Дезінформація. Маніпуляційні методи впливу на свідомість мас

Останнім часом у демократичних країнах спостерігаються систематичні спроби обману й маніпулювання громадською думкою через деякі ЗМІ за допомогою неетичних методів комунікації, зокрема дезінформації та інструментів психологічної маніпуляції, що загрожує нашим спільним цінностям і людській гідності, та призводить до дестабілізації демократії в цілому. Хто стоїть за цією шкідливою для громадськості інформацією й намагається розхитати демократичне суспільство?

Пропаганда і свобода інформації в Європі

1 жовтня 2024 року Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ухвалила резолюцію 2567 (2024) — «ПРОПАГАНДА ТА СВОБОДА ІНФОРМАЦІЇ В ЄВРОПІ». [1]

У цьому документі йдеться про те, що «Держави-члени Ради Європи повинні захищати себе від усіх форм пропаганди, що є незаконними згідно з міжнародним правом, включно з пропагандою війни, підбурюванням до геноциду та інших міжнародних злочинів, ненависті, тероризму й дискримінації, і вони повинні бути спроможні нейтралізувати пропаганду, що явно суперечить основоположним цінностям Європейської конвенції про права людини (ETS № 5, “Конвенція”) та завдає шкоди демократії». Дійсно, згідно зі статтею 17, Конвенція не допускає жодної пропаганди, спрямованої на знищення будь-яких прав і свобод, викладених у ній».

Асамблея рекомендувала державам-членам ПАРЄ запровадити цільові санкції щодо тих російських ЗМІ, чия робота порушує журналістську етику та становить загрозу національній безпеці держав-членів. Ба більше, асамблея Ради Європи виступила із закликом визнати, що « РПЦ використовується кремлівським режимом в якості інструмента російського впливу та пропаганди», а також «визнати роль РПЦ як інструменту російської державної пропаганди, а також оцінити й розглянути участь релігійних установ, які використовуються для поширення кремлівської пропаганди в їхніх країнах».

У документі йдеться про те, що країни повинні протидіяти й нейтралізувати будь-яку пропаганду, яка суперечить основним цінностям Європейської конвенції з прав людини, та вжити заходів для припинення поширення дезінформації та шкідливої пропаганди. Зокрема, ПАРЄ вимагає, щоб «пропаганду, заборонену міжнародним правом, і пропаганду, яка серйозно загрожує демократії та правам людини, було оголошено незаконною в національному законодавстві».

Таємна реанімація нацизму: пропаганда ідеології переваги

Здавалося б, до чого тут РПЦ, і яке вона має відношення до геополітичних інструментів впливу і пропаганди? Для обізнаних людей відповідь очевидна. У документальному фільмі «ВПЛИВ» (THE IMPACT, 2024 року) надано факти й докази міжнародної інформаційно-терористичної діяльності мережі антикультових (антисектантських) організацій, які затесалися в місіонерські відділи РПЦ. Зокрема, йдеться про прорелігійну російську асоціацію центрів вивчення релігій і сект (РАЦИРС) та Інформаційно-консультаційний центр ім. св. Іринея Ліонського, та пов’язану з ним Європейську федерацію FECRIS. Показано схеми їхніх міжнародних взаємозв’язків і маніпулятивні методи роботи антикультистів, а також завербованих ними в різних країнах агентів впливу, які займалися, зокрема, і шкідливою діяльністю, переліченою в резолюції, не тільки використовуючи міжнародну пресу, а й законодавчі, правоохоронні та судові органи.

У фільмі наведено докази спадкоємності методів роботи антикультистів від нацистів. Так само, як і нацисти, антикультисти складають чорні списки релігійних та світських організацій для подальшого незаконного переслідування, таврування й терору, часто звинувачуючи інших у тому, що насправді творять самі. Так само, як і нацисти, антикультисти, штучно формуючи вигідну для них громадську думку, чинять тиск на владу, потім входять до структур влади й зрештою захоплюють управління владою.

Методологія роботи апологетів і загалом людей, залучених до антикультової діяльності, — різноманітні способи й методи маніпулювання свідомістю мас у суспільному полі, що здійснюються шляхом насильницького психологічного впливу на людину через програмування її поведінки через приховане впровадження в психіку адресата цілей, бажань, намірів, стосунків або установок, вигідних маніпуляторам. Головні засоби їхньої боротьби — це дезінформація, що містить наклеп, брехню і створення умов для дестабілізації будь-якої легітимної влади, суспільного устрою, нагнітання страху та управління за допомогою нього суспільною свідомістю.

Така прихована маніпуляція націлена не тільки на формування інертності народних мас, а й на формування шляхом дистанційного інформаційного кодування з громадськості в обраних регіонах агресивних меншин, керованих убивць із числа як дітей, так і дорослих. Причому цьому впливу піддаються навіть фахівці спецслужб і правоохоронних органів. Приклад цьому наведено у фільмі «ВПЛИВ» (THE IMPACT), де розкривається метод пазлового кодування, скулшутинги та трагедія у Вейко. Тому глобальний антикультизм становить серйозну загрозу для суспільства і національної безпеки демократичних країн.

