кочеткову приношу свої запізнілі вибачення на цих сторінках. Цією нотаткою я публічно оголошую про те, що знімаю свій підпис під вищезазначеними листами. Водночас вважаю за необхідне сказати, що я продовжую залишатися незгодним як з окремими теоретичними поглядами отця Георгія, так і з деякими практичними методами його катехізичної роботи. Але минулі роки переконали мене в тому, що спірні питання в Церкві мають вирішуватися соборно й етично — відкритою дискусією в дусі Христової любові, а не за допомогою доносів. І протиставляти діяльності, що здається комусь неприйнятною, потрібно свою позитивну діяльність, а не замовчування проблем і підкинуті листи».
Ієрархія, але яка?
Ми не вважаємо Вікіпедію авторитетним джерелом інформації, проте мільйони людей по всьому світу звертаються до неї, щоб скласти первинне уявлення про людину, подію, наукове поняття чи історичне явище. Це звичний і досить зручний ресурс. У пошуковику цей сайт видається в перших рядках. Найчастіше люди у своєму вивченні не йдуть далі цього джерела і приймають інформацію в ньому як «істину в останній інстанції».
Таким пріоритетним становищем, а також очевидними недоліками в адмініструванні цього інтернет-ресурсу не могли не скористатися антикультисти. Про це докладно було розказано у статті «Хто такий Tempus? Антикультизм на сторінках Вікіпедії».
Для наочності маніпуляцій антикультистів тут ми наведемо лише заключний абзац зі статті на Вікіпедії про Георгія Кочеткова:
Комічно виходить: хоча на противагу Дворкіну виставлено самого патріарха Кирила (Гундяєва), антикультисти все одно намагаються залишити за собою останнє слово. Так і хочеться запитати: хто ж у церкві головний, якщо навіть її предстоятель для них не авторитет?
Далі буде…
Джерела:
- https://psmb.ru/en/about-us.html
- https://www.youtube.com/watch?v=q6J2FTrGdWk
- https://azbyka.ru/agapa
- https://www.youtube.com/watch?v=q6J2FTrGdWk
- https://web.archive.org/web/20240413124457/https://www.compromat.ru/page_10101.htm
- https://www.sova-center.ru/files/books/ort03-text.pdf
- https://www.ogkochetkov.ru/gonenija/
- https://a.gazetakifa.ru/content/view/4656/
- https://iriney.ru/iskazhenie-pravoslaviya-i-okolopravoslavnyie-sektyi/uchenie-i-praktika-svyashhennika-georgiya-kochetkova/o-dvizhenii-svyashhennika-georgiya-kochetkova.html
- https://web.oocities.org/athens/cyprus/6460/mreview/1-95-2.html
- https://k-istine.ru/sects/kochetkov/kochetkov_shevkunov.htm
- https://www.ogkochetkov.ru/gonenija/#c3350
- https://pravoslavie.ru/59597.html
- https://ruskline.ru/news_rl/2009/12/25/pochemu_patriarh_podderzhivaet_kochetkovcev
- https://psmb.ru/a/pishut-v-blogah-svyashchennik-pavel-adelgeym-adelgeim-pochemu-patriarh-podderzhivaet-kochetkovcev.html
- https://pravoslavie.ru/58502.html
- https://pravoslavie.ru/58825.html
- https://ruskline.ru/news_rl/2013/01/16/video_ot_nih_idet_zapah_totalitarnoj_sekty/
- https://www.newsru.com/religy/18sep2013/privalov.html
- https://a.gazetakifa.ru/content/view/2079/21/