За своєю суттю глобальний антикультизм — це таємна реанімація нацизму, тільки в жорсткішій та удосконаленій формі, вплив на свідомість і підсвідомість мас шляхом удосконалених маніпуляційних технологій. Цілі глобального антикультизму — це підготовка фундаменту до встановлення в усьому світі тоталітарного нацистського режиму. На це вказують стратегія й тактика антикультистів та їхніх агентів впливу, що діють по всьому світу. Для них головне — це посіяти розділення й хаос у головах народів і «об’єднати» їх лише на одному — нацистській ідеології верховенства одних над іншими.

У зв’язку з цим нам видається вкрай важливим всебічно вивчити це питання і все-таки розібратися, хто винен у відродженні нової прихованої форми нацизму: РПЦ чи міжнародне терористичне антикультове угруповання, яке впровадилося в її структури?

Історія відродження нацизму як антикультового явища

Коріння сучасного антикультизму сягає глибоко в давнину. Однак криваві сліди цього ганебного явища людства можна виявити і сьогодні. Сучасне суспільство ще пам’ятає живі рани на своєму тілі від Другої світової війни, коли загинули мільйони людей. У розв’язанні цієї кривавої війни, підбурюванні до геноциду і злочинах проти людства величезну роль зіграли антикультисти того часу, або, як вони себе ще називали, апологети, які займалися викриттям сект, так звані дослідники релігійного сектантства. Тоді своєю жертвою, збудником і носієм ідей нацизму в німецькому суспільстві антикультизм обрав Протестантську церкву.

Як правило, антикультизм, як вороже суспільству явище, що несе у своїй основі прихований нацизм, проникав у релігії, світське суспільство через теологію, богослів’я, та в цьому випадку через апологетику зокрема. Мається на увазі не через науку як таку, а через певних людей, як правило, за фахом богословів, теологів, які переслідують свої корисливі, владолюбні цілі. Для них апологетика — зручний плацдарм, доступ через навчальні курси та лекції до молоді, фахівців державних органів влади, прикриття для реалізації глобальних політичних цілей та імперських амбіцій своїх замовників; це лазівка для початку реалізації неправомірних дій, репресій і геноциду щодо цілих народів та розв’язання глобальних воєн.

Апологетика

Спочатку слово АПОЛОГЕТИКА (грец. ἀπολογία) означало «захист, виправдання, заступництво». У Греції та Римі «апологіями» називали промови захисту та інші твори на користь обвинуваченої особи або осіб. Нині ж це «зброя розуму», згідно з «Православною енциклопедією» [2], означає «будь-який захист християнства від звинувачень і критики з боку його супротивників, а в спеціальному значенні — розділ богослов’я, що має на меті спростування невірних релігійних і світоглядних поглядів, які протистоять християнству».

Тут доречно згадати, що апологетика містить безліч історичних прикладів, методів і способів дегуманізації, нападок та гонінь на християн, а також постійного вдосконалення форм звернення до громадської думки. Останні, «хоча й повільно, але вірно досягали своєї мети»: вони знайомили суспільство з християнством та руйнували забобони й упередження проти християн”. (Болотов В. В. Лекції з історії стародавньої Церкви. Т. II. СПб., 1910. С. 165).

Тобто, по суті, апологетика накопичувала, зокрема й історичний досвід різних форм і методів незаконних звинувачень, таврування, гонінь, маніпулювання громадською думкою, дискримінації, підбурювання до ворожнечі та ненависті, до геноциду, тероризму, різні приклади використання слова «секта», «сектант», «культ» у принизливому значенні.

Маніпуляційний метод дзеркального відображення

І зараз накопичилося безліч фактів та доказів, як глобальні антикультисти (антисектанти) з успіхом застосовують ці незаконні методи та способи гоніння в різних країнах до сотень тисяч людей, які сповідують інші вірування або ж є атеїстами. Головний маніпуляційний прийом антикультистів — використання методу дзеркального відображення, що передбачає копіювання прийомів захисту, фраз і аргументів опонента та використання їх проти нього. Це здійснюється як у приватних випадках, так і в глобальних стратегіях. Як колись хтось у минулому жорстко поводився з християнськими сектами, так сьогодні антисектанти застосовують ті самі інквізиторські методи проти сучасного людства, розпалюючи ворожнечу й ненависть серед людей, і підбурюючи їх до війни та геноциду.

Наведемо один цікавий уривок зі статті «Вступ до православної апологетики» (опублікованої в альманасі «Альфа і Омега», № 35, 2003; автор: протоієрей Гліб Каледа (росія)). Той самий Гліб Каледа, який разом із відомим антисектантом, датським професором Йоганнесом Огардом, стали засновниками «Центру релігієзнавчих досліджень в ім’я св. Іринея Ліонського», президентом якого й понині є їхній учень Олександр Дворкін. [3]

«У перші століття християн звинувачували в усіх можливих і неможливих злочинах, які тільки можна було вигадати: вони і «порушують» державні закони, і руйнують саму державу, сім’ю, запроваджують розпусту, дітовбивство, богохульство тощо. Християн віддавали на смерть, віддавали їх у цирках на поталу диким звірам, перетворювали на живі смолоскипи, щоб освітити нічні гуляння язичницького плебсу, а пізніше знищували, катували, живими закопували в землю, і земля три доби дихала людськими легенями. Упродовж усієї історії Церкви з’явилося безліч робіт антихристиянського, антицерковного змісту, язичницького або відверто атеїстичного. Уже в перші століття християнство зображувалося як марновірство, що виникло на Сході, або, в кращому разі, як одна із ганебних сект незрозумілого іудейства».

Досить почитати публічне цькування в сучасних ЗМІ, організоване антикультистами на добропорядних людей та організації з різних країн, яких вони таврували «сектами», «культами», щоб зрозуміти, що такі самі маніпуляційні методи і способи брудного «таврування», очорнення, «навішування ярликів», підробки та фальсифікації антикультисти використовують досі.

Наведемо приклад. У книзі авторитетних учених і юристів з Європи «Антисектантські рухи і державний нейтралітет. Предмет дослідження: FECRIS», яку було видано організацією «Human Rights Without Frontiers” у 2012 році [4], наведено цитату Олександра Дворкіна: «Вони перетворюють людей на інструменти сект і руйнують їхні сім’ї. Секти шкодять людям, сім’ям, суспільствам і країнам як “ракові клітини” у здоровому тілі. Секти не роблять жодного корисного внеску в суспільство. Однак вони забирають людські ресурси та багатство суспільства. Як ракові клітини, вони отримують живлення від здорового тіла суспільства, доки воно не вийде з ладу».

Чи не таку ж риторику очорнення вели антисектанти часів Христа? Чи не таку ж риторику вів Гітлер, розглядаючи євреїв як ракову пухлину на тілі німецького суспільства? І хто йому підказав таку риторику очорнення й наклепу, відому антикультистам з історії церкви? Антисектант Вальтер Кюннет. І чим це потім закінчилося для суспільства загалом?

З історії церкви. Імператорське правління Юстиніана I

А ось ще один приклад, який, очевидно, неодноразово наводили студентам викладачі богослів’я. Протопресвітер Іоанн Мейєндорф (історик Церкви, патролог і візантиніст, учитель та колишній духовний отець Олександра Дворкіна) у доповіді «Юстиніан, імперія і церква» [5] наводить такий історичний приклад.

«Візантійський імператор Юстиніан I, який вступив на імперський престол 527 року у віці 45 років, упродовж усього свого правління постійно дбав про збереження свого авторитету. «Він був переконаний, що могутність імперії залежить не тільки від військових успіхів, а й від безперервної боротьби з силами внутрішньої дезінтеграції»

«Його релігійна політика очевидно переслідувала ту саму мету. З одного боку, вона була спрямована на остаточну ліквідацію сектантських угруповань — язичників, самаритян, християн-єретиків, — які були доволі нечисленними, щоб упоратися з ними звичайними адміністративними заходами; з іншого — на жорстке обмеження громадянських прав тих, кого просто знищити було або неможливо, або небажано. В останній категорії опинилися євреї, але набагато серйознішу проблему становили монофізити».

І далі він пише: «Професор Ф. Дворнік* у своїй статті “Імператори, папи і Вселенські собори” чудово показав, якої політичної значущості набули церковні собори в посткостянтинівську епоху. Від соборів, скликаних та контрольованих імператором, очікували таких віровизначень, які могли б мати силу імперського закону».

Чи не правда, цікава інформація, з огляду на сьогоднішні реалії діяльності російської прорелігійної організації «РАЦИРС», втручання її ставлеників у зміну законів та їхнє неприкрите бажання побудувати континентальну імперію?

Коротка історична довідка [6]: Статтю професора Френсіса (Франтішека) Дворніка «Імператори, папи і Вселенські собори» було написано 1951 року. Професор Френсіс (Франтішек) Дворнік (František Dvorník; 14 серпня 1893 року, село Хоміж, Моравія, Австро-Угорщина — 4 листопада 1975 року, село Хоміж, Злінський край, ЧССР) — американський священик, богослов, церковний історик, славіст і візантиніст чеського походження.

«ЧОРНІ СПИСКИ»

Так от, повертаючись до історії становлення нацизму. 1921 року саме при Протестантській церкві було створено Апологетичний центр, прообраз сучасної антикультової організації. Спочатку в завдання цього центру входило відстеження діяльності інших релігійних рухів та інформування про них протестантської церковної громадськості. Фактично почався збір даних про різні секти, гуртки, течії та інші об’єднання. Тобто, по суті, незаконний збір особистих даних про людей, громадян Німеччини, які входили в ці законні об’єднання. Сама ця обставина уже викликає питання щодо правомірності такої дії з огляду на те, що ці гуртки, течії та інші релігійні об’єднання складали люди (частина народу Німеччини), які, згідно з Веймарською конституцією (2 частина «Основні права і свободи німців» третій розділ: «Релігія і релігійні товариства»), мали право на такі дії.

Нагадаємо, що Веймарська конституція Німеччини в (1919 — 1949 рр.) — це перша чинна в Німеччині демократична конституція, що передбачала, зокрема, створення республіки, широкі можливості для прямого волевиявлення громадян, відокремлення церкви від держави, свободу совісті та віросповідання, рівність усіх перед законом, скасування станового принципу.

На початку 30-х років XX століття Вальтер Кюннет — 30-річний німецький теолог, антисеміт, приватний лектор Берлінського університету, заручившись згодою і підтримкою керівників церкви, очолив Апологетичний центр. Вальтер Кюннет був родом із міста Етцельванг у Баварії. Він був головним редактором протестантського видання «Слово і діло».

З цього часу Вальтер Кюннет почав активно розвивати антикультову діяльність і вести боротьбу з нехристиянськими течіями, тобто з антропософією, дарвінізмом, монізмом, спіритуалізмом, окультизмом та іншими рухами, які, на думку очільників протестантської церкви, становили їй конкуренцію.

У суспільному інформаційному полі антисектанти Вальтера Кюннета починають активно впроваджувати відповідні дискредитувальні для цих рухів лекції, публікувати статті, формуючи вигідну для Апологетичного центру громадську думку щодо нових релігійних рухів і меншин. Тобто займалися систематичним розповсюдженням недостовірної інформації та маніпулятивних наративів, чим зробили суттєвий внесок у подальшу ескалацію напруги серед населення, створення умов для дестабілізації суспільства та значного зниження рівня довіри до влади. 1932 року зібраний Апологетичним центром матеріал було опубліковано у вигляді довідника «Вільнодумство і церква», який був спрямований на боротьбу з усіма інакомислячими організаціями. А далі події розвивалися відповідно до цілей антикультистів: увійти у владу і керувати, маніпулювати її керівництвом, як маріонетками, для досягнення своїх глобальних цілей.

Нагадаємо, що в сучасності, 1990 року, такий самий «чорний список» нових релігійних рухів, так званих «сект», склав Вільгельм Хаак — ключова фігура в міжнародному антикультовому рухові, людина, яка ввібрала в себе нацистську ідеологію і обіймала посаду міжнародного директора з досліджень Американського сімейного фонду (AFF) у США. Хаак дружив з антикультистом Йоханнесом Огардом, засновником данського Діалог-Центру. Ці люди були ідейними вчителями Олександра Дворкіна, який також створив свій «чорний список» сект та неугодних йому організацій.

Фатальні зміни в законодавстві. Німеччина

Отже, 1933 рік. З приходом до влади Гітлера фактично рухнула демократія в Німеччині. За законом від 14 липня 1933 року всі партії, крім нацистської, було заборонено.

Як це сталося, та чи вчить історія нас чомусь? Веймарська конституція формально зберігала свою чинність, проте її розділи про громадянські права не дотримувалися, зокрема через дестабілізацію внутрішньої обстановки антисектантами. Після підпалу Рейхстагу 27 лютого 1933 року в Німеччині почалася кампанія терору на лівих. Рейхспрезидент Гінденбург видав два декрети: «Проти зради німецького народу і підступництва зрадників батьківщини» та «Про захист народу і держави». Ці документи фактично анулювали мандати багатьох депутатів (було заборонено Комуністичну партію Німеччини) й лягли в основу багатьох заборон і заходів переслідування, зокрема й членів релігійних громад. Частину депутатів було незаконно заарештовано, відправлено до в’язниць, частина втекла. Таким чином, було створено умови для необхідної більшості у 2/3 для ухвалення змін до Конституції. Було припинено дію кількох статей Конституції, тим самим обмежувалися особисті права і свободи громадян, свобода слова, преси, зібрань і мітингів. Дозволявся перегляд кореспонденції та прослуховування телефонів, обшуки та арешти майна. Тобто відбулося обмеження права громадянина Німеччини, зокрема на недоторканність приватного життя.

Такі законодавчі зміни дали змогу 23 березня 1933 року ухвалити Закон «Про подолання скрутного становища народу і рейху», або Закон про надзвичайні повноваження (нім. Ermächtigungsgesetz) [7], який остаточно закріпив у Німеччині диктатуру нацистів.

Закон складається з п’яти статей. У статті 1 імперському уряду надаються повноваження щодо видання державних законів. Статтею 2 допускається, що закони, які видаються в такий спосіб, можуть містити відступи від Конституції Німеччини, за винятком питань щодо повноважень рейхстагу і рейхсрату, а також прав Рейхспрезидента. Стаття 3 визначає, що закони оформлюються рейхсканцлером і набувають чинності з дня опублікування в офіційному виданні (газеті «Reichsgesetzblatt»). Стаття 4 надає уряду рейху повну свободу дій при укладанні зовнішньополітичних договорів. Стаття 5 встановлює термін дії зазначених повноважень, надаючи їх «уряду, що перебуває зараз при владі».

Передача імперському уряду законодавчих повноважень знищувала поділ законодавчої та виконавчої влади на користь останньої. Надані уряду повноваження щодо видання законів, які суперечать Конституції, знецінювали й саму цю Конституцію. Тобто Конституція фактично вже не захищала права і свободи німецького народу. Попри те, що Закон був обмежений терміном на 5 років, насправді його постійно продовжували, поки 1943 року Гітлер особистим декретом не продовжив дію закону на необмежений термін. Закон діяв до самого падіння нацистської Німеччини та режиму НСДАП.

Закони й поправки в росії

Повернімося в нинішній час і простежимо, як сучасні антикультисти вбивають демократію в Росії. Які зміни до законів було внесено, зокрема й за сприяння Олександра Дворкіна і йому підконтрольних антикультових організацій?

Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF) 2020 року опублікувала доповідь «Антикультовий рух і релігійне регулювання в Росії та колишньому Радянському Союзі» [8,9]

26 вересня 1997 року в РФ було ухвалено закон No. 125-ФЗ «Про свободу совісті та релігійні об’єднання», який поклав кінець вседозволеному ставленню держави до релігійних меншин і запровадив норми, що ґрунтувалися на колишній радянській політиці. Закон чинив тиск на всі релігійні групи, щоб вони отримали законну реєстрацію від держави. Цей закон обмежив діяльність іноземних місіонерів та ввів додаткову вимогу: відтепер для реєстрації й отримання статусу юридичної особи громада, що претендує на такий статус, повинна існувати в країні не менше 15 років. Решта громад обходилися без державної реєстрації як релігійної групи (що істотно обмежувало їхні місіонерські та освітні можливості) або реєструвалися в централізованій організації. Закон постійно доповнюється різними поправками, які насамперед ускладнюють місіонерську та просвітницьку діяльність релігійних об’єднань. Після ухвалення закону групи, які не пройшли повторну реєстрацію до 31 грудня 2000 р., підлягали юридичному розпуску (часто перекладається як «ліквідація»), тобто позбавленню юридичного статусу.

Нове законодавство фактично закріпило привілейований статус «традиційних» релігій у законі. У преамбулі визнавалася «особлива роль православ’я в історії росії, у становленні та розвитку її духовності та культури», а також традиційних релігій, таких як іслам, буддизм та іудаїзм, які становлять «невід’ємну частину історичної спадщини народів росії».

РПЦ, антикультовий рух і Дворкін зокрема, активно лобіювали й мобілізували прихильників, щоб домогтися ухвалення закону. Ідеї Дворкіна про необхідність порятунку безпорадних громадян з пазурів тоталітарних сект за допомогою репресивних релігійних норм знайшли союзників в уряді, який прагне відновити свій контроль над суспільством.

2002 року у росії було ухвалено закон «Про протидію екстремістській діяльності», який не містить чіткого визначення поняття “екстремізм” та передбачає кримінальне переслідування за «розпалювання соціальної, расової, національної або релігійної ворожнечі» або «пропаганду винятковості, вищості або неповноцінності особистості за ознакою її соціальної, расової, етнічної, релігійної або мовної приналежності, ставлення до релігії»…

Як ідеться в доповіді БЮРО ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ПРАЦІ [10] «Міжнародний звіт про релігійну свободу 2009» від 26 жовтня 2009 року, закон 2002 року «Про екстремізм», до якого в липні 2006 року було внесено поправки, може вплинути на релігійні групи, особливо мусульманські групи, криміналізуючи широкий спектр висловлювань і дій. Поправки 2006 року допускають пред’явлення звинувачень в екстремізмі, якщо стверджується, що особа захищала або висловлювала співчуття особам, уже звинуваченим в екстремізмі.

4 липня 2008 року російська дума та рада  схвалили поправки до деяких законів. Серед іншого поправки торкнулися федерального закону «Про свободу совісті та релігійні об’єднання», насамперед змінивши порядок проведення теологічної експертизи на регіональному рівні. Вплив експертних рад багато в чому залежить від їхнього складу.

2009 року Дворкіна було призначено головою Експертної ради з проведення державної релігієзнавчої експертизи, якій було доручено стежити за релігійною діяльністю та затверджувати юридичну реєстрацію. Раду було створеноа 1998 року для надання допомоги в забезпеченні дотримання закону 1997 року. Змінений закон від 18 лютого 2009 року розширив сферу діяльності цієї ради, надавши їй повноваження з нагляду за діяльністю, структурою та релігійним змістом зареєстрованих організацій, а також нагляд за процесом реєстрації.

Ці події призвели до того, що 2009 року Комісія США з міжнародної релігійної свободи (USCIRF), яка з 1999 року відслідковує та повідомляє про ситуацію зі свободою віросповідання в росії, вперше включила росію до свого контрольного списку серйозних порушників свободи віросповідання.

2015 року було внесено поправки до Закону про релігію (проект поправок до закону «Про свободу совісті та про релігійні об’єднання»), що містять норми, які посилюють реєстрацію релігійних груп і применшують права місцевих релігійних організацій.

У липні 2016 року в росії було ухвалено два законопроекти (Про внесення змін до Федерального закону 2016 року; Законодавчі акти 2016 року), заявлених їхніми авторами як такі, що мають антитерористичний порядок денний. Вони стали відомі як «закон Ярової», який значно розширив сферу дії та покарання колишніх законів про релігію та антиекстремізм. Закон кваліфікує поширення релігійної віри або запрошення на релігійні служби як незаконну місіонерську діяльність, якщо вона відбувається за межами офіційно зареєстрованих місць (зокрема в приватних будинках або через інтернет). Зміни також забороняють будь-якому колишньому члену начебто «екстремістських» релігійних організацій здійснювати так звану «місіонерську діяльність», і надають дуже широкий простір для свавілля посадових осіб. Вони розширюють спектр можливостей для переслідування людей, які публічно поділяють свої переконання. Закон дозволяє уряду контролювати приватне електронне листування, що спостерігачі охарактеризували як пряме «відлуння широких повноважень КДБ».

20 квітня 2017 року Свідки Єгови стали першою релігією, яку повністю заборонили по всій росії на підставі звинувачення церкви в тому, що вона є «екстремістською організацією». Того ж року Служба громадянства та імміграції США рекомендувала Держдепартаменту занести росію до списку «країн, що викликають особливе занепокоєння» згідно із законом про свободу віросповідання у світі від 1998 року (IRFA), як одного з найзлісніших порушників свободи віросповідання у світі. Відтоді сотні Свідків Єгови зазнали рейдів, розслідувань, тюремного ув’язнення і навіть тортур.

З доповіді БЮРО З ПИТАНЬ ДЕМОКРАТІЇ, ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ПРАЦІ «Міжнародний звіт про релігійну свободу 2009» від 26 жовтня 2009 р. [11]:

«Невизначене законодавство про боротьбу з “екстремізмом” згубно вплинуло на свободу віросповідання. Були ознаки того, що служби безпеки розглядали керівництво і літературу деяких релігійних меншин, зокрема Свідків Єгови, як загрозу безпеці. Олександра Дворкіна, який відкрито виступав за зарахування релігійних меншин до екстремістських культів і «сект», було обрано головою ради експертів, що дає рекомендації щодо віднесення цих релігійних груп до тієї чи іншої категорії. У багатьох регіонах ставлення суспільства до традиційно мусульманських етнічних груп було негативним, спостерігалися прояви антисемітизму, а також ворожості щодо католиків та інших неправославних християнських конфесій. Випадки насильства на релігійному ґрунті тривали, хоча часто було важко визначити, чи були ксенофобські, релігійні або етнічні забобони основною причиною нападів. Консервативні активісти, які заявляють про свій зв’язок із РПЦ, час від часу розповсюджували негативні публікації та проводили мітинги протесту проти релігій, які вважали нетрадиційними, зокрема проти альтернативних православних громад. Деякі священнослужителі РПЦ, зокрема патріарх Кирило, публічно заявляли про свою незгоду з розширенням присутності деяких неправославних християнських конфесій, хоча інші відомі громадські діячі робили позитивні кроки для просування релігійної свободи».

Терор у нацистській Німеччині

На тлі політичних подій 1933 року Вальтер Кюннет, висловлюючи намір ліквідувати релігійні та політичні меншини, погодився з Адольфом Гітлером у питанні «усунення єврейського впливу в народному житті». 16 грудня 1933 року роботу й методи антикультистів, тобто Апологетичного центру, помітило й оцінило гестапо.

Ось що пише Кюннет у своїй доповіді керівництву протестантської церкви Рейху: «Управління гестапо висловило значний інтерес до архіву сект Апологетичного центру, а також до нашої роботи з боротьби з вільним мисленням, марксизмом і більшовизмом. Гестапо висловило бажання очолити боротьбу з незаконним вільним мисленням разом з Апологетичним центром у майбутньому. Обмін матеріалами між гестапо та Апологетичним центром уже розпочався».

Апологетичний центр починає постачати імперське міністерство внутрішніх справ, міністерство пропаганди, а також гестапо матеріалами наклепницьких псевдоекспертних висновків, а також щодо політичної позиції різноманітних релігійних громад. Розширюються списки так званих «сект», тобто будь-яких об’єднань, які Апологетичний центр вважає «небезпечними» для ідеології нової держави. У результаті частина народу Німеччини зазнала жорстоких переслідувань, аж до відправки членів цих об’єднань у концтабори.

Фрагмент із документального фільму «ВПЛИВ» (The IMPACT, 2024):

«Історик Хорст Юнґінґер пише: «Якщо 1931 року ними налічувалося приблизно 150 релігійних та нерелігійних ідеологічних спільнот, щодо яких було зібрано дані, а двома роками пізніше — приблизно 250, то 1936 року архівні списки зафіксували близько 500 груп, сект, які вважалися “небезпечними”».

А як почувалися люди, на яких Апологетичним центром було зведено наклеп у публічному полі, та до яких жахливих наслідків це призвело для цієї частини народу Німеччини, що раптом стала «небезпечною», можна побачити, вивчивши історію цього питання. Приміром, згадати жертв Голокосту, яких переслідувань і знищень нацистською Німеччиною зазнали євреї протягом 1933-1945 років. У Голокості загинуло 6 мільйонів євреїв. [12]

А скільки репресій було щодо інших релігійних груп, громадських організацій? Наприклад, які гоніння на Свідків Єгови були в нацистській Німеччині? [13]

Їх позбавляли робочих місць, бізнесу, статусу державних службовців, торгових ліцензій, ліцензій на пересувну торгівлю, дозволів на сільське господарство або ліцензій на діяльність. Конфісковували їхнє майно, земельні ділянки, квартири, будинки, транспортні засоби. Позбавляли пенсій, допомоги з безробіття та соціальної допомоги. Свідки Єгови вважалися непрацездатними «антисоціальними елементами», які через це не мали права на допомогу з безробіття. Тоді до в’язниць було відправлено 6262 вірян, 8322 — до концтаборів. За різними даними, загалом з 1933 по 1945 рік жертвами нацизму стало від 6 до 10 тисяч свідків Єгови. Багато хто загинув в ув’язненні. [14]

А скільки поламано дитячих доль тільки через те, що протиправні дії Апологетичного центру, спрямовані проти німецького народу, вчасно не було зупинено громадськістю та правоохоронними органами? Понад 500 дітей було розлучено з батьками-Свідками Єгови, та скеровано до нацистських виправних шкіл. І це лише одна організація із сотень, які увійшли до списку неугодних організацій Апологетичного центру, й потрапили під репресії нацистів. Ще раз нагадаємо, що на 1936 рік аналогічний список складався з 500 неугодних організацій і мав тенденцію істотно поповнюватися новими «ворогами народу» з року в рік. Тобто не виключено, що ні в чому не винних дітей, жертв нацистської ідеології було в сотні разів більше.

Що переживали діти, коли їх раптово розлучали з батьками просто тому, що комусь захотілося більше влади в цьому світі? У книзі члена правління Європейської асоціації Свідків Єгови Симон Лібстер «У сутичці з левом» авторка оповідає про свої дитячі роки у Франції, коли її захопили гітлерівці, як на неї чинився психологічний тиск та погроза фізичної розправи. Її батьки були «Свідками Єгови». За нацистського режиму, коли Симон було 12 років, за те, що вона відмовилася брати участь у ритуальному вітанні «Хайль Гітлер» і вступати до Ліги німецьких дівчат, її розлучили з батьками та скерували до виправної школи тюремного типу (до центру перевиховання дітей імені фон Вессенберга в місті Констанц, Німеччина), а батьків — до концтаборів. Фашисти намагалися «напоумити» Сімон, або, як сказали б сьогодні, «депрограмувати». Вони всіляко знущалися, принижуючи дівчинку, морили голодом, примушували до важкої праці й майже два роки забороняли розмовляти. Але завдяки щасливому випадку і вона, і батьки залишилися живі після всіх знущань фашистів та були звільнені 1945 року. Завдяки цим обставинам вона залишилася жива й світ дізнався правду про їхню долю.

І таких дітей, розлучених із батьками, закатованих і вбитих, було безліч, просто тому, що хтось складав «чорні списки», вважаючи когось конкурентом своїй владі, тому що хтось обмовляв їхніх батьків, тому що хтось дискредитував їхню сім’ю в очах громадськості, розпалюючи серед людей ненависть і ворожнечу, пропагуючи війну, підбурюючи до геноциду.

Тож на початку XX століття на території Німеччини керівники та замовники Апологетичного центру Вальтера Кюннета, — центру, створеного за згодою керівництва Протестантської церкви, багато в чому несуть відповідальність за поширення нацизму серед німецького народу і розв’язання Другої світової війни з її численними жертвами.

Демократичний суд

Здавалося б, як слова можуть вплинути на справи, та чи є зв’язок між ними? Чи можуть слова і вкладені образи впливати на поведінку людей, перетворювати їх на нацистів з ідеєю верховенства одних над іншими і штовхати на вчинення актів геноциду? Відповідь — так, і Апологетичний центр Вальтера Кюннета довів це на практиці. Після закінчення війни в Європі у травні 1945 року постало питання щодо надскладного завдання реформування німецького суспільства та повернення критичного мислення населенню після 12 років нацистського правління та його постійного підживлення пропагандою ненависті. Німецький письменник Віктор Клемперер написав 1946 року: «Нацизм в’їдався в плоть і кров мас через окремі слівця, звороти мовлення, конструкції речень, які втовкмачувалися в натовп мільйонними повтореннями і поглиналися ним механічно й несвідомо».

Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі 20 листопада 1945 року став безпрецедентним судовим процесом. Уперше в історії за воєнні злочини судили пропагандистів, тобто тих людей, чиї слова, форми виступів та публікації сприяли нацистським актам агресії, переслідуванням і масовим убивствам. За заявами обвинувача ці люди перебували на лаві підсудних не як вільні журналісти, а як офіційні, контрольовані нацистами пропагандисти, які значною мірою допомагали нацистам затягувати зашморг на шиї в німецького народу.

Одним зі злочинців, кому було висунуто звинувачення, був Юліус Штрейхер — видавець газети «Der Stürmer» (з нім. — «Штурмовик»). І хоча він усіляко виправдовувався, наполягав на тому, що він дізнався про масові вбивства тільки після його арешту союзниками, що його виступи й статті слугували не для «підбурювання» німців, а тільки для їхнього «інформування» та “просвітництва” «з питання, що здавалося мені одним із найбільш важливих», усе це не допомогло йому уникнути суворого покарання. У своїх заключних виступах обвинувачі в залі Нюрнберзького суду сказали: «Відповідач Штрейхер є співучасником переслідувань євреїв у Німеччині та на окупованих територіях, що завершилися масовим убивством приблизно шести мільйонів чоловіків, жінок і дітей. Пропагандистські матеріали, що публікувалися в газеті “Der Stürmer” та інших виданнях Штрейхера, були розраховані на розпалювання фанатичного страху, ненависті до євреїв та на підбурювання до вбивства… Проводячи пропаганду, яка навіює ненависть і страх, відповідач Штрейхер присвятив двадцять п’ять років створенню психологічного фундаменту, необхідного для здійснення програми масових убивств. Одного цього достатньо для встановлення факту його вини, як співучасника злочинної програми знищення».

Чи вчить нас історія?

Чи вчить нас історія? Ось уже тридцять років Олександр Дворкін та його міжнародна команда антикультистів займається лобіюванням жорстких нацистських заходів проти багатьох представників народу, на яких антикультисти за своєю примхою вішали дегуманізуючі ярлики «тоталітарних культів» і «деструктивних сект». Унаслідок діяльності антикультистів, за допомогою наклепів і брехні вони створювали не тільки умови для репресій проти законослухняних громадян, які входять у різні релігійні меншини, та проти неугодних їм людей та організацій, а й створювали умови для розвитку негативних сценаріїв для тієї чи іншої країни, сіяння ворожнечі та ненависті, створення агресивних соціальних настроїв у суспільстві, спрямованих проти влади.

То хто сьогодні стоїть за відродженням нацизму? Хто справжній винуватець підмін, що відбуваються всередині РПЦ, й поширення нацистської ідеології загалом? Після наведених фактів відповідь очевидна. Агенти РАЦИРСу впровадилися в Православну церкву і спотворили її суть, а зараз, прикриваючись нею, вони відвертають увагу від себе, від свого контролю і своєї ролі ідеологічного центру сучасного нацизму.

На сьогоднішній день глобальна антикультова діяльність на чолі з «РАЦИРСом» і підконтрольними їй організаціями не тільки заплямувала світлу репутацію Православної церкви в усьому світі, а й сприяла розпалюванню ненависті між народами, підбурюванню до геноциду й цивілізаційної війни. Цьому є багато вагомих доказів, зокрема й у восьмигодинному документальному фільмі «ВПЛИВ» (“THE IMPACT”), де оприлюднено факти й докази антидемократичної, протизаконної, прихованої діяльності глобального антикультизму, доведено його спадкоємність ідей і методів від нацизму. Розповідається про інформаційний терор, геноцид, про злочини глобального антикультизму проти людства.

Документальний фільм «ВПЛИВ» (“THE IMPACT”) розкрив правду про справжнє обличчя глобального антикультизму. Він прорвав цей абсцес на тілі людства й оголив його гнійно-некротичний стрижень, який 30 років був причиною багатьох лих, воєн, терактів, скулшутінгів і драматичних подій у житті багатьох людей та організацій у різних країнах. Якби зараз світ не побачив правду, то хто знає, до яких небезпечних наслідків для суспільства могло б призвести в майбутньому це приховане антикультовое свавілля, й скільки б ще країн і людей було б втягнуто в цей антидемократичний, патологічний процес зараження суспільства антикультовою отрутою тотальної брехні й беззаконня, результатом якого була б загибель людського суспільства від світового панування нової форми прихованого нацизму.

Можливо, нинішнім поколінням варто подумати над словами каяття Ганса Фріче, чиновника Міністерства народної освіти і пропаганди нацистської Німеччини, який був звинувачуваним в Нюрнберзі: «Після того, як тоталітарна форма правління призвела до катастрофи — убивства 5 мільйонів людей, я вважаю цю форму правління неприйнятною навіть в умовах надзвичайного стану. Я переконаний у тому, що будь-яка форма демократичного контролю, хоча б і обмеженого, зробила б таку катастрофу неможливою».

Джерела:

1. https://pace.coe.int/en/files/33808/html
2. https://www.pravenc.ru/text/75696.html
3. https://www.pravmir.ru/apologetika-znachenie/
4. https://www.academia.edu/21732719
5. https://predanie.ru/book/216371-pashalnaya-tayna/
6. https://en.wikipedia.org/wiki/Francis_Dvornik
7. https://de.wikipedia.org/wiki/Erm%C3%A4chtigungsgesetz_vom_24._M%C3%A4rz_1933
8. https://www.uscirf.gov/sites/default/files/2020%20Anti-Cult%20Update%20-%20Religious%20Regulation%20in%20Russia%20edited.pdf
9. https://www.uscirf.gov/sites/default/files/2020%20Anti-Cult%20Update%20-%20Religious%20Regulation%20in%20Russia%20edited.pdf
10. https://web.archive.org/web/20120119151002/http:/www.state.gov/g/drl/rls/irf/2009/127333.htm
11. https://2009-2017.state.gov/j/drl/rls/irf/2009/127215.htm
12. https://encyclopedia.ushmm.org/content/en/article/documenting-numbers-of-victims-of-the-holocaust-and-nazi-persecution
13. https://en.wikipedia.org/wiki/Persecution_of_Jehovah%27s_Witnesses_in_Nazi_Germany
14. https://www.blagovest-info.ru/index.php?ss=2&s=3&id=6